Досліджено питання патогенезу периопераційної артеріальної гіпертензії (АГ), вдосконалення її діагностичних критеріїв, профілактики, підвищення ефективності лікування та покращання якості життя хворих на АГ. Обгрунтовано погляд на периопераційну АГ як неоднорідну групу патологічних станів, процеси становлення та прогресування яких визначаються мультифакторіальними, генетичними та нервово-регуляторними особливостями хворого, високим ступенем стресогенності, характером основного захворювання та оперативного втручання, відрізняються певними ланками патогенетичних механізмів. Зазначено, що периопераційній АГ притаманні специфічні клінічні, диференційно-діагностичні та прогностичні особливості. Уперше з'ясовано закономірності виникнення, перебігу АГ та післяоперативних втручань на фоні стандартної, а також дослідженої терапії. Оцінено вплив вегетативної нервової системи на забезпечення серцево-судинного гомеостазу у хворих з периопераційною АГ. Констатовано, що визначальним механізмом становлення й прогресування АГ у зазначеного контингенту хворих є порушення співвідношення між симпатичними й парасимпатичними впливами, а наявність асиметричного чи ексцесивного типу гістограми є прогностичною ознакою високого ступеня ризику виникнення периопераційної АГ. Розвинуто підходи до лікування цього захворювання. Обгрунтовано переваги застосування бета-адреноблокаторів для одержання максимального терапевтичного ефекту у хворих на АГ у периопераційному періоді.

  Завантажити