Розкрито специфіку особливості сприйняття тіла у духовній, побутово-соціальній та культурно-мистецькій площинах античної та ранньосередньовічної світоглядної парадигми. Розглянуто механізми формування нового суспільного ідеалу (аскета), концепції інтелектуальної краси, символічність художнього оформлення та змісту тіла у пам'ятках мистецтва. Проаналізовано зміст категорії "тіло" у контексті засадничих понять християнської сакраментології, а саме: гріха, святості, смерті та воскресіння. Запропоновано новий підхід до детермінації гріховності, за яким шляхом розрізнення понять "тіло" та "плоть" доведено, що причиною та притулком гріха є не тіло, а плоть як продукт гріхопадіння. Здійснено аналіз природи святості тіла у контексті християнських таїнств і релігійних практик та з'ясовано особливості сакральних стратегій доби Античності та періоду раннього Середньовіччя. Установлено, що смерть розуміється як тимчасова "дезактивація" людської особистості, що не втрачає існування, однак без тіла не здатна до жодної діяльності. Доведено, що тіло набуває цілісності у феномені християнського тілесного воскресіння. Паритетне співвідношення душі та тіла запропоновано розглядати як фундаментальний принцип повноцінності людини, а саме: функціональність тіла не стосується лише земного життя, а має відношення до потойбічної перспективи. Обгрунтовано, що тіло є поліваріантною категорією, змістовне наповнення якої зумовлює спосіб життя, самоідентифікації та самопрезентації особистості, а в історії філософії є однією з визначальних характеристик певної епохи.

  Завантажити