Розкрито зміст поняття "інформаційний суверенітет" (ІС). Показано значення ІС для теоретичного обгрунтування перспектив розвитку сучасної бібліотечної діяльності. Проаналізовано законодавчі акти, закони для забезпечення ІС, зокрема, "Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України", "Про телебачення і радіомовлення", "Про авторське право та суміжні права". Увагу приділено інформаційним методикам, розробленим на підставі використання змісту поняття ІС, які сприятимуть чіткій структуризації вітчизняних інформаційних масивів, організації їх ефективного використання з урахуванням специфічних запитів соціальних структур сучасного суспільства, а у бібліотечній діяльності - реалізації заходів щодо організації безпеки бібліотечних фондів, їх постійного поповнення за рахунок вітчизняного творення інформації та відбору необхідної українському суспільству інформації з ресурсів глобального інформаційного простору.

Здійснено комплексний аналіз переходу англосаксонських держав (Великобританія, Нова Зеландія, Австралія, Канада) від принципів традиційної бюрократичної моделі державного управління, що базується на чіткій ієрархії, централізації та стандартизованих процедурах виконання, до нового державного менеджменту, який виходить із ринкових принципів та орієнтується на досягнення результату оптимальним способом з урахуванням різних ресурсів (часового, людського, матеріального тощо). Орієнтація на клієнта (споживача) визнається рушійним важелем, що визначає вектор реформування цивільної служби загалом, а також її окремих структурних елементів. Досліджено ключові особливості імплементації нового державного менеджменту в державно-управлінську практику вестмінстерських країн. Виявлено умови, які сприяли запровадженню конструктів нового державного менеджменту, і такі, що перешкоджали його активному впровадженню. Обгрунтовано необхідність використання ідей та методик нового державного управління при реформуванні вітчизняної системи цивільної служби через логіко-гносеологічні взаємозв'язки, наявні в державно-управлінській системі.

На основі аналізу функцій і завдань визначено роль і місце складових сил оборони в системі оборони держави, їх безпосередню участь та можливості під час участі у відсічі збройної агресії та локалізації воєнних конфліктів. Гарантування національної безпеки є пріоритетним напрямом державної політики будь-якої країни світу. На сьогодні реалізація політики у сфері забезпечення національної безпеки України спрямована, перш на все, на забезпечення обороноздатності держави, адже Україна сьомий рік поспіль виборює свій суверенітет та територіальну цілісність, зіштовхуючись з реальними загрозами національній безпеці у воєнній сфері. За результатами воєнних конфліктів, що відбулися на теренах країн СНД (збройні конфлікти у Молдові, Грузії, у Нагорному Карабасі між Азербайджаном та Вірменією, на державному кордоні між Таджикистаном та Киргизією), а також через мілітаризацію окупованого Криму, пришвидшену модернізацію Чорноморського флоту Російської Федерації, зростання військових спроможностей її збройних сил, відбувається нарощування можливостей впливу Росії на систему європейської безпеки з метою просування її власних інтересів у прилеглих регіонах, реалізації енергетичних проєктів у Південно-Східній Європі. Також відбувається активне зміцнення присутності РФ на Близькому Сході. Все це створює загрозу національній безпеці України, підвищуючи імовірність поширення збройних конфліктів на територію держави, а також посилює ризик повномасштабної агресії проти неї з боку інших держав. За таких умов особливої важливості набуває питання про посилення оборони держави, що потребує чіткого розуміння ролі і місця кожної складової сил оборони у захисті територіальної цілісності України. На виконання мети щодо спроможності об'єднаних сил держави протистояти воєнним загрозам та досягнення готовності до застосування у міжвидовому, міжвідомчому та багатонаціональному середовищі визначено проєктом концепції "інтегрованих операцій", що також націлює на чіткій науковий підхід до уточнення складових сил оборони.

Визначено, що державна нагорода не є видом заохочення, це визнання та вшанування державою видатної заслуги особи, що є звершенням для України, прикладом для суспільства, шануванням для поколінь, а також спонуканням до взірцевої діяльності інших осіб. Значення державних нагород полягає у відзначенні суспільно-значущої для держави та суспільства заслуги; правовому урегулюванні системи нагородження державними нагородами; чіткій регламентації та призначенні кожної державної нагороди (умови для нагородження, перелік заслуг, що відзначаються такою нагородою), нагородженні від імені держави; визнанні суспільством як публічної заслуги; гарантуванні державою. Сучасна нагороджувальна система державними нагородами є досить недосконалою. Запропоновано кожен орден закріплювати та регламентувати статутом, у якому визначати перелік підстав (заслуг), за яких особа може отримати такий орден, обмеження щодо його отримання (вікові, за посадою, за військовим званням), можливості отримання дострокового звання при врученні того чи іншого ордену. Аргументовано, що важливою характерною особливістю інституту державних нагород є їх нормативна урегульованість. Для спрощення, систематизованості нагороджувальної діяльності упорядкування правового статусу державних нагород, встановлення заслуг відповідно до кожної державної нагороди запропоновано прийняти Закон України "Про державну нагороджувальну справу", проєкт якої додано у додатках до роботи.

Досліджено генезу підходів до визначення місця податкового права в системі національного права. Встановлено, що система специфічних принципів права є одним із галузево оформлювальних чинників, які надають змогу говорити про становлення самостійної галузі права. Зазначено, що однією з визначальних рис, яка дає змогу говорити про сформованість нової галузі права, є наявність власних специфічних принципів права, які забезпечують регламентацію суспільних відносин, що, власне, і формують предмет правової регламентації новосформованої галузі права. У податковому праві функціонують вихідні положення, які характеризуються підвищеною специфікою (принцип фіскальної достатності, принцип економічності оподаткування, принцип-презумпція правомірності рішень платника податків тощо). Крім того, принципам податкового права притаманна системність їх оформлення, адже всі вони є інтегрованими до чітко структурованої системи вихідних положень податкового права. А відповідні засади податкового права перебувають у чіткій, злагодженій системі, кожен з інтегративних елементів якої перебуває в гармонійній взаємодії один з одним. Оформлено структуру системи принципів податкового права. Визначено, що принципи податкового права є інтегративною категорією, яка включає в себе як принципи оподаткування, так і принципи податкового законодавства. Звернено увагу на нерозривність зв'язків між принципами оподаткування та принципами податкового законодавства, оскільки саме принципи оподаткування в результаті формування змістовних вимог, які встановлювалися до сфери оподаткування в подальшому, за допомогою нормотворчої діяльності отримували свій формалізований вияв як принципи податкового законодавства. Зауважено, що водночас спостерігається неабсолютизований зв'язок зазначених категорій, адже в подальшому окремі вихідні положення податкового законодавства формувалися вже під превалюючим юридично зумовленим впливом (принцип-презумпція правомірності рішень платника податків, принцип недискримінації тощо). Констатовано, що систему принципів податкового законодавства можна поділити на три рівні, кожен із яких фактично утворюватиме відносно відособлену, самостійну систему принципів. Для здійснення такого поділу було використано частки "макро-", "мезо-" та "мікро-", які застосовуються для характеристики рівнів функціонування та структури певного явища, сфери діяльності. Виокремлено макросистему принципів, мезосистему принципів і мікросистему принципів. До макросистеми принципів податкового законодавства належать усі вихідні засади, що були закріплені нормотворцем у межах положень ст. 4 Податкового кодексу України. До мезосистеми принципів податкового законодавства віднесено мезосистему власне принципів податкового законодавства та мезосистему інших вихідних положень податкового законодавства. Зазначено, що вихідні положення податкового законодавства, які входять до відповідних мезосистем, можуть бути детерміновані як підсистеми, що є складниками єдиної макросистеми основних засад податкового законодавства. Розкрито специфіку принципів права залежно від правореалізаційного критерію. Виокремлено такі їх види: а) принципи встановлення податків і зборів; б) принципи податкового права залежно від стадії виконання податкового обов'язку (принципи податкового обліку, принципи сплати податків і зборів, принципи податкової звітності); в) принципи податкового права, які регламентують процедури вирішення податкових спорів (принципи адміністративних та судових процедур із вирішення податкових спорів); г) принципи податкового права, що регламентують відносини деліктного характеру (принципи забезпечувального характеру та принципи притягнення до юридичної відповідальності).

Присвячено комплексному дослідженню "Судового прецеденту в кримінальному судочинстві України", яке є важливим як з наукової, так і з практичної точки зору, оскільки завдяки реалізації конкретних судових правових позицій забезпечується правильне розуміння і застосування норм кримінального процесуального права у чіткій відповідності до Конституції України. Вказано, що одним з можливих варіантів гармонізації законодавства може стати судовий прецедент.

Визначено правовий зміст діяльності прокурора у кримінальному провадженні, а також досліджено особливості реалізації його повноважень в умовах воєнного стану. Прокурор у кримінальному провадженні здійснює надані повноваження владно-розпорядчого характеру від його початку і до завершення. Діяльність прокурора у кримінальному провадженні знаходить відображення через різні функції органів прокуратури, на різних стадіях кримінального процесу. Під час проведення досудового розслідування прокурор здійснює нагляд у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням. У судовому провадженні прокурор підтримує державне обвинувачення в суді, що знаходить логічне завершення і на стадіях перегляду судових рішень. Виокремлено функції прокурора у кримінальному процесі у інституційно-правовому та процесуальному аспектах. З'ясовано, що в умовах воєнного стану повноваження прокурора у кримінальному процесі значно розширюються. Так, у випадку відсутності об'єктивної можливості виконання слідчим суддею повноважень, визначених КПК України, - такі повноваження виконує керівник відповідного органу прокуратури за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором. В умовах воєнного стану тримання особи під вартою може бути продовжено за рішенням керівника відповідного органу прокуратури за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором. Такий об'єм повноважень прокурора, що призначений у конкретному кримінальному провадженні та прокурора - керівника органу прокуратури зумовлені необхідністю забезпечення виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану. Їх реалізація повинна здійснюватися у чіткій відповідності до закону, не порушуючи права та законні інтереси учасників кримінального процесу. Наділення прокурора новими повноваженнями зумовлене забезпеченням оперативності та ефективності кримінального провадження у виняткових обставинах воєнного стану. Вказано на можливі шляхи оптимізації діяльності прокурора у кримінальному провадженні в умовах правового режиму воєнного стану.