У пропонованому дисертаційному дослідженні представлено авторське бачення до вирішення актуального науково-прикладного завдання щодо осучаснення підходів пов’язаних із розвитком територіальних громад в Україні у рамках концепту планування їх простору із зосередженням уваги на соціоеколого-економічній складових. Принципове питання, яке підлягало дослідженню у роботі, пов’язане з визначенням і науковим обґрунтуванням параметрів для досягнення високоефективності та екологобезпечності у землекористуванні у межах територій територіальних громад як базису їх розвитку. Із такого погляду територіально-просторове планування розвитку громад набуває особливого значення, як основа системного розвитку громади для досягнення передбачених стратегічних цілей.В роботі наведено авторське трактування теоретичних і методологічних підходів до управління просторовим розвитком територіальних громад на співставленні досвіду зарубіжних країн із вітчизняним. В дисертаційному дослідженні зосереджено увагу на інституційному підході до управління землекористуванням територій територіальних громад передусім для створення єдиного інституційного середовища, як базової цінності збереження громади та її системного розвитку. Запропонована організаційно-інституційна модель забезпечення територіальнопросторового планування землекористування в контексті екологічної безпеки в межах території територіальної громади. Доведено, що раціональне використання ресурсів громади та їх охорона є не стихійним, а організованим явищем, в основі якого закладене свідомеврахування наразі чинних законів економіки та природи, яке визначає майбутнє громади в довгостроковій перспективі. Pапропоновано запровадити землевпорядні регламенти як обов'язкові вимоги,що встановлюються документацією із землеустрою у межах відповідної зони функціонального призначення території, категорії земель і визначають дозволені види використання, граничні розміри, а також обмеження у використанні земель (земельних ділянок) та заходи з їх охорони. Дисертаційне дослідження спрямоване й на розв’язання проблем законодавчого, економічного та політичного спрямування, пов'язаних із використанням самосійних лісів на землях сільськогосподарського призначення приватної власності. Підняте до розгляду питання передусім пов'язане зі збереженням цих насаджень, що вплине на збільшення частки земель лісового фонду, зростання рівня показника лісистості, а також пов'язано зі збільшенням площ техногенно забруднених сільськогосподарських земель внаслідок ведення бойових дій на теренах нашої держави, які в найближчій перспективі використовувати у сільськогосподарському обробітку стане неможливим. У роботі запропоновано визначити нормативи параметру лісистості, при досягненні яких на території громади варто уникати самозалісення сільськогосподарських земель. У роботі доведено, що залісення території громади окрім екологічного ефекту несе в собі й економічні втрати та збитки, навіть, якщо воно відбувається природним шляхом.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат