Запропоновано філософське осмислення дитинства як культурно-антропологічного феномена та дитячості як його інтегрального елемента, репрезентації дитинства як макрокосму, що містить також світ дорослих. Обгрунтовано необхідність переосмислення традиційного негативного погляду на дитячість. Відповідно застосовуються дві стратегії дослідження: традиційну патерналістську й апологетичну. Проаналізовано дитячість як феномен "внутрішньої (з використанням побудованої ризомної моделі дитячості) та зовнішньої (занурення в яку відбувається шляхом одитинчення індивідів, тобто введення їх у стан дитини, якою маніпулюють) залежності". Дитячість тлумачиться як екзистенціал, антропологічну константу, модус людського буття й універсалію культури. Обгрунтовано нову стратегію формування "Зрілої особи", яка зуміла зберегти у собі позитивні аспекти дитячості (відкритість, самостійність, допитливість, адаптивність) і здатна самотужки знімати негативні прояви цього стану (залежність, закритість, несамостійність, безвідповідальність). Запропоновано якісно нові підходи до осмислення дитинства та дитячості: філософсько-антропологічний і екзистенційний.

  Завантажити