Розглянуто стильовий дискурс української видовищної та драматичної культури як систему знаків у процесі їх застосування у контексті перспективи трансформацій образу Людини та Світу, що суттєво корегує емпіричні методи її вивчення та відображає філософський зміст мистецтва театру. Обгрунтовано концепцію органічності та тяглості української видовищної та драматичної культури, що заперечує наслідувально-фрагментарну модель розвитку національного сценічного мистецтва, забезпечуючи його входження у систему великих стилів європейської культури. На підставі дослідження логіки формування національного стилю виявлено його універсальну структуру, пов'язану з утворенням концепції ігрового полістилістизму як консолідуючої суспільно-художньої ідеї, втіленої в різноманітних формах і субстанціях. Формалізовано поняття стилю як матеріалізованого світовідчуття та підкреслено момент його центральності як семіотичної мови стильоцентризму.

  Завантажити