У дисертації на матеріалі сучасної української літературної мови проводиться двоетапний аналіз темпоральних відношень від функцій (значень) темпоральності та їх диференційних семантичних ознак (ономасіологічний аналіз) до синтезу об'єктів через аналіз взаємодії, взаємозв'язків між елементами системи і структури темпоральних відношень (власне функціональний аналіз). Побудована гіпотетико-дедуктивна модель темпоральних відношень перевіряється практикою мовлення, і на цій підставі виділяються темпоральні функціонально-семантичні поля, субполя та зони й описуються морфологічні, синтаксичні, лексико-семантичні та словотвірні засоби їх вираження. Детально аналізуються первинні, перехідні і вторинні темпоральні функції мовних одиниць у відповідних категоріальних ситуаціях. Доводиться, що реальний час в українській мові виражається функціонально-семантичними полями аспектуальності, часової локалізованості, дейксисної темпоральності, таксису та датування.

  Завантажити