Комплексно розглянуто інституціональну систему Європейського Союзу (ЄС) та проаналізовано теоретичні та практичні аспекти європейської інтеграції. Розглянуто еволюцію розширення та становлення інститутів ЄС, на підставі чого виявлено загальні закономірності розвитку інституціональної системи ЄС. Доведено, що останнє розширення ЄС є черговим етапом на шляху кількісних інституціональних трансформацій, успішна реалізація яких вимагатиме стабільно домінувального впровадження наднаціональних принципів інтеграційного будівництва. Зроблено висновок про нерівномірність і компромісний характер реформування інститутів на кожному етапі внаслідок зіткнення національних інтересів, переважального впливу боротьби за лідерство в рамках ЄС і протиріч між великими і малими країнами-членами ЄС. Обгрунтовано самобутність (унікальність) характеру інституціональних структур Союзу, що сполучають у собі риси інститутів національної держави, міжнародної організації та поступово наближаються до інститутів єдиної політичної системи. Розроблено положення, що підвищення якості керування ЄС, рівня демократичності, а також розробка Конституції Союзу свідчать про новий етап у розвитку державності ЄС. На базі розроблених положень системно проаналізовано стан і проблеми реформування інститутів ЄС у процесі роширення та можливі шляхи повноцінного залучення України до європейських політичних процесів.

  Завантажити