Дисертація є першим в українській науці кримінального права спеціальним комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства.У дисертації запропоновано якісно нову цілісну законодавчу модель кримінальної заборони домашнього насильства, шляхом градації рівня суспільної небезпеки даного діяння на кримінальний проступок, який має місце в разі вчинення несистематичного домашнього насильства з настанням відповідних наслідків для потерпілого, основний склад – злочин, який передбачає вчинення домашнього насильства щодо двох чи більше осіб або систематично та відповідні наслідки, а також кваліфікований та особливо кваліфікований склади – у разі настання більш тяжких наслідків, де поняття систематичності та тяжких наслідків розкривається у примітці до статті.На підставі аналізу теоретичних розробок запропоновано визначення поняття кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства, як комплексу кримінально-правових засобів (кримінальне законодавство) та методів кримінально-правової політики (криміналізація та декриміналізація, пеналізація та депеналізація), які визначаються шляхом нормативного регулювання й упорядкування суспільних відносин та спрямовані на забезпечення ефективного захисту особи від домашнього насильства та мінімізацію проявів таких протиправних посягань.Аргументовано, що кримінально-правова охорона особи від домашнього насильства є складовою державної охорони сім’ї, що цілком узгоджується з принципом невтручання у приватне життя.Встановлено, що кримінально-правова охорона особи від домашнього насильства в період дії воєнного стану потребує підвищеної уваги, в силу того, що особи, які найчастіше є жертвами домашнього насильства (жінки та діти) належать до цивільного населення, які в періоди збройних конфліктів потребують особливої охорони.На основі аналізу української доктрини із зазначеної та суміжних проблематик, виокремлено етапи науково-теоретичного становлення питань кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства у вітчизняній науці кримінального права: період становлення наукового інтересу, коли домашнє насильство не становило самостійного предмета дослідження (з 1991 р.); період активізації наукових пошуків та нормативного закріплення категорії «насильство в сім’ї» (з 2001 р., від дати прийняття Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»); період дослідження «домашнього насильства» як одного із проявів «гендерно зумовленого насильства», а також закріплення кримінально-правової заборони домашнього насильства (з 2017 р., від дати прийняття Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»); сучасний період (з 2022 р., від дати ратифікації Верховою Радою України Стамбульської конвенції), який характеризується активними науковими пошуками, застосуванням передового міжнародного та європейського досвіду з метою належної кримінально-правової охорони особи від домашнього насильства в умовах воєнного стану. Обґрунтовано, що ключовими характеристиками правової охорони особи від проявів домашнього насильства відповідно до положень міжнародно-правових документів є невід’ємність прав людини, невідворотність відповідальності, недопустимість дискримінації, превентивна дія, державна відповідальність за протидію домашньому насильству.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат