У дисертації наведено результати теоретичного узагальнення специфіки втілення жіночих образів в оперному мистецтві ХІХ ст. в аспекті образної парності. Головним факторам актуальності постає потреба відкрити й дослідити характер взаємодії парних жіночих образів в опері, що сприяє більш цілісному осягненню їх семантики, драматургічного задуму, а також розумінню значення контрастів та паралелей між ними на рівні музичної мови. Мета роботи – визначити характер взаємодії парних жіночих образів та парних образів за участю жіночих персонажів в оперному мистецтві ХІХ ст. на семантичному і драматургічному рівнях. Об’єктом дослідження є оперне мистецтво ХІХ століття, предметом – художнє втілення парних жіночих образів в західно-європейській і українській опері ХІХ ст. Матеріалом дослідження є опери Р. Вагнера («Лоенгрін», «Тангейзер»), «Аїда» Дж. Верді, опера «Кармен» Ж. Бізе, твори українських композиторів – «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, опери М. Лисенка («Наталка-Полтавка», «Тарас Бульба», «Утоплена», «Різдвяна ніч», «Енеїда», оперета «Чорноморці»). Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що у дисертації вперше в українському музикознавстві запропоновано новий погляд на інтерпретацію жіночих образів оперного мистецтва в аспекті парного зіставлення; досліджено взаємодію парних жіночих образів як музикознавчу проблему; виокремлено семантичні елементи музичної мови та драматургію жіночих образів в аспекті парності на прикладі опер ХІХ ст.; суттєво оновлено 3 та поглиблено вивчення драматургічної ролі парних жіночих образів в оперному творі та досліджено специфіку їх композиторського втілення на прикладі західноєвропейських і українських опер ХІХ ст.; розроблено класифікацію типів взаємодії парних жіночих образів в оперному мистецтві; за допомогою компаративного аналізу досліджено семантику парних жіночих образів на рівні музичної мови та на образно-емоційному рівні в контексті загальної драматургії опери; уточнено поняття «музична драматургія» в аспекті парної взаємодії образів; отримало подальший розвиток категорія «парні образи в мистецтві» та поняття «семантика музичної мови».Висновки узгоджують усі основні положення дослідження, сумують провідні визначення та формують цілісну теоретичну модель роботи відповідно до її мети та завдань. Запропоновано для аналізу парних образів в опері наступні критерії класифікації: гендерна належність, зміст компаративного зіставлення, ступінь контрастності поєднання «позитивненегативне», тип музичної взаємодії. Так, за гендерною належністю усі парні образи-персонажі розподіляються на однорідні (чоловічі або жіночі) та мішані (чоловік–жінка). При цьому, мішані пари образів, як правило, утворюються між головними героями опери, оскільки більша частина оперних сюжетів пов’язана з відтворенням історій кохання (з трагічним або щасливим фіналом). У свою чергу, однорідні пари образів в більшості випадків виникають між головним і більш другорядним персонажами. Підкреслено, що зміст компаративного зіставлення пов’язаний з тим, що лежить в основі порівняння. Так, у вищезазначених парах жіночих персонажів з опер західноєвропейських композиторів спостерігаються наступні компаративні зіставлення: щирість–підступність (Ельза–Ортруда), святість– гріховність (Єлизавета–Венера), влада–рабство (Аїда–Амнеріс), цнотливість–розгнузданість (Мікаела–Кармен). Тип музичної взаємодії обумовлений композиційною драматургією опери: якщо наявна безпосередня музична комунікація героїв (спільні дуети, розмовні діалоги), то тип взаємодії так само є безпосереднім, близьким, якщо ж вона відсутня – то більш віддаленим, опосередкованим. Так, безпосередній тип музичної взаємодії спостерігається між персонажами Ельза–Ортруда, Аїда–Амнеріс, Наталка– Терпелиха. Відповідно, опосередкований тип музичної взаємодії притаманний парним образам Єлизавета–Венера, Кармен–Мікаела, Оксана–Одарка, Оксана–Солоха, Настя–Марильця. Особливим різновидом зв’язку є такий тип взаємодії, коли два парних жіночих персонажі приймають у любовному 8 трикутнику й кожний з них по-різному впливає на третього, чоловічого персонажа. Залучення такого прийому характерне як для образів з безпосередньою, так і для образів з опосередкованою музичною взаємодією. Зокрема, Кармен та Мікаела протягом розгортання дії протилежним чином впливають на долю дона Хозе; аналогічно задіяні у любовному трикутнику разом з Тангейзером Єлизавета та Венера. Втілення парних жіночих образів в українській опері ХІХ ст., як правило, висвітлює проблематику «батьки–діти», при цьому переважає принцип поєднання двох позитивних персонажів. Парні жіночі образи в оперному мистецтві – це такі образи, що співвідносяться за одним з принципів: контрастне зіставлення, взаємодоповнення, контрастне сполучення в контексті структурного, поетичного та метафізичного видів аналізу. Отже, висновки свідчать про важливість розуміння драматургічної ролі парних жіночих образів та дослідження їх не відокремлено один від одного, а разом.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат