Дисертаційну розвідку присвячено дослідженню алегорії на позначення образів тваринного світу в українських художніх текстах кінця XX – початку XXI ст. У роботі з'ясовано лінгвістичну природу алегорії, розкрито її сутність та схарактеризовано ознаки, окреслено мовно-естетичні функції. За результатами дисертаційного дослідження сформульовано авторські положення, які виносяться на захист і містять елементи наукової новизни. Вперше в українському мовознавстві введено в обіг нову одиницю дослідження – алегорему, визначено її характерологічні властивості, науково обґрунтовано розмежування алегорії і словесного символу та метафори. Мета праці полягає у системному і комплексному аналізі особливостей функціонування алегорії у сучасних українських художніх текстах, встановленні її функційно-семантичних параметрів, описі алегорійних смислів у сучасних українських художніх текстах. Контекстний аналіз взаємодії алегорії та сучасного художнього контексту дав змогу встановити такі ознаки, які формують «сучасну алегорію»: 1) деформація структури алегорії, яка полягає у переструктуруванні, доповненні алегорійних компонентів новими смисловими конотаціями; 2) відхід від первинної семантики на основі іронічно-саркастичного та сміхового навантаження контексту; 3) кодованість семантики; 4) національно-культурна маркованість; 5) засоби маніпуляції адресанта; 6) семантична прогресія; 7) ознаки інтертекстуальності. Обґрунтовано, що алегорія може інтенсифікувати закодоване автором повідомлення як одинична семантична структура чи як комплекс вербальних структур, які формують цілісне алегорійне повідомлення або декілька алегорійних повідомлень. Алегоремою йменуємо одиницю текстового вираження алегорії. Алегорійність визначаємо як процес образного оприявнення та розгортання семантики алегорії у художньому тексті. Як результат, утворюється система імплікацій художнього тексту та есплікується загальний алегорійний смисл.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат