У дисертації комплексно, з урахуванням новітніх досягнень правової науки розроблено механізм конституційно-правового забезпечення права народу на участь у законотворчості, з наданням відповідних науково- практичних рекомендацій щодо тенденцій удосконалення реалізації цього права в Україні.Здійснено аналіз сучасного стану досліджень права народу на участь у законотворчості в Україні та резюмовано, що в правовій науці відсутня єдина концептуальна доктрина щодо сутності, змісту, форм та способів практичної реалізації права народу на участь у законотворчості, зокрема виокремлено три доктринальні підходи до визначення сутності права народу на участь у законотворчості, а саме: народ є носієм влади й суверенітету та реалізує право на законотворчість сукупністю інструментів представницької та безпосередньої демократії; право народу на участь у законотворчості відмежовується від представницької демократії i розглядається як безпосередній доступ народу без посередницьких інституцій до процесів законотворчості в будь-якій доступній формі; інституціоналізація права народу на участь у законотворчості відбувається шляхом запровадження моделей референдного права, законодавчої ініціативи та народного вето.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат