Висвітлено проблеми виконання Україною своїх членських зобов'язань перед Радою Європи стосовно забезпечення та захисту прав людини. У систематизованому вигляді за кількісними, якісними та змістовими показниками детально проаналізовано стан і динаміку виконання державних зобов'язань перед європейською спільнотою. За допомогою критеріїв (реформування суду, прокуратури, системи юридичної освіти, перебудови роботи та структури пенітенціарної системи) визначено фактори, що гальмують їх чітке та своєчасне виконання і сформульовано рекомендації щодо їх усунення. Розглянуто деякі громадянські права (право на життя, право на свободу, пересування та вільний вибів місця проживання, право на свободу світогляду та віросповідання) досліджено відповідність чинного законодавства України до вимог Європейської конвенції про права й основні свободи людини, внесено пропозиції щодо його вдосконалення.

Доведено необхідність наявності повного складу цивільного правопорушення з метою відшкодування моральної шкоди. Показано, що критерії оцінки правопорушень різних особистих немайнових прав повинні бути диференційовані залежно від суб'єктивного та інших критеріїв. Зроблено висновок, що існуючі проблеми правового регулювання компенсації моральної шкоди повинні отримати чітке вирішення в науці цивільного права та в законодавстві. Відзначено, що закріплений у Цивільному кодексі України перелік критеріїв визначення розміру моральної шкоди потребує доповнення. Зазначено, що справедливим було б визначити одним з критеріїв у випадку порушення прав на честь, гідність і ділову репутацію особи район поширення компроментуючих її відомостей; розмір компенсації має зростати з урахуванням кількості досвідчених осіб. Обгрунтовано необхідність виділяти прямий і непрямий умисел у протиправних діях юридичної особи. Розглянуто питання щодо доцільності введення в цивільне законодавство України інституту дифамації. Акцентовано увагу на тому, що моральна шкода має підлягати відшкодуванню в усіх випадках заподіяння немайнової шкоди, незалежно від того, передбачені вони спеціальною нормою закону, чи ні.

Досліджено питання становлення, призначення, суті та завдань перегляду судових рішень у порядку виняткового провадження у кримінальному процесі України, проаналізовано підстави для такого перегляду, а також процесуальний регламент цієї форми перевірки судових рішень. Визначено характерні риси та особливості їх перегляду у порядку виняткового провадження, проведено чітке розмежування між нововиявленими обставинами та новими (додатковими) матеріалами, проаналізовано процедуру судового розгляду кримінальних справ у порядку виняткового провадження. Значну увагу приділено питанням розширення процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи на зазначеному етапі кримінально-процесуальної діяльності. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України, яке регламентує перегляд судових рішень у порядку виняткового провадження, а також практики його застосування.

Теоретично обгрунтовано та розроблено науково-методичне забезпечення організаційних і правових засад реалізації державної влади на територіальному рівні. Запропоновано модель територіального управління, яка дозволяє здійснити чітке розподілення повноважень суб'єктів державного управління. Розкрито суть поняття "територіальний рівень", розглянуто його ознаки. Уточнено періодизацію процесу розвитку форм реалізації влади на етапі формування незалежності України. Установлено взаємозв'язок між моделлю управління територією та рівнем життєдіяльності її населення. Виокремлено певні характеристики управлінських послуг, наведено їх класифікацію.

Досліджено зміст діяльності адвоката-захисника в суді першої інстанції, виявлено основні закономірності даної діяльності та розроблено загальні алгоритмічні рекомендації для адвокатів-захисників. Визначено місце та роль адвоката-захисника в забезпеченні реалізації права обвинуваченого (підсудного) на захист у суді першої інстанції, з'ясовано зміст прав і обов'язків адвоката-захисника у стадіях попереднього розгляду справи суддею та судового розгляду. Розкрито зміст права обвинуваченого (підсудного) на захист, надано чітке його визначення. Визначено співвідношення права на захист з правом на правову допомогу, а також співвідношення правового статусу та процесуального становища адвоката-захисника. Досліджено обставини, що виключають участь адвоката-захисника у справі. Визначено особливості участі адвоката-захисника у суді присяжних та у справах стосовно злочинів неповнолітніх.

Проаналізовано протиріччя юридичною і філософською інтерпретацій поняття "насильство". Розглянуто не представлені в юридичному дискурсі види насильства: структурне, символічне, імплозивне. Зіставляються філософські інтерпретації насильства Арістотеля, М. Вебера, Х. Арендт, І. Ільїна, П. Рікера, І. Галтунга, П. Бурдьє, Ж. Бодріяра, Дж. Кіна, Б. Капустіна і інших мислителів. Проаналізовано проблему філософської дефініції насильства і зроблено висновок про неевристичність спроб визначати цей термін через протиставлення моралі або закону. Осмислено роль філософії права в рішенні цієї проблеми. Виявлено невідповідності між змістом поняття "насильство" у філософському і юридичному контекстах. Запропоновано три варіанти вирішення проблеми узгодження філософського і юридичного визначення поняття, що повинне знайти віддзеркалення також і в законодавстві. Перший: відмова від криміналізації насильства і визнання його лише обтяжливою обставиною, другий: чітке розведення легітимного і нелегітимного насильства, третій: адаптація юридичного розуміння насильства до філософського.

З 01 січня 2011 року набув чинності Закон України "Про захист персональних даних", спрямований на впровадження всеохоплюючого механізму захисту персональних даних, які збираються, обробляються та/або зберігаються будь-якою фізичною чи юридичною особою на території України. З 09 травня набрали чинності Закон України "Про доступ до публічної інформації" та нова редакція Закону України "Про інформацію", ухвалені парламентом 13 січня 2011 року. Зазначені нормативно-правові акти істотно змінили існуюче правове поле інформаційної діяльності в Україні, тому заслуговують на увагу наукової спільноти, юристів-практиків та широких кіл громадськості. За результатами проведеного огляду слід дійти висновку, що наявний пакет "інформаційних законів" навряд чи можуть вважатися гідною заміною попередньої редакції Закону України "Про інформацію", яка носила комплексний характер. Продовжують існувати численні колізії між правом на інформацію, правом доступу до інформації та необхідністю забезпечувати недоторканість приватного життя, принципами інформаційної глобалізації та необхідністю забезпечення безпеки інформаційного простору. Такий стан речей буде зберігатися ще досить довго і може бути виправлений лише тоді, коли наріжним каменем для розробки інформаційного законодавства стане саме інформація (як об'єкт правовідносин та цивілізаційний феномен в умовах реалізації концепції сталого розвитку), її система та структура (в т.ч. чітке розмежування на види та категорії за режимом доступу), а також відповідні права учасників відносин, що складаються з приводу інформації, та інформаційна безпека.

Комплексно, у теоретичному та прикладному аспектах розглянуто поняття законодавчої техніки, її зміст і форми, класифікацію та види. Визначено основні напрями удосконалення законодавчої техніки в Україні, сформульовано пропозиції щодо ефективного використання законодавчої техніки в законодавчому процесі. Представлено законодавчу техніку як цілісний феномен юридичної реальності - спосіб законодавчої діяльності, а не як механічний набір, конгломерат її складових (сукупність прийомів, правил тощо), що дозволило виробити більш чітке поняття законодавчої техніки та поглибити уявлення про її зміст, форми, види, співвідношення зі спорідненими суспільними явищами (законодавчі технологія та політика), і на цій основі виробити методологічні підходи до її удосконалення.

Зроблено спробу виявити значущість та роль українських культурних особливостей адміністративної етики у формуванні та реалізації ціннісних засад сучасної державної служби України. Відзначено відмінності між культурними особливостями й особливостями, які позначають певний період суспільного розвитку та не є показниками саме культурної специфіки. Виділено риси українського характеру, які позначаються на формуванні ставлення народу до державних структур влади: певна настороженість, недовіра до авторитетів і законів, чітке розмежування громадських та особистих інтересів (з перевагою особистих), волелюбність на межі з анархізмом, індивідуалістична, інтровертна, емоційна ментальність. Запропоновано враховувати та використовувати домінантні ціннісні настанови суспільства (орієнтованість на моралістичний підхід, на особистісні принципи державних службовців), поєднувати зміни в особистісних цінностях службовців з інституційними, організаційними змінами у виконавчій владі.

Проанализированы значимость и роль украинских культурных особенностей административной этики в формировании и реализации ценностных основ современной государственной службы Украины. Отмечены различия между культурными особенностями и особенностями, обозначающие определенный период и не являющиеся показателями именно культурной специфики. Выделены черты украинского характера, которые сказываются на формировании отношения народа к государственным структурам власти: недоверие к авторитетам и законам, четкое разграничение общественных и личных интересов, свободолюбие на грани анархизма, индивидуалистическая, интровертная, эмоциональная ментальность. Предложено учитывать и использовать доминантные ценностные установки общества (ориентированность на моралистический подход, на личностные принципы государственных служащих), сочетать изменения в личностных ценностях служащих с институциональными, организационными изменениями в исполнительной власти.

The article is devoted to significance and role of the Ukrainian cultural features of administrative ethics in formation and realization of value bases of modern government service of Ukraine.

На основі аналізу законодавчих дефініцій розкрито основні аспекти співвідношення фізичної культури та спорту для цілей кримінально-правової кваліфікації спортивного травматизму. За допомогою методу моделювання проведено чітке розмежування між фізичною культурою та спортом. Визначальними критеріями зайняття спортом запропоновано вважати мету, форму та зміст цієї діяльності.

Висвітлено актуальну наукову проблему щодо поглибленого розроблення змістової частини теорії правових систем, що полягає в узагальненні й обгрунтуванні теоретичних і методологічних засад комплексного аналізу загальних закономірностей і особливостей генезису правової системи України з урахуванням конкретно-історичних умов еволюції українського суспільства, права, державності, а також її типологійної ідентифікації з іншими правовими системами та умов збереження самобутності в процесі політико-правової глобалізації. Розроблено методику аналізу проблеми на основі системної категорії "цілісність", яка, з одного боку, дає чітке розуміння сутності динаміки структурно-функціональних зв'язків і дослідження, в якій принцип цілісності може і повинен використовуватися на усіх етапах пізнавальної діяльності, починаючи від вибору об'єкта дослідження та постановки завдань і закінчуючи інтерпретацією отриманих даних та "вписуванням" їх у загальну систему науки. Особливу увагу приділено поняттю і основним ознакам правової системи України в генезисній структурі правових систем, поняттю структури процесу. Обгрунтовано авторський погляд на проблему системності процесу генезису й оптимального критерію його структурування, підстав і критерію типологійної ідентифікації правової системи України з євразійською, слов'янською і романо-германською правовими сім’ями. Запропоновано шляхи вирішення цих проблем на основі системно-інформаційного підходу, який задає відповідний алгоритм дослідження та його методологічного забезпечення в межах системно-інформаційних уявлень про виникнення, усталеність і перетворення усіх типів соціальних систем, нові організаційні форми яких зароджуються і виношуються в надрах еволюційних попередників. Визначено стратегію подальших наукових досліджень.

Систематизовано понятійно-категоріальний апарат, розкрито й уточнено зміст висхідних і опорного поняття "професійна мобільність". Розроблено структуру професійної мобільності персоналу, визначено й охарактеризовано функції професійного середовища, які повинні бути детермінованими об'єктивними факторами професійної мобільності. Розкрито зміст комплексу ціннісно-орієнтаційних якостей у структурі професійної мобільності персоналу. Охарактеризовано комплекс компетентнісних якостей у структурі професійної мобільності персоналу, сформовано системний підхід до визначення сутності процесів професіоналізації та професійної деформації персоналу. Обгрунтовано модель управління професійною мобільністю державних службовців і розроблено рекомендації з її впровадження. Зазначено, що структура професійної мобільності персоналу у поєднанні з інституційними каналами розвитку професіоналізму на державній службі утворюють модель управління цим видом мобільності як основної складової професіоналізму державного службовця, є технологією її набуття. Ця структура дає чітке розуміння основних елементів процесу, напрямів професіоналізації та професійної деформації кадрів, містить вимоги до професійного середовища, в якому може розвиватися професійна мобільність, дозволяє з використанням наукових методів визначати той елемент чи групу елементів структури, які безпосередньо викликають та стимулюють професійну деформацію працівника. Модель управління професійною мобільністю може виконати роль системи перспективного управління людськими ресурсами державної служби, вказує на напрями взаємодії всіх ресурсів професійного розвитку персоналу, дозволяє організації найкращим чином виконати свою місію та досягти ефективності у певній сфері діяльності, а також може бути запроваджена разом з уже існуючими в Україні інституційними каналами професіоналізації кадрів державної служби.

Розглянуто еволюцію впровадження Кодексу належної практики щодо забезпечення прозорості у бюджетно-податковій сфері, розробленого МВФ, у 3-х редакціях. Систематизовано принципи забезпечення прозорості в бюджетно-податковій сфері: інституціонально-правові засади (відділення сектора органів державного управління, чітке визначення й оприлюднення функції управління в межах державного сектора; чітка та відкрита правова, нормативна й адміністративна система формування доходів і витрат бюджету); відкритість бюджетних процесів (наявність і дотримання встановленого графіка підготовки бюджету, чіткі процедури виконання та моніторингу бюджету й бюджетної звітності); доступність інформації для громадськості (оприлюднення вичерпної інформації про минулий, поточний і прогнозований стан бюджетно-податкової сфери і про основні фіскальні ризики; доступна і зрозуміла форма висвітлення податково-бюджетної інформації; своєчасне звітування і публікація податково-бюджетної інформації); гарантії достовірності бюджету (відповідність податково-бюджетних даних міжнародним стандартам якості; забезпечення дієвого внутрішнього контролю за діяльністю в бюджетно-податковій сфері; перевірка податково-бюджетної інформації вищими органами державного фінансового контролю). Визначено основні напрями вдосконалення оцінювання фіскальної прозорості. Формалізовано концептуальну схему механізму оцінювання державних витрат і фінансової підзвітності.

Досліджено проблеми нормативного забезпечення використання та застосування зброї та спеціальних засобів працівниками OBC у процесі виконання службово-бойових завдань. Проаналізовано службово-бойову діяльність органів та підрозділів внутрішніх справ. Запропоновано визначення та класифікацію службово-бойових завдань. Здійснено чітке розмежування понять "використання" та "застосування" зброї та спеціальних засобів, надано їх визначення та охарактеризовано особливості. Висвітлено організаційні засади використання зброї й спеціальних засобів працівниками OBC у процесі виконання зазначених завдань, вказано на специфіку використання зброї та спеціальних засобів за умов службово-бойової діяльності. Визначено тактичні особливості застосування зброї та спеціальних засобів працівниками OBC у процесі виконання таких завдань.

Розглянуто особливості правового регулювання виборчого процесу за кордоном, зокрема, в США, Великій Британії, Італії, Франції. Показано, що процес впровадження в Україні конституційної реформи передбачає введення парламентської форми правління з виборчою системою пропорційного представництва, яка є найбільш поширеною серед країн Західної Європи. Доведено необхідність змін у виборчому законодавстві держави, чітке розмежування взаємовідносин Центрвиборчкому та Верховного Суду, реформування адміністративної системи з метою послаблення впливу державного апарату на виборчу кампанію.

Рассмотрены особенности правового регулирования избирательного процесса за рубежом, в США, Великобритании, Италии, Франции. Показано, что процесс внедрения в Украине конституционной реформы предусматривает введение парламентской формы правления с избирательной системой пропорционального представительства, которая наиболее распространена среди стран Западной Европы. Доказана необходимость изменений в избирательном законодательстве страны, четкого разграничения взаимоотношений Центризбиркома и Верховного Суда, реформирования административной системы с целью ослабления влияния государственного аппарата на избирательную кампанию.

Обгрунтовано тезу щодо основних пріоритетів соціальної держави в питанні забезпечення достатнього рівня життя: підвищення якості та рівня життя населення; чітке розмежування сфер державного та колективно-договірного регулювання оплати праці; поступальне зростання мінімального розміру заробітної плати; встановлення та забезпечення державних гарантій у сфері оплати праці; обмеження розмірів утримань із заробітної плати, в тому числі розмірів оподаткування доходів; посилення захисту прав працівників на своєчасне й у повному розмірі одержання заробітної плати. Доведено, що мінімальна заробітна плата - це загальнообов'язкова державна соціальна гарантія, що є мінімальним розміром грошової виплати працівникові за місячну або погодинну норму праці (обсяг робіт) і встановлюється за некваліфіковану працю у разі належного виконання покладених на нього трудових обов'язків за нормальних умов. Обгрунтовано, що розмір мінімальної заробітної плати повинен визначатися з урахуванням: вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів і послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості; загального рівня середньої заробітної плати та продуктивності праці; рівня зайнятості; прогнозованого рівня інфляції. Наведено аргументи на користь того, що правове підгрунтя встановлення та порядку підвищення розміру мінімальної зарплати з прийняттям нового Трудового кодексу України повинен визначати спеціальний Закон України "Про мінімальну заробітну плату". Розроблено структуру цього законодавчого акту та внесено пропозиції до його змістового наповнення.

Дослідження спрямовано на розроблення теоретичних, організаційних, нормативно-правових основ формування механізму державного аудиту ефективності використання публічних коштів та опрацювання практичних рекомендацій щодо його ширшого упровадження у практику діяльності органів державного фінансового контролю. Розроблено концептуальні засади активізації системи фінансового контролю щодо забезпечення ефективності публічних коштів, які включають формування єдиної злагодженої системи державного фінансового контролю, чітке визначення місця аудиту ефективності в цій системі, прозоре розмежування функцій між органами державного фінансового контролю щодо здійснення аудиту ефективності, упровадження у практику ідеології бюджетного процесу, орієнтованої на результативність і ефективність, політичну волю щодо упровадження аудиту ефективності у фінансову практику тощо. Шляхами вдосконалення механізму державного аудиту ефективності використання публічних коштів в Україні визначено стандартизацію аудиту ефективності та підвищення результативності контролю його якості.

Наведено проект ЄС «Гармонізація системи державних закупівель в Україні зі стандартами ЄС», який є своєчасним і полегшить гармонізацію українського законодавства у сфері регулювання державної допомоги зі стандартами ЄС. Подано чітке роз'яснення відповідних європейських і міжнародних норм, огляд здобутків України у вказаній сфері, роз'яснення правових і політичних труднощів, пов'язаних із регулюванням державної допомоги. Охарактеризовано пріоритетні напрямки повного запровадження національної системи регулювання державної допомоги.

У комунікативній практиці доводиться доволі часто стикатися з ситуацією, коли не тільки є необхідним чітке уявлення про істинний стан справи, а й слід об'єктивно продемонструвати, чому саме це вважається істинним, тобто проявити інтелектуальну здатність довести опонентам чи адресатам правильність своєї позиції за допомогою аргументації, способу міркування та спілкування. Щоб впевнено себе почувати в такій ситуації, необхідні знання з теорії аргументації - галузі філософських знань.

На основі репрезентативного кола джерел, масиву літератури з'ясовано важливі проблеми хабарництва в українській суспільній традиції другої пол. XIX поч. XX ст. Значна увага приділена з'ясуванню історичних чинників, зсувів у орієнтирах та оціночних судженнях суспільних верств і чиновництва. Важливість окресленої проблеми зумовлюється, перш за все необхідністю мати чітке уявлення про соціально-економічні реалії українського суспільства. Показана роль хабарництва у організації, устрої і функціонуванні державної влади. Визначено, що хабарництво спричинило великий соціальний, економічний збиток.