Досліджено особливості розвитку жанру нарису в російській літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст., формування в ньому нового осмислення ставлення людини до суспільства, до сутнісних понять буття, характеру співвідношення ідейно-публіцистичних і художньо-образних елементів. Розглянуто нариси А.Бахтіарова, В.Гіляровського, Д.Григоровича, В.Дорошевича, М.Животова, В.Короленка, О.Купріна, В.Михневича, М.Салтикова-Щедріна, К.Станюковича, Г.Успенського, А.Чехова, створені в 1880 - 1890-ті рр. і першому десятилітті ХХ ст. Розкрито вплив оповідання та повісті на нарис, який набув більш відточеної літературної форми: мова описів ускладнювалася, вбираючи в себе минулий літературний досвід, усталені образи, мотиви, набули семіотичної насиченості. Відзначено, що у нарисі значне місце посіло художнє дослідження духовного світу людини, особлива увага приділялася особистості, її самосвідомості. Сповідна автобіографічна документальність і нарисова точність слугували більш глибокому пізнанню людини і мінливої дійсності.

  Завантажити