Дисертаційна робота присвячена розгляду теоретичних й практичних аспектів юридичного порядку формування, а також специфіки структурних елементів зобов'язання, пов'язаного з публічною обіцянкою винагороди, особливостей цивільно-правової відповідальності його учасників, а також припинення відповідного правовідношення.Автором сформульовано визначення зобов'язання з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу як відносного цивільного правовідношення, що формується і виникає у результаті розвитку попереднього комплексу юридичних зв'язків абсолютного та/або відносного характеру у межах яких невизначене коло осіб має право виконати встановлене промісором і сповіщене ним у публічний спосіб завдання (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші або вчинити інші правомірні бажані для промісора дії) у результаті чого особа, яка першою передала відповідний результат (декілька осіб, які передали відповідний результат відповідно до визначеного його обсягу та/або кількості, якщо множинність виконавців завдання не виключена умовами завдання) набуває право вимагати від промісора передачі визначеної винагороди (нагороди).Обґрунтовуються цивільно-правові підходи щодо розуміння публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, що являє собою елемент цивільно-правового механізму формування відносного цивільного правовідношення, у межах якого зобов'язання промісора передати винагороду (нагороду) виникає у результаті виконання особою завдання і, якщо це випливає з характеру завдання, передачі її результату промісору. Подібний цивільно-правовий механізм забезпечує формування договірного правовідношення з публічної оферти, укладення договору за якою передбачає не лише її акцепт, але і передачу майна. Однак, на відміну від публічної оферти, за допомогою якої можуть виникати лише правовідносини з передачі майна у власність або користування, конструкція публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу може забезпечувати виникнення також зобов'язань з надання послуг, виконання робіт чи здійснення інших дій.Встановлюється, що виконання особою завдання, визначеного публічною обіцянкою винагороди без оголошення конкурсу, до моменту сповіщення про зміну такого завдання та/або умов надання винагороди або до моменту скасування завдання надає право особі, яка виконала завдання, вимагати передачі їй винагороди (нагороди) відповідно до умов, що були чинними до відповідних змін або скасування завдання, або на власний вибір, винагороди (нагороди) відповідно до зміненого завдання або умов надання винагороди, якщо таке завдання такою особою виконане.В роботі доведено, що акт публічної обіцянки винагороди, незалежно від того чи пов'язана вона з проведенням конкурсу або ж ні, має персоніфікований характер, що покликано забезпечити стабільність цивільного обороту і мінімізацію ризиків виникнення у майбутньому юридичних спорів у зв'язку зі спрощеною порівняно з цивільно-правовим договором процедурою її оформлення.Окрема увага в роботі присвячується теоретичним положенням щодо сутнісно-термінологічної диференціації винагороди та нагороди, як об'єктів правовідносин при їх публічній обіцянці. Обґрунтовано, що сутнісно-семантична природа вказаних категорій визначає необхідність розгляду в якості винагороди майнового блага (речі, у тому числі цінні папери, роботи, послуги, майнові права тощо), що передається виконавцю завдання в якості майнового надання за здійснену ним поведінку і становить елемент мінової операції, в той час як нагорода становить відзначення здобутих виконавцем завдання (переможцем чи переможцями конкурсу) результатів, що не являє собою майнове надання взамін одержання особою, яка обіцяла винагороду без оголошення конкурсу або засновником конкурсу, визначеного блага в силу незбереження останнього за такою особою.Автором наведено наукове розуміння підстави виникнення конкурсного цивільного правовідношення, пов'язаного з публічною обіцянкою винагороди за результатами конкурсу. Встановлено, що передача роботи на конкурс виступає в якості такої підстави лише у випадку, якщо умовами конкурсу не передбачено схвалення засновника конкурсу допуску особи до участі у ньому, здійснення попереднього аналізу результату конкурсу на його відповідність вимогам, що висуваються, тощо; В роботі проведено ретельний аналіз наукових уявлень щодо диспозитивності інструментальної складової механізму саморегулювання цивільних відносин, пов'язаних з проведенням конкурсу. Обґрунтовано цивільно-правову життєздатність договірної конструкції конкурсу як альтернативної досліджуваній. У межах договірної конструкції конкурсу підставою участі особи у ньому є укладення із засновником конкурсу відповідного цивільно-правового договору. При цьому визначено можливість існування змішаної інструментальної конструкції саморегулювання відповідних відносин, що характеризується їх індивідуальним упорядкуванням за допомогою цивільно-правового договору і водночас у неохоплених ним питаннях – умовами проведення конкурсу.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат