Проведено комплексне дослідження історії та розколу українського православ'я на Півдні України у 1921 - 1930 рр. Визначено місце у даному процесі радянських органів влади та більшовицької партії. Виявлено, що на етапі становлення у 1920 - 1921 рр. українські парафії (основа майбутньої Української Автокефальної Православної Церкви - УАПЦ) мали певну популярність. Обгрунтовано тезу про наявність у південному регіоні значної кількості віруючих та священнослужителів, які підтримували ідею українізації церкви, але не відокремлюючи її від офіційної Російської православної церкви (РПЦ), на відміну від традиційного твердження про максимальну русифікацію даного регіону як основної імовірної причини невеликої кількості парафій УАПЦ. Встановлено вплив на популярність і поширення парафій УАПЦ наступних факторів, як недостатня підготовленість духовенства, наявність у регіоні єпископа РПЦ, дії радянських владних структур. Відтворено загальну картину розвитку "обновленського руху" в регіоні протягом 1922 - 1930 рр. Підтверджено тезу попередніх дослідників щодо провідної ролі у процесі розколу православної церкви органів державної влади, насамперед ВУНК - ДПУ - ОДПУ, рішення та плани дій яких визначали ЦК КП(б)У.

  Завантажити