Проаналізовано функціональний і структурно-організаційний підходи щодо визначення політичної опозиції. Розкрито сутність поняття "політична опозиція" як організованої політичної сили, яка критикує владу та здійснює контроль за її діяльністю. Виокремлено й систематизовано функції й типи політичної опозиції за умов сучасної демократії. Встановлено, що основними функціями політичної опозиції у демократичній політичній системі є репрезентація інтересів, комунікативна функція, критика й формування альтернатив у політиці, а також зняття громадського невдоволення та участь у вирішенні конфліктів. Охарактеризовано такі типи політичної опозиції, як: структурна - неструктурна; парламентська - непарламентська; активна - пасивна; відповідальна - невідповідальна; лояльна, нелояльна та напівлояльна. Досліджено основні етапи становлення інституту політичної опозиції, якими є: філософсько-етичне осмислення явища опозиційності; раціональне, природничо-правове обгрунтування протесту владі; інституціоналізація політичної опозиції у демократичних країнах. Розглянуто основні моделі інституціоналізації опозиції у країнах сучасної демократії, зокрема, у Великобританії, Німеччині, Франції, США та Швейцарії. Проаналізовано актуальні проблеми інституціоналізації опозиції у політичній системі України. Доведено, що важливу роль відіграють: консенсус у політиці, слабкість опозиційного лідерства, недостатній кадровий потенціал професійних чиновників вищого рангу, недоліки політичної реформи, невизначеність суб'єктів опозиційної діяльності та низький рівень демократичної політичної культури суспільства. Наведено рекомендації щодо підвищення ефективності процесу інституціоналізації політичної опозиції в Україні.

  Завантажити