Дисертація присвячена встановленню клініко-функціональних критеріїв об'єктивізації стану хворих гострим інфарктом міокарда з ранньою постінфарктною стенокардією. На підставі результатів обстеження в динаміці 100 хворих (48 з них з ранньою постінфарктною стенокардією) були розроблені клініко-діагностичні заходи, терапевтична тактика ведення хворих з благоприємним перебігом хвороби та високим ризиком розвитку ускладнень, показань, щодо визначення строків непрацездатності та хірургічного втручання. Так, постінфарктна стенокардія достовірно частіше виникає у хворих після дрібновогнищевого та повторного ураження, а також на фоні гіпертонічної хвороби. Її розвиток не залежить від ступеню порушень внутрішньосерцевої гемодинаміки. Циркадність розвитку ішемії та зміни показників біологічно активних речовин дозволяють припустити наявність функціонального фактору в генезі ранньої постінфарктної стенокардії. Підвищення залишкової працездатності частіше спостерігається в осіб зі стенокардією, що вперше виникла після інфаркту, в той час як хворі з стенокардією до і після інфаркту потребують хірургічного втручання.

  Завантажити