У дисертації висвітлено проблематика розгляду практики Європейського суду з прав людини як показника стану забезпечення людських прав в державах-учасниках Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (на прикладі України). Обґрунтовано типологію напрямів впливу практики Європейського суду з прав людини на різні правові системи (національні та наднаціональні) з виокремленням та детальною дескрипцією впливу на правозастосовну практику; впливу на національне законодавство; впливу на правову доктрину; впливу на правосвідомість, правову освіту та просвіту; впливу на функціонування громадянського суспільства; впливу на міжнародний престиж держави-учасниці Конвенції; впливу на розвиток європейського права.Автором надано характеристику природі рішень страсбурзького Суду через призму: іманентності цій інституції міжнародного характеру, сприйняття його більшістю заявниками як «четвертої інстанції» (не зважаючи на його субсидіарний характер), особливості конвенційних норм (аксіологічний, лаконічний та імпліцитний характер), автономної інтерпретації положень Конвенції (з урахуванням її духу та мети), зв'язок між Конвенцією та національним правом; діалог з державами-членами Конвенції.Відзначено, що значна кількість звернень осіб, що перебувають під юрисдикцією України до Європейського суду з прав людини, а також застосування Судом інститутів well-established case-law of the Court та пілотного рішення є тими чинниками, що дозволяють визначити стан забезпечення людських прав та основоположних свобод в Українській державі.Аналіз практики страсбурзького Суду дозволив встановити, що серед системних проблем забезпечення людських прав в Україні чільне місце займають наступні: надмірна тривалість невиконання рішень судів та відсутність ефективних засобів захисту від цього; надмірна тривалість (без належного обґрунтування) кримінального провадження та відсутність ефективних засобів захисту від цього; неналежні умови утримання осіб у місцях позбавлення волі та відсутність ефективних засобів захисту від цього; існування механізму відбування окремих кримінальних покарань (довічного позбавлення волі), що порушує право на заборону катувань, нелюдського та такого, що принижує людську гідність поводження; практики порушення принципу рівності та недискримінації.З’ясовано, що подальша імплементація практики страсбурзького Суду передбачає необхідність вжиття комплексу заходів, які класифіковано за наступними напрямами: світоглядний (загальносоціальний), спрямований на концептуальне сприйняття загальних соціальних цінностей і принципів у національній правовій системі; нормативно-правовий, спрямований на перманентні зміни національного законодавства у межах вжиття заходівзагального характеру за окремими рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України, а також систематичний моніторинг зміни правових позицій Суду та превентивна зміна законодавства з удосконалення стандартів забезпечення людських прав; правозастосовний, спрямований на удосконалення судової (як судів системи судоустрою, так і органів конституційної юстиції) та адміністративної практики.Констатовано, що системний аналіз науково-джерельної бази пізнання практики Європейського суду з прав людини як об’єкту імплементації у національну систему праву через удосконалення останньої вказує на недостатність комплексного вивчення вітчизняною правничою наукою Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики страсбурзького суду як фактору удосконалення національного права. Встановлено, що українське правознавство переважно зосереджує увагу на імплементації правоположень цього Суду за окремими статтями Конвенції.Запропоновано класифікувати наукові роботи за об’єктом гносеології на низку груп: 1) наукові роботи, у яких розкривається сутність і зміст людських прав у їх розумінні західною (європейською) культурою (мають методологічне та пропедевтичне призначення); 2) наукові роботи, у яких розкриваються людські права через призму діяльності Європейського суду з прав людини: наукові праці, присвячені проблематиці забезпечення окремих людських прав; наукові праці, присвячені проблематиці окремих аспектів діяльності Європейського суду з прав людини у контексті окремих напрямів, у тому числі й виконання рішень Суду (вказують стан забезпечення людських прав та відповідно можливі напрями удосконалення відповідної діяльності).Встановлено, що методологічний інструментарій забезпечення прав людини в Україні за матеріалами практики страсбурзького суду включає три складові: 1) методологічні принципи (забезпечують повноту і достовірність отриманих знань) – це принципи всебічності та об’єктивності; 2) методологічні підходи (визначають напрям наукової думки дослідника та її акцентування на окремих аспектах пізнаваного явища) – аксіологічний, герменевтичний, системний, історичний та порівняльно-правовий підходи;

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат