У контексті суспільно-політичного, релігійного та культурного життя Галичини кінця ХVІІІ - 60-х рр. ХІХ ст. досліджено діяльність єдиної (до 1848 р.) світської інституції українського населення краю - Ставропігійського інституту у Львові. Простежено еволюцію правового статусу Ставропігії відповідно до австрійського законодавства, її внутрішню структуру, фінансово-господарську, релігійну, видавничу, освітню діяльність Інституту та його місце у процесі національного відродження галицьких українців. Ставропігію показано як інституцію, що об'єднувала представників української інтелектуальної еліти, патронувала Львівську Успенську церкву, утримувала українську книгарню та школу для українських дітей, користувалася значним моральним авторитетом серед галицької суспільності, відігравала важливу роль у період "весни народів" 1848 - 1849 рр. З'ясовано, що внаслідок ідейних та організаційних трансформацій в національному русі 50 - 60-х рр. ХІХ ст. та формування провідних суспільно-політичних течій (русофільської та народовської) Інститут поступово втратив свої колишні позиції, поступився значною частиною своїх функцій на користь нових, здебільшого національно зорієнтованих культурних і політичних сил та інституцій.

  Завантажити