Встановлено, що антигіпоксанти, введені в системний кровотік (у дозах: натрію сукцинат і мексидол - 50 мг/кг, етоній - 30 мг/кг внутрішньочеревинно за 30 хвилин до нефротомії та через 1, 2, 3, 4, 5, 6 діб після операції) та місцево (у складі хірургічних ниток у дозі 10 мг/кг маси тварини), підвищують енергетичний потенціал, фосфорилювальну активність мітохондрій, обмежують вільнорадикальне пероксидне окиснення ліпідів, стимулюють репаративні процеси в ішемізованих паравульнарних тканинах після нефротомії. Даний ефект антигіпоксантів потенціюється за умов помірного підвищення кисневого режиму тканин у разі призначення гіпербаричної оксигенації. За методом морфометрії виявлено, що введення антигіпоксантів у складі біофіла прискорює перехід ранового запалення на макрофагально-моноцитарну та фібробластичну стадії. Введення мексидолу й етонію, іммобілізованих на нитках, стимулює на 7 добу післяопераційного періоду проліферацію фібробластів. Обмеження даного процесу певним часовим інтервалом (7 - 14 доба) запобігає розвитку надлишкових проліферативних змін, що призводять до формування грубого волокнистого рубця та стриктур порожнистих органів. Зроблено висновок, що місцеве введення антигіпоксантів (натрію сукцинату, мексидолу й етонію) в операційний локус (у складі хірургічних ниток) дозволяє досягти фармакологічного ефекту в дозах значно менших (10 мг/кг маси тварини), ніж у разі системного введення.

  Завантажити