Наукове дослідження присвячене комплексному аналізу музейних видань ХІХ – початку ХХ ст. як історичних джерел. Основним завданням було дослідження процесу зародження та становлення музейних джерелознавчих студій на українських теренах, виявлення джерельного потенціалу вітчизняної музеографії означеного періоду. Дослідження проведене із дотриманням принципів об’єктивності, історизму та багатофакторності. Філософські (діалектичний, герменевтики) та загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, типологізація, статистичний) методи пристосовані до потреб джерелознавчого дослідження. Використано ряд спеціально-історичних методів (евристика, історико-генетичний, історико-порівняльний, текстологічний, біографічний).У дисертації проаналізовано такі види музеографічної продукції: каталоги, описи, альбоми, вказівники, звіти музеїв, програми, збірники, монопублікації. Аналізом охоплено переважно музейні видання другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Поза увагою залишились видання листового формату (листівки, об’яви, афіші), інформативні властивості яких відносяться до галузі маркетингу, а не джерелознавчих студій. Окрім музеографії, джерельну базу дослідження склали архівні джерела (рукописи музеографічних творів, ілюстративний матеріал до музейного видання, журнали цензурних комітетів, описи архівних справ, листи), публіковані епістолярні джерела, маргіналії, предмети музейних колекцій. Загально джерельна база становить 145 позицій. В дослідженні історіографії проблеми показано, що протягом XVI – на початку XVIII ст. описи храмових цінностей та приватних колекцій подавались у формі посилань на авторитетне джерело (тексти Старого Заповіту) та у вигляді передруку музеографічних робіт інших авторів. Протягом XVIII – на початку ХІХ ст. опубліковані колекції розглядались вякості рекомендованої літератури для наукового розвитку і розширення знань про дари природи та артифікації. З другої половини ХІХ ст., на тлі поширення ідей позитивізму, музейні каталоги та описи наділили статусом інструмента історичної науки – довідкового видання, яке дає первинні знання про пам’ятки, що зберігаються в музейних колекціях і можуть бути використані в дослідженнях історії суспільств. Вчені-позитивісти рекомендували звертатись до каталогів та інвентарів на етапі пошуку джерел та визначення теми наукового дослідження. Власне погляд на вітчизняні музеогафічні твори ХІХ – початку ХХ ст. як на історичні першоджерела проявляється в роботах вчених СРСР з другої половини ХХ ст. Їх дослідження сфокусовані на проблемі розвитку музейної справи в Україні. Розглядаючи цей процес з точки зору марксистсько-ленінських задач побудови радянського суспільства, джерельний потенціал музеографії дорадянського періоду явно недооцінений, переважно представлений в якості хиб та помилок наукової, колекційної та експозиційної роботи «буржуазної інтелігенції». Науковці незалежної України розкрили джерельну роль музеографії для дослідження регіональних процесів становлення музейної та бібліотечної справи, церковної історії, археології, антикознавчих та мистецтвознавчих студій в Україні. Українські дослідники запропонували новий погляд на музеографічний доробок ХІХ – початку ХХ ст., проаналізувавши його через призму націотворчого руху в Україні. Результат дослідження представлений в параграфі 1.2. Важливий напрямок дисертаційного дослідження стосується терміну «музеографія», процес становлення якого на українських теренах представлений в контексті розвитку дефініції в європейському та українському науковому просторі. В роботі продемонстровано злам етимологічної дефініції в європейському музеологічному дискурсі, де з другої половини ХХ ст. «музеографією» називають практичні дії з музейною колекцією (наприклад, створення експозиції). Тим часом, в СРСР, у пострадянському науковому дискурсі та в Україні поняття хоча й отримало розвиток, проте залишилось на «етимологічних» позиціях. Так, в більш широкому розумінні, музеографія розглядається як галузь музеєзнавства і являє собою вид наукової роботи, направленої на опис музею та / або його колекцій; у вузькому розумінні музеографія – це публікації про музей та його колекції. В даній дисертації поняття «музеографія» ужито в другому значенні. Автором дослідження відзначене слабке уведення слова «музеографія» до наукового лексикону вітчизняних музеєзнавців, істориків, музейних працівників. Результат дослідження представлений в параграфі 1.1.Процес становлення та розвитку музеографічного видавництва в Україні досліджений у персонологічному вимірі, в контексті економічних, політичних, соціокультурних змін в Російській імперії. До уваги взято розвиток капіталістичних відносин, процеси урбанізації та міграції, цензурне законодавство, воєнно-революційні рухи. В параграфах 2.1 та 2.2 показано, що українські музеографи діяли в несприятливих суспільно-політичних умовах, лавірували між патріотичними поривами та необхідністю підкорятися вимогам імперської машини щодо національного питання та національної історико-культурної спадщини...

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат