Дисертація є комплексним дослідженням питань щодо виокремлення й характеристики поняття та ознак альтернативних способів вирішення господарських спорів у сучасних економічних реаліях, їх різновидів, застосування в різних сферах господарювання тощо, в якому здійснено їх системний науково-практичний аналіз.Актуальність обраної теми дослідження зумовлена процесом динамічних реформ у сфері захисту прав суб'єктів господарювання, ускладненими воєнною агресією з боку РФ, змінами попиту і пропозицій на споживчому ринку, збільшенням тощо.Загальний аналіз наукової літератури засвідчує, що виокремлення інституту альтернативних способів вирішення конфліктів у сфері господарювання як складової правового регулювання господарського процесуального права, критеріїв їх виокремлення й застосування й донині породжує чимало дискусійних питань, окремі їх аспекти є недостатньо дослідженими та однозначно невирішеними для практики, а в руслі сучасних реформ економічної політики виникає необхідність їх дослідження задля належного нормативного забезпечення та однакового правозастосування. Також нез’ясованими є положення щодо їх переліку в контексті уніфікації національного законодавства із законодавством ЄС.У вступі дисертації обґрунтовано науковий інтерес автора щодо обраної тематики з точки зору її господарсько-процесуального правового регулювання, визначено її актуальність і теперішній стан наукового дослідження вказаної сфери; визначено мету, завдання, об’єкт і предмет, методологічний інструментарій дослідження; аргументовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; представлені відомості щодо апробації та публікації результатів дослідження. У роботі передовсім сформульовано визначення виділено поняття «позасудових альтернативних способів вирішення господарських спорів» як процедур за участю незалежної третьої особи, залученої виключно на підставі угоди сторін господарського спору, оформленої відповідним договором про надання послуг та судові, які виникають на підставі угоди (застереження) з адмініструючою інституцією, якій за згодою сторін передано повноваження щодо визначення порядку процедури, призначення нейтральної третьої особи, контролю якості результату роботи та оплати послуг, при цьому нейтральна третя особа не має права наказувати (або "нав'язувати") сторонам рішення, а виступає виключно в ролі посередника. Вперше обґрунтовано, що в системі альтернативного вирішення спорів (АВС) лише третейська (арбітражна) юрисдикція та автоматизовані форми вирішення спорів (в т.ч. за допомогою смарт-контрактів та роботизованих систем) можуть вважатися АВС в буквальному значенні слова, тоді як позасудове примирення, медіація та інші способи взаємодії сторін юридичного конфлікту у буквальному значенні є способами врегулювання спорів, а не його вирішення, а тому включаються в систему АВС за традицією; це передбачає встановлення примусової сили різних способів АВС для цілей диверсифікації правового регулювання та державно-правового стимулювання (обмеження).

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат