Даються чіткі ознаки злочинів з подвійною формою вини. Здійснене розмежування невинного за подіяння шкоди та злочинів, скоєних з необережності. Запропоновані шляхи удосконалення загальної частини КК України. Підкреслюється, що через суб'єктивну сторону, яка відображає нематеріальну діяльність суб'єкта, завжди проявляється факт об'єктивної дійсності, тобто вольова діяльність особи в злочині як взагалі, так і в будь-якій іншій свідомій поведінці людини об'єктивується в його діянні.

Розглянуто основні концептуальні підходи, обгрунтовано методологічну базу для вивчення світової політики за умов глобалізації і, відповідно, міжнародних неурядових організацій (МНУО) як суб'єктів світової політики за нових умов. Доведено, що зміна структури міжнародних відносин, поява нових типів міжнародних дійових організацій і зміна співвідношення між новими та традиційними організаціями, трансформація ролі міжнародних неурядових організацій як суб'єктів світової політики взаємопов'язані з процесами глобалізації, які зумовили перебудову політичної системи світу. Здійснено аналіз причини зростання суб'єктності МНУО у сучасній світовій політиці. Установлено найбільш ефективні методи та форми взаємодії МНУО з міжурядовими організаціями й урядами, ознаки неурядових організацій як інституту громадянського суспільства, їх значення для розвитку та зміцнення демократії. Визначено переваги міжнародних НУО у світовій політиці. Для більш повного вияву потенціалу МНУО запропоновано розробити більш чіткі механізми їх міжнародного визнання, зокрема, офіційне закріплення за ними відповідного правового статусу. Проведено аналіз діяльності МНУО в Україні. Розроблено рекомендації щодо вдосконалення деяких законодавчих актів, зокрема, створення стабільних і професійно побудованих механізмів співробітництва держав і МНУО.

Досліджено організаційно-правові засади бюджетного процесу за українським законодавством, юридичної природи та місця процесу серед видів фінансового провадження. Розглянуто питання щодо поняття бюджету та бюджетного права, проаналізовано стадії та принципи бюджетного процесу. Досліджено сутність та завдання бюджетного процесу на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правових актів та законодавства зарубіжних країн. Розроблено чіткі пропозиції щодо кардинальної зміни сутності, форм і методів формування, розгляду та затвердження Державного бюджету України. Розглянуто проблемні питання діяльності відомчих органів та їх обмежень.

Розкрито сутність техногенної й екологічної безпеки на підставі розмежування даних понять, їх пріоритетів, завдань і механізмів вирішення. Висвітлено необхідність створення системи управління безпекою життєдіяльності населення, яка б враховувала екологічні умови мешкання в техногенно напружених регіонах. Запропоновано інноваційний підхід до управління безпекою життєдіяльності на підставі дрібного районування території, що надає можливість враховувати специфічні регіональні особливості. Розроблено методологічний підхід до визначення рівня техногенного напруження території. Визначено механізм визначення комплексної оцінки потенційної небезпеки підприємств, яка, на відміну від існуючих, має чіткі класифікаційні критерії, що надає можливість формалізувати розрахунок екологічних платежів.

Досліджено проблеми визначення методологічних засад управління органами прокуратури держави, їх функціонально-організаційної структури, форм та методів управління, адміністративно-правового статусу органів прокуратури, управління персоналом та шляхів удосконалення управління органами прокуратури. Підкреслено, що в процесі нормотворчої, в тому числі законодавчої діяльності, необхідно забезпечити персоналу прокуратури нормальні умови для реалізації покладених на нього повноважень, а також охорону та захист прав і свобод працівників у разі порушення останніх. Зауважено, що чинне законодавство передбачає наявність у держави досить значної кількості інструментаріїв у вигляді різних видів юридичної відповідальності для підтримки режиму законності та дисципліни серед персоналу органів прокуратури. Наголошено, що вдосконалення потребує механізм реалізації юридичної відповідальності працівників органів прокуратури. Висвітлено недоліки застосування різноманітних видів юридичної відповідальності. Запропоновано законодавчо закріпити дисциплінарні положення, які встановили б чіткі підстави для відповідальності прокурора, визначили відкриту і змагальну дисциплінарну процедуру. Відзначено, що взаємодія та координація правоохоронної діяльності за участю органів прокуратури України - це практична реалізація органами прокуратури узгоджених заходів щодо своєчасного виявлення, розкриття, припинення та попередження злочинів і корупційних діянь, усунення причин та умов, що їм сприяють. Доведено, що метою взаємодії та координації правоохоронної діяльності за участю органів прокуратури країни є підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю та корупцією шляхом об'єднання зусиль, спрямованих на реалізацію повноважень, властивих кожному з цих органів, усунення дублювання в їх роботі. Наголошено, що підвищення авторитету та покращення позитивного іміджу органів прокуратури і прокурорів є пріоритетним напрямом управлінської діяльності прокуратури країни.

Розглянуто еволюцію впровадження Кодексу належної практики щодо забезпечення прозорості у бюджетно-податковій сфері, розробленого МВФ, у 3-х редакціях. Систематизовано принципи забезпечення прозорості в бюджетно-податковій сфері: інституціонально-правові засади (відділення сектора органів державного управління, чітке визначення й оприлюднення функції управління в межах державного сектора; чітка та відкрита правова, нормативна й адміністративна система формування доходів і витрат бюджету); відкритість бюджетних процесів (наявність і дотримання встановленого графіка підготовки бюджету, чіткі процедури виконання та моніторингу бюджету й бюджетної звітності); доступність інформації для громадськості (оприлюднення вичерпної інформації про минулий, поточний і прогнозований стан бюджетно-податкової сфери і про основні фіскальні ризики; доступна і зрозуміла форма висвітлення податково-бюджетної інформації; своєчасне звітування і публікація податково-бюджетної інформації); гарантії достовірності бюджету (відповідність податково-бюджетних даних міжнародним стандартам якості; забезпечення дієвого внутрішнього контролю за діяльністю в бюджетно-податковій сфері; перевірка податково-бюджетної інформації вищими органами державного фінансового контролю). Визначено основні напрями вдосконалення оцінювання фіскальної прозорості. Формалізовано концептуальну схему механізму оцінювання державних витрат і фінансової підзвітності.

Проаналізовано предмет кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності в частині його видів, визначення розміру та співвідношення з положеннями інших галузей права. Зроблено висновок, що законодавцю не вдалося розробити чіткі критерії щодо розмежування злочинів та інших правопорушень, зокрема, в сфері цивільного та господарського права.

Проаналізовано досвід організації й функціонування державної служби Польщі, Німеччини, США, Великобританії та Сінгапуру. Зроблено акцент на таких аспектах діяльності державної служби, як розвиток електронного урядування, забезпечення довіри до інституту державної служби з боку населення, формування антикорупційних заходів, матеріальне забезпечення державних службовців, відбір на державну службу та забезпечення кар'єрного просування, регулювання чисельності бюрократичного апарату у співвідношенні до працевлаштованого населення. Наголошено на важливості налагодження партнерських відносин між владними інститутами та суспільством, у тому числі шляхом упровадження електронного урядування. Проаналізовано систему матеріального забезпечення як значущу складову частину соціального статусу державних службовців, а також її вплив на престижність державної служби. Доведено, що чисельність бюрократичного апарату не визначає ефективність діяльності інституту державної служби, оскільки превалює налагодженість процесів функціонування (відкритість, підзвітність, низький рівень корупції, чіткі правила, регламентація тощо).

Досліджено стан впровадження в бюджетну систему України програмно-цільового методу. Зазначено, що, незважаючи на сформовану законодавчу та нормативно-правову базу, цей процес має певні недоліки, оскільки учасники бюджетного процесу не завжди дотримуються положень Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових вимог, наприклад, щодо вчасного затвердження і повноти відображення інформації у паспортах бюджетних програм. Крім того, не завжди визначаються мета бюджетної програми та її основні завдання, що нівелює ідеологію програмно-цільового методу й унеможливлює здійснення контролю над ефективним використанням бюджетних коштів. Висунуто гіпотезу, що основною причиною неповноцінного впровадження програмно-цільового методу є недосконалість існуючих економічних інститутів, непередбачувана бюджетна політика і досить часта зміна стратегічних цілей. У цьому зв'язку виникає потреба реформувати бюджетну систему і створити нові фінансово-економічні інститути, які повинні брати активну участь у формуванні бюджету, визначати пріоритети й повністю відповідати сучасним потребам громадян. З урахуванням складної соціально-економічної ситуації в країні програмно-цільовий метод міг би допомогти змінити становище, тому акцентується увага на необхідності при формуванні бюджету аналізувати актуальні проблеми економіки та соціальної сфери, застосовувати комплексний підхід до вирішення проблем, визначати чіткі пріоритети, а також зосереджувати увагу розпорядників коштів на ефективності використання обмежених бюджетних ресурсів. Виділення коштів з бюджету на конкретну мету та ефективне їх використання сприяли б стабілізації фінансової системи, сталій динаміці соціально-економічного розвитку країни.

Мета роботи - вивчення "укладення угоди про визнання винуватості" в кримінальному проваджені Угорщини. Використано міжнародну літературу та судову практику угорських суддів із розгляду кримінальних справ. Під час проведення кодифікаційних робіт стосовно кримінального процесуального законодавства Угорщини в контексті дії інституту укладення угоди про визнання винуватості необхідно обов?язково враховувати досвід успішної роботи останнього в США, а також врахувати процесуальний порядок дії відповідного інституту в Європі. В результаті в новому законодавстві будуть встановлені правила взаємодії зі стороною захисту, а також встановлені чіткі межі, в яких вони повинні застосовуватися. При встановленні системи взаємодії, заснованої на показаннях свідка підсудного, законодавець бере до уваги відмову від подальшого розгляду, що має назву "відмова від права на судовий розгляд". Закріплення форм взаємодії обвинуваченого та створення комплексної системи (яка в деяких випадках нагадує рішення, застосоване у французькій моделі), що застосовувалась у разі такої відмови. Порівняння було проведене на основі використання міжнародної юридичної літератури.

Розглянуто основні ключові моменти втрати чинності правозастосовним актом органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Досліджено можливість скасування правозастосовного акту органом, що його видав як засіб самоконтролю. Окреслено чіткі підстави для втрати чинності правозастосовним актом. Видання нового акту суб'єктом правотворчості не є доречним по відношенню до правозастосовчих актів. Фактичне припинення дії такого правового акту - це припинення в тих випадках, коли закінчився термін його дії. Таке правило, зазвичай, не слід застосовувати щодо правозастосовчих актів, адже виходячи з їх правової природи термін їх дії вичерпується одразу після виконання.

Місцеве самоврядування відображає як історичну спадщину, так і особливості культурного, духовного та ментального розвитку суспільства. Еволюція місцевого самоврядування сягає часів первіснообщинного ладу і до сьогодні не втрачає актуальності. Дослідження питання муніципальної правотворчості пов'язано із необхідністю здійснення історико-правового "зрізу", аналізу основних історичних подій та періодів становлення нашого народу та звернення до досвіду інших країн, що вплинули та становлення та розвиток цього питання в нашій державі. Досліджуючи питання, автор запропонував нову періодизацію еволюції місцевого самоврядування з позиції головних векторів розвитку та гальмування процесу правотворчості в Україні. Отже, періодизація може виглядати приблизно так: - XI - XVII ст. - "період зародження та становлення муніципальної правотворчості (домодерний період)", що розпочався з виникненням держави, Київської Русі східнослов'янських громад, самоорганізації та функціонування територіальних сусідніх громад, а пізніше - сільських громад, які функціонували на основі виробничих - територіальних особливостей. Влада між князем і віче була розділена. Основними документами, що визначали принципи організації та діяльності громадського самоврядування, були устави князів Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого, збірники права "Номоканон", "Кормча книга", "Руська Правда", "Рукописання князя Володимира Васильковича". Вступ із середини XIV ст. Магдебурзького права передбачав поєднання місцевих форм самоврядування з елементами західноєвропейської організації самоврядування, запроваджував чіткі правові стандарти в діяльності місцевих органів влади; інтеграцію міст України до європейського права; становлення та розвиток розвиненого громадянського суспільства. Середина XVI ст. - перша половина XVI ст. - період, пов'язаний з козацьким визвольним рухом. Джерелами функціонування місцевого самоврядування були положення Литовської хартії 1588 р., Магдебурзького права, Зборівського трактату, Березневих статей. XVII - XX ст. - період "занепаду муніципального законотворчості", знищення козацького самоврядування, невдалі спроби сформувати муніципальну правотворчість у самоврядуванні Земства тощо. 90-ті рр. XX ст. - період "відродження муніципальної законотворчості", проголошення незалежності України, курсу на реформування місцевого самоврядування, поступового впровадження принципу субсидіарності.

Досліджено обробку фізичною особою, компанією чи організацією персональних даних (ПД), що стосуються фізичних осіб в ЄС. Використано документальний аналіз та синтез, порівняльний аналіз, метод об'єктивної істини, когнітивно-аналітичний тощо. 25 травня 2017 р. в Європейському Союзі вступили в силу нові правила захисту ПД - Загальний регламент захисту даних. Цей Регламент не оновлювався ще з 1995 р. Персональні дані - це процес, який невід'ємно супроводжує комерційну активність. Цей процес нікуди не зникне, він буде завжди і буде супроводжувати будь-яку комерційну діяльність. Мета законодавства з питань захисту ПД та, зокрема, регламенту - це надати можливість суб'єктам ПД контролювати цей процес, знати де, ким, коли, з якою метою вони обробляються, що їх ПД захищаються відповідно до регламенту і у разі, якщо ПД обробляються незаконно, вони можуть захистити свої права щодо цього. Зроблено висновок про те, що Загальний регламент ЄС захисту даних є важливим кроком для зміцнення основних прав людей у цифрову епоху та полегшення бізнесу шляхом уточнення правил для компаній і державних органів на єдиному цифровому ринку. Зміни торкнулися безлічі країн, включно з Україною. Тепер перелік прав громадян країн ЄС значно розширився. Так, вони мають право бачити, яку інформацію про них має та чи інша компанія, а самим компаніям за витік або розголошення ПД загрожують великі штрафи. Новий Регламент має на меті захист всіх громадян ЄС від порушень конфіденційності та втручання в ПД. Разом вони створюють більш чіткі і ефективні умови для бізнесу. Суть Регламенту ще і в тому, що він має наднаціональний характер. Тобто поширюється абсолютно на всі країни ЄС і на ті, які входять в Європейську економічну зону. До того ж, компанії з інших країн, які обробляють дані громадян, які живуть на цих територіях (наприклад, онлайн-магазини, туроператори тощо), також повинні виконувати всі правила. Обговорено роз'яснені основні правила Загального регламенту ЄС захисту даних як важливий крок для зміцнення основних прав фізичних осіб у цифрову епоху та полегшення умов здійснення бізнесу.

Мета статті - аналіз сучасного стану безпеки авіаційних польотів та перспективам вдосконалення. Доведено, що безпека польотів є базовою категорією в повітряних перевезеннях на фоні зростаючих локальних конфліктів. Дослідження здійснене з використанням загальноприйнятих методів наукового пізнання, таких як: аналітичного, порівняльно-правового, семантично-пізнавального, системного, статистичного та інших. Основою методології у цьому дослідженні є системний підхід, за допомогою якого певний об'єкт розглядається як багатоаспектне явище, що складається з різноманітних елементів, співвідношення між якими утворюють відносно стійку структуру безпеки польотів. Вказано, що необхідно "вдосконалювати механізми реагування на кризові ситуації", а саме: мають бути розроблені рекомендації щодо однозначних і чітких дій для відповідних авіаційних органів, дипломатичних служб та посадових осіб, які унеможливлять маніпуляції та політичні заяви емоційного характеру. Вважаємо, Україна має ініціювати створення відповідного міжнародного авіарегулятора, який би забезпечував безпеку польотів цивільної авіації в країнах з високими ризиками безпеки та встановлення нових правил та стандартів безпеки, які відповідають викликам часу та дали би можливість швидко і без бюрократичної процедури закривати повітряний простір у тих державах, які входять в зону підвищеної небезпеки через загрозу терористичних чи військових атак. Обговорено пошук шляхів удосконалення функціональних напрямків попередження авіаційних випадків та вдосконалення безпеки польотів. Окремо, слід зазначити, що міжнародному співтовариству варто вдосконалити норми законодавства про авіаційну безпеку та встановити чіткі критерії та умови відповідальності країни за незабезпечення безпеки повітряного простору над своєю країною.

Досліджено стан правового регулювання відносин приватизації державного майна в Україні, визначено правову природу зазначених відносин, вироблено чіткі критерії розмежування приватизації державного майна й інших способів відчуження державної власності. Сформульовано авторське визначення приватизації, надано оцінку відповідності наявного стану правового регулювання у сфері приватизації державного майна загальним засадам цивільного права та європейським стандартам. Доведено недоцільність пріоритетного застосування іноземного права до відносин приватизації державного майна з точки зору дотримання національних інтересів і з огляду на престиж України як правової держави. З метою вдосконалення чинного законодавства сформовано пропозиції щодо запровадження системи обмежувальних вимог щодо покупців об'єктів приватизації, ефективного механізму формування стартової ціни об'єктів приватизації, дієвого механізму захисту прав покупців об'єктів приватизації, необхідності поновлення дискримінованих прав апатридів.

Досліджено характеристики праці членів парламенту у складі детермінант і мультиплікаційних факторів дії антикорупційних механізмів права. Встановлено, що архаїчні правові норми й прогалини в законодавчому регулюванні праці членів парламенту означають неправовий характер наявних правил, зумовлює їх вплив на неефективну роботу парламенту. Підкреслено, що право за визначенням людиновимірне й соціовимірне, корелює з природою прогресивного типу міжлюдських відносин. Наголошено, що корупція - ознака деструкції правопорядку в роботі парламентаріїв, яка виникає в результаті вад їх природи й недоліків правового регулювання належної реалізації ними своїх професійних повноважень. Визначено, що законодавчі вимоги до високих стандартів розвитку членів парламенту надають змогу зменшити витрати з державного бюджету на утримання персоналу. Продуктивність таких витрат підвищується через відсутність потреби в оплаті тих ресурсів, які компенсують недорозвинення МП, а саме: наймають помічників і забезпечують їм умови праці, інформаційні ресурси, надають транспорт. Водночас достатність таких ресурсів вимірюється рівнем операційних потреб для належної організації робочих процесів найдосконалішого члена парламенту. Підсумовано, що перша умова для досягнення доброчесності в парламенті - обрання гідних, високорозвинених людей, які з-поміж усіх інших громадян мають найвищий рівень духовних досягнень, зокрема й у канві теоретичного й практичного розгортання цінностей й інших складових правової культури. Другою вихідною підставою для відсутності корупції й інших перепон у роботі парламенту стають чіткі правила здійснення трудових обов'язків його членами - телеологічний підхід винагороди за виконану працю; контроль за ефективністю роботи; відповідальність за неефективну роботу депутата парламенту.

Присвячено теоретичному узагальненню й новому вирішенню наукового завдання, що полягає у розкритті особливостей судового розгляду та вирішення публічно-правових земельних спорів, визначенні процесуальних прогалин діяльності суду щодо їх розгляду та виокремленню напрямів удосконалення чинного законодавства в досліджуваній сфері. З’ясовано сутність земельних правовідносин, як передумови виникнення публічно-правового спору. Виокремлено критерії визначення судової юрисдикції щодо розгляду публічно-правових земельних спорів, до яких віднесено: суб’єктний склад учасників судочинства та наявність публічного чи приватного інтересу у спорі, однак доведено, що вони не є вичерпними і остаточними, адже визначення юрисдикції залежить також від особливостей формування підстав, предмета, сутності земельного спору та чітко сформульованих позовних вимог. Надано авторське визначення "публічно-правового земельного спору", як заснованого на публічному праві спору між двома чи більше учасниками правовідносин, у яких хоча б однією зі сторін є суб’єкт владних повноважень, предметом якого є: рішення (дія) суб’єкта владних повноважень, спрямовані на передавання права володіння, користування та розпорядження земельними ділянками державної або комунальної власності у власність чи користування, або бездіяльність (пасивне перешкоджання такому передаванню); рішення (дії) суб’єкта владних повноважень, спрямовані на повернення в державну або комунальну власність раніше переданої у власність або користування земельної ділянки; виокремлено його ознаки. Здійснено класифікацію публічно-правових земельних спорів за предметом спірних відносин: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, пов’язаних з використанням та розпорядженням землями публічної власності; 2) спори міжсуб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їх компетенції у сфері використання та розпорядження землями публічної власності; 3) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, предметом яких є делегування повноважень щодо використання та розпорядження землями публічної власності; 4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках неможливості використання та розпорядження землями публічної власності, що перебувають в їх оперативному управлінні. На підставі вивчення моделей побудови та функціонування системи адміністративних суддів провідних країн світу, з огляду на розгляд публічних земельно-правових спорів, зроблено висновок про правильний вибір Україною континентальної моделі адміністративної юстиції, тобто запровадження системи спеціалізованих адміністративних судів, розвиток якої має призвести до виокремлення внутрішньосистемної градації компетенції щодо розгляду окремих категорій адміністративних справ, зокрема справ, що виникають на підставі публічно-правових земельних спорів. Розкрито процесуальний статус учасників судового розгляду публічно-правового земельного спору. З’ясовано особливості загальної процедури судового розгляду та вирішення публічно-правових земельних спорів; виокремлено особливості судового розгляду справ про примусове відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності. Визначено особливості перегляду судових рішень у справах про вирішення публічно-правових земельних спорів. Вироблено низку пропозицій щодо внесення законодавчих змін з метою поліпшення процесуальних засад діяльності судів з розгляду публічно-правових земельних спорів, зокрема запропоновано: визначити категорії публічно-правових земельних спорів в КАС України, а приватно-правових земельних спорів в Цивільному процесуальному кодексі України та Господарському процесуальному кодексі України, а також - визначити чіткі критерії підсудності земельних справ в узагальненні Верховного Суду.

Висвітлено актуальну у податково-правовій сфері проблематиці доказування під час вирішення податкових спорів. Передусім, потрібно пам'ятати, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін і свобода у поданні сторонами доказів із подальшим доведенням їх переконливості пересуд судом. Саме надані докази є тим матеріалом, який має оцінити суддя для постановлення рішення у справі. Автор звертає увагу на те, що прийняття суддею рішення під час вирішення спорів базується на таких процесуальних категоріях , як "внутрішнє переконання судді" та "стандарти доказування". Тому, було встановлено та проаналізовано підходи для визначення категорії "внутрішнє переконання судді". Серед відповідних підходів "внутрішнє переконання судді" розглядається як: обов'язкова умова встановлення об'єктивної істини у справі; принцип оцінки доказів; ставлення судді до обставин справи, зумовлене дослідженням доказів; критерій оцінки доказів; результат оцінки доказів. Окрім розглянутої категорії не слід забувати й про "стандарти доказування". Стандарт доказування слід вважати мірою достовірності наданих доказів, за яким суд визнає обов'язок доведення знятим. Тому, проаналізовано види стандартів доказування, а саме: баланс вірогідностей чи перевага доказів; чіткі та переконливі докази; поза розумними сумнівами. Звернуто увагу на те, що зазначені категорії не є взаємозамінними поняттями. Суддя під час вирішення податкових спорів формує власне внутрішнє переконання не тільки на стандартах доказування, але й на інших суб'єктивних (правосвідомість) та об'єктивних чинників (вимога про безпосереднє, всебічне та повне дослідження доказів).

Уточнено функції та завдання системи забезпечення державної безпеки України в сучасних умовах європейської та євроатлантичної інтеграції. Установлено, що в офіційному дискурсі відсутні чіткі визначення місії, функцій та завдань системи забезпечення державної безпеки України, концептуальних поглядів щодо її розвитку. Обгрунтовано, що концептуальними засадами розвитку системи забезпечення державної безпеки України в умовах європейської та євроатлантичної інтеграції є ідея оцінки можливостей упровадження в державно-управлінську практику забезпечення державної безпеки зарубіжного досвіду в цій специфічній сфері та ідея вдосконалення функцій і завдань системи забезпечення національної безпеки. З огляду на це зазначене, запропоновано авторський варіант визначення місії, функцій, основних завдань системи забезпечення державної безпеки України з урахуванням позитивного досвіду країн-членів ЄС та НАТО у цій сфері.

Здійснено систематизацію наукових підходів до розуміння сутності народного суверенітету та аналіз основних концепцій, що складають доктринальну основу сучасних конституційних моделей народного суверенітету. З'ясовано причини формування основних концепцій народного суверенітету; проведено аналіз відмінностей у розумінні народного суверенітету прихильників різних концепцій; встановлено зв'язок між відповідними концепціями та сучасними конституційними моделями народного суверенітету. Мета дослідження - аналіз методологічних підходів розгляду народного суверенітету у межах таких періодів: дореволюційного, радянського та державного. Незважаючи на достатньо велику увагу науковців до проблеми демократії, народовладдя та народного суверенітету завдання створення цілісної та несуперечливої теорії народного суверенітету в Україні до кінця не завершено. Тому трапляється, що принцип народного суверенітету протиставляється ідеї прав людини, народного представництва, демократії. Інколи його розглядають як такий, що несумісний із принципом державного суверенітету. У результаті цього народний суверенітет сприймається як декларація, певна абстракція чи утопія. Наукове пізнання народного суверенітету потребує ретельного добору відповідного інструментарію - принципів, засобів і способів дослідження, що становлять його методологію. Саме тому на сьогодні необхідні сучасні методологічні підходи комплексного наукового дослідження цієї проблеми. Народний суверенітет є складним політико-правовим явищем, яке не може бути осмислене в межах однієї з двох основних теорій праворозуміння - природного права чи юспозитивізму. З одного боку, сутність народного суверенітету пов'язується з такими категоріями, як легітимне державне правління, політична свобода, верховенство права, які неможливо вкласти у чіткі нормативні межі позитивістського підходу. З іншого боку, це конституційний принцип, який знаходить своє вираження у конкретних правах: встановлювати та змінювати основи конституційного ладу, формувати органи державної влади, чинити опір нелегітимній владі, які підлягають аналізу з точки зору нормативної теорії. Водночас, реалії функціонування сучасної держави та практика забезпечення цих прав є невіддільним від громадянського суспільства, та є відображенням суспільного розвитку.