У дисертації досліджуються психоаналітичні засоби теоретичної репрезентації та практичного трансформування психічної реальності. Психоаналітичне вчення розглядається у контексті історичних форм піклування про себе. Психоаналіз трансформує європейську традицію технік суб'єктивації, встановлюючи новий тип психологічної практики, що отримує назву психотерапії. Специфічність цієї практики зумовлена її інтерсуб'єктивним характером, безпосередністю відношення до відхилень, критикою самосвідомості. У структурі психоаналітичного вчення це відображається у співвідношенні практичної, дослідницької та (мета)теоретичної частин. Єдність лікування та дослідження, терапевтична підпорядкованість метапсихологічних спекуляцій визначають як формальні особливості психоаналітичного дискурсу, так і притаманний йому засіб конституювання психічної реальності. Остання визначається у якості психічної роботи, несвідомої фантазії та перехідної реальності.

  Завантажити