Установлено, що найбільш важливою особливістю туберкульозу легенів є збільшення частоти дифузних, переважно катаральних, форм ендобронхіту специфічної етіології. Гістоморфологічно доведено, що туберкульозний процес у бронхах є вагомим компонентом патоморфологічних змін за умов туберкульозу легенів. Надано нову інтерпретацію рентгенологічної картини туберкульозу легенів з урахуванням взаємозалежності туберкульозного процесу в легенях та стану бронхіальної прохідності. Доведено, що результати функціональних проб з бронходилататорами можуть бути використані для прогнозування реабілітаційних можливостей систематичного курсу патогенетичної терапії бронхообструктивного синдрому (БОС). Доведено, що бронхіальна прохідність та мукоциліарний кліренс (МЦК) перебувають у певному функціональному взаємозв'язку, забезпечуючи саногенетичну дренажну функцію бронхів. У хворих на туберкульоз легенів виявлено приховану форму мукоциліарної недостатності та десинхронізацію цих функцій, яка частковою мірою коригується завдяки призначенню бронходилататорів з лікувальною метою. Установлено, що БОС на тлі активних форм туберкульозу виникає та має прояв у гострій формі на початку захворювання. БОС характеризується у більшості випадків генералізованою обструкцією з перевагою порушень прохідності у дрібних і середніх бронхах. Доведено, що використання розробленої методики патогенетичної терапії туберкульозу легенів за умов застосування кортикостероїдів та бронходилатуючих препаратів забезпечує одержання оптимального результату лікування цієї хвороби, ускладненої БОС.

  Завантажити