Встановлено, що державно-партійні форми та методи управління професійним мистецтвом постійно удосконалювалися, пристосовуючись до нових обставин, але завжди були спрямовані на підпорядкування творчості митця ідейно-політичним цілям радянської держави, зокрема, нівеляції національних особливостей українського мистецтва. Показано, що державне управління у сфері професійного мистецтва здійснювалося на засадах визначеної для галузі фінансової системи, яка передбачала принципи матеріального та морального заохочення, ставила митця у залежність від управлінських структур. Виявлено, що творчий процес в УРСР, з одного боку, характеризувався певними успіхами, а з іншого - для нього були характерні тенденції щодо уніфікації професійного мистецтва, збіднення його сюжетів і тематик, що вело до утвердження у мистецтві лінії на спрощення, а іноді й спотворення реальної дійсності. Доведено, що із зростанням національно-визвольного руху, опір української творчої інтелігенції радянській тоталітарній системі виявився загалом у двох напрямках: мистецькому нонконформізмі та політичному дисидентстві.

  Завантажити