Дисертація є першим комплексним дослідженням творчості Леся Гомона (Олександра Дмитровича Королевича) в контексті українського літературного процесу першої половини ХХ століття. Це ім'я через низку політико-ідеологічних обставин було надовго вилучено з читацького й наукового поля зору, чим зумовлено історико-літературний та постколоніальний вектори рецепції прози письменника. Систематизовано наявні в українському літературознавстві рецептивно-критичні концепції доробку Леся Гомона. Завдяки залученнюархівних матеріалів, реконструйовано життєпис письменника та запропоновано періодизацію його творчого шляху. Досліджено особливості поетики епічних творів Леся Гомона в актуальних для першої половини ХХ століття фабульному й імітаційно-пролетарському дискурсах. Визначено, що в прозі письменника утілено риси соцреалістичного канону в симбіозі з міфологізацією радянської дійсності, кордоцентризмом як «філософією серця» та елементом української ментальної свідомості, апокаліптичним руйнуванням або перевертанням етико-естетичної систем цінностей як конкретних персонажів, так і людства в цілому, автобіографічністю,антропоцентризмом та гуманістичним пафосом. Виявлено й узагальнено на матеріалі творчості Леся Гомона та його сучасників характерні ознаки «радянського інтелігентського мазохізму» як одного з найважливіших чинників самоусвідомлення українського письменства означеного періоду. Визначено роль і місце прозаїка в літературному процесі першої половини ХХ століття.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат