Обгрунтовано значення російського соціального архетипу як складної динамічної взаємодії тернарних (характерних для азіатського або східного менталітету) та бінарних (типових для європейського або західного світосприйняття) структур, внаслідок якої виникає постійний конфлікт християнсько-платонічної та гностико-маніхзейської неоплатонічної парадигм. Встановлено, що архетипова дисонансність, обумовлена геополітичним положенням і соціально-історичними контактами Росії, виявляється у структурі національної ідентичності як комплекс своєрідності та детермінує вибір месіанської онтології історії та соборного способу суспільного діяння з метою загального перетворення. Виявлено, що універсальний архетип матері, трансформований у російській православній свідомості у формі міфу "свята Русь" і відрефлексований як месіанський концепт "Москва - третій Рим", визначив теургічний характер соціальної й індивідуальної практики, орієнтованої на особисте обожнення та колективне перетворення. Доведено, що універсальний архетип самості прийняв форму міфа "народ-христосоносець" і розпався на два конфліктуючі соціальні архетипи свободи та влади. Відзначено, що наслідком такого перетворення став соціокультурний розкол. Встановлено наявність трьох аспектів ідеалу "соборності" (соціальний, ціннісний та метафізичний). Показано вплив проблеми людини, вирішеної у контексті співвідношення трансцендентного й іманентного, на формування метафізичного характеру та антропологічного спрямування російської філософії та утворення двох нових самостійних форм - метафізики всеєдності й екзистенційної метафізики. Обгрунтовано значення російської метафізичної філософії як спроби раціонально-дискурсивного синтезу бінарних і тернарних архетипічних структур у національній свідомості та як особливого православно-теургічного досвіду (способи трансценденції) у межах російської соціокультурної системи.

  Завантажити