Показано, що досвід осмислення людської деструктивності свідчить про необхідність подолання занадто оптимістичних уявлень щодо природи людини, її місця та ролі в історії. Зазначено, що на відміну від модерністського проекту антропоцентризму, егології, самоцентрованості та самодостатності людини, інтегральною ідеєю сучасної гуманістики, яка поєднує поновлені християнську та секулярну гуманістичні традиції, повинна стати ідея нелінійності людського буття, відкритості назустріч Іншому, постійного подолання самототожності Я - Я. Людяність у такому розумінні - це гідні відносини з Іншим, не буття у собі, а буття для Іншого. Зроблено висновок, що жертовна любов до Іншого - головний заповіт християнства, та нові його інтерпретації спроможні ініціювати поновлення та відродження гуманізму, надати натхнення та сил для виходу з антропологічної кризи, для вирішення глобальних проблем і продовження людської історії.

  Завантажити