Зроблено концептуалізацію й емпіричне обгрунтування специфіки функціонування соціальної реабілітації соціально вразливих і соціально-депривованих категорій населення як соціальної інституції. Вперше розроблено модель соціальної реабілітації як соціальної інституції, що базується на використанні міждисциплінарного підходу в аналізі реабілітаційних процесів і включає різні рівні реабілітаційного впливу. Соціальну реабілітацію визначено як самоорганізаційний процес, пов'язаний з відновленням втрачених функцій, формуванням соціальних зв'язків з соціумом, відновленням соціального статусу безпосередньо через внутрішню та зовнішню регуляцію, спрямовану на самоідентифікацію й ідентифікацію. На підставі порівняльного аналізу виявлено особливості соціальної реабілітації осіб з різними соціально значущими дисфункціями. Розкрито механізми соціально-реабілітаційної діяльності, для яких системотвірною ознакою є процеси персоніфікованої самоорганізації, інституціональної та функціональної взаємодії.

  Завантажити