Дисертація присвячена вивченню явища стильової діалогічності у творчості Моріса Равеля, та виявленню ігрових чинників його симфонічної та фортепіанної поетики. Основним об'єктом дослідження обрано процес розвитку та трансформації фортепіанної та симфонічної музики Моріса Равеля у контексті стильової еволюції європейського музичного мистецтва кінця XIX – середини XX ст. Здійснюється спроба аналізу образної сфери та структури творів Моріса Равеля з метою виявлення загальних ігрових тенденцій як з точки зору формоутворення, так і з точки зору специфіки взаємодії фортепіанної гри і музичної культури.Гра розглядається як структурний елемент і як художній прийом, притаманний музичним творам Равеля. Ігровий равелівський феномен уточнює і поглиблює уявлення про музично-виконавське інтерпретативне мислення як про форму гри, що безпосередньо представляє естетичну цінність. Пропонується вивчення й визначення явища фортепіанної гри як художньо-естетичного феномену та фактору інтерпретаційної поетики. Здійснено спробу розкриття значення теми дитинства у зв'язку зі стильовими і стилістичними складовими равелівської музики та виявлення ігрових принципів і тенденцій у творчості Моріса Равеля – з метою виведення їх на рівень формоутворення в контексті авторського мислення композитора. Уточнено характеристику феномену дзеркальності у мистецтві, а також – в контексті інтерактивного «ігрового простору» у окремих творах М. Равеля. Здійснена характеристика авторського фортепіанного мислення Равеля на основі аналізу його оркестрових перекладень за допомогою діалогічного підходу. На основі стильової синтетичності равелівської музики розкриваються нові параметри авторського стилю Равеля, відкриваються нові міжстильові відносини, оригінальні жанрові інтерпретації. У цілому, діалогічні засади композиторського мислення Равеля розглядаються, як авторське переломлення ігрової природи музичного тексту.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат