Розглянуто питання, які стосуються інформації з обмеженим доступом, запропоновано нову класифікацію з чітким визначенням в ній місця державних секретів.

Висвітлено комплекс питань щодо проблем боротьби з груповою корисливо-насильницькою злочинністю молоді. Підкреслено, що злочинність набуває в Україні все більш організованого характеру. Наголошено, що змінилася кримінологічна характеристика і структура злочинних угруповань. Доведено, що найбільш розповсюдженими злочинами, які мають корисливо-насильницьку спрямованість, є розбій, грабіж, вимагання, вбивство з корисливих мотивів. Виділено дві вікові групи злочинців: 14 - 17 та 18 - 28 років. Зазначено, що групова корисливо-насильницька злочинність молоді характеризується високим рівнем корпоративності, наявністю лідерів, які планують діяльність групи, жорсткою внутрішньогруповою ієрархією, чітким розподілом ролей та функцій між учасниками групи, конспірацією злочинної діяльності. Особливу увагу приділено розробці заходів загальносоціальної, спеціально-кримінологічної та віктимологічної профілактики групових корисливо-насильницьких злочинів молоді, удосконаленню чинного кримінального законодавства, яке встановлює відповідальність за злочини.

Наведено результати комплексного дослідження проблемних питань, пов'язаних з ризиками професій у соціально-практичній, економічній, кримінально-правовій та кримінологічній доктрині охорони праці. Розкрито сутність і зміст ризиків професій. Обгрунтовано доцільність проведення профілактичних заходів щодо забезпечення охорони праці на виробництві. Висвітлено проблеми посилення наглядової діяльності керівників державних і недержавних підприємств за чітким дотриманням працюючим персоналом вимог щодо охорони праці. Визначено основні причини, що призводять до нещасних випадків на виробництві.

Розглянуто "формулу Радбруха" як підхід до вирішення суперечності між "несправедливим законом" та "надзаконним правом". Зазначено, що існують виключні випадки, "коли суперечність діючого закону щодо справедливості сягає настільки нестерпного масштабу, що закон як "несправедливе право" має поступитися справедливості". Акцент поставлено на тому, що важко виокремити такі випадки, але чітким критерієм може служити відсутність прагнення до справедливості. Відтак в ідеї права Радбруха останнього його наукового періоду справедливості визначається провідна роль у порівнянні з правопевністю та доцільністю.

Досліджено проблеми правового регулювання суспільних відносин у державах перехідного типу. Сформульовано теоретико-методологічну базу для пізнання політико-правових явищ і процесів у контексті закономірностей та особливостей сучасного руху юридичної матерії, її соціальної зумовленості. Підкреслено, що система права повинна бути ''пронизана" цілісним баченням і чітким відображенням у механізмі правового регулювання, у механізмі впливу права й у механізмі дії права таких системотвірних елементів, як ідея права, принципи права, правова політика. Наголошено, що у державах перехідного типу "політика" визначає вибір і зміст як самої ідеї права, так і його принципів, що неминуче призводить до неадекватності сприйняття об'єктивної реальності, а отже, до неефективного правового регулювання суспільних відносин. Розкрито поняття ефективності правового регулювання та його критерії. Увагу приділено процесам євроінтеграції та глобалізації у зв'язку з безсумнівним і дедалі сильнішим їх впливом на ефективність регулювання суспільних відносин в Україні. Досліджено проблеми сучасного правового регулювання за перехідних, кризових умов. Наголошено, що на сучасному етапі в Україні сформувався клас капіталістів, котрий не є соціально відповідальним і не має навіть почуття власного самозбереження. Підкреслено, що навіть його "найкращих" представників у владних структурах за рідким винятком не можна назвати "державниками", а вітчизняний законодавець сьогодні "обманюється" у складі політичної партії, руху, коаліції, меншості або більшості. Наголощено, що без радикальніх змін в українському державо-правобудівництві ситуація обов'язково в найближчій перспективі вийде з під контролю. Розглянуто проблеми правового регулювання, які потребують першочергового дослідження.

Досліджено та розширено теоретичні передумови забезпечення правової допомоги адвокатом в Україні: здійсненим чітким окресленням конституційного статусу особи поширено сферу надання правової допомоги адвокатом стосовно фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності й юридичних осіб; за встановленим взаємозв'язком і проведеним розмежуванням правової й юридичної допомоги виявлено критеріальні параметри першої: обов'язковість правознавчого змісту й адресність надання. Запропоновано напрями розвитку видів правової допомоги адвокатом в Україні. Встановлено теоретичну та практичну основу, наведено рекомендації посилення юридичних гарантій забезпечення правової допомоги. Запропоновано новий напрям розвитку теоретичних основ і прикладних засобів забезпечення правової допомоги адвокатом в Україні - формування стратегії та тактики забезпечення правової допомоги адвокатом. Розроблено концептуальні засади формування стратегії забезпечення правової допомоги адвокатом, що грунтуються на пропозиціях побудови цілісної ієрархічної системи стратегій: загальної стратегії забезпечення правової допомоги, стратегій за сферами надання правової допомоги й індивідуальних стратегій забезпечення правової допомоги адвокатом. Опрацьовано прикладні основи та надано практичне спрямування таких стратегій. Здійснено теоретичне обгрунтування, розроблено прикладні елементи формування тактики забезпечення правової допомоги адвокатом, яка підпорядкована стратегії та відповідає її структурі.

Дослідження присвячено аналізу проблем міжнародного врегулювання та сприйняття нотаріальних актів і нотаріальної діяльності, а також відтворенню міжнародних норм у законодавстві України та дослідженню проблем відповідності останнього провідному міжнародному досвіду. Досліджено найбільш складні та проблемні питання, пов'язані з не зовсім чітким висвітленням даного інституту в нормах міжнародного права, відсутністю уніфікації як кількості нотаріальних проваджень, так і специфіки їх вчинення. Розглянуто та проаналізовано проблеми застосування норм іноземного права, відсутність усталених і взаємовигідних зв'язків між нотаріальними палатами, нотаріусами, консулами різних країн тощо. Доведено, що приєднання багатьох країн до Базельської конвенції - це лише перший крок на шляху налагодження міжнародних зв'язків в питаннях спадкування. З огляду на те, що значна кількість громадян уже володіє майном в іноземних країнах, потребується уніфікація діяльності нотаріусів у питаннях вжиття заходів до охорони спадкового майна, міжнародного розшуку спадкоємців, видачі свідоцтв про право на спадщину, вироблення одноманітних вимог до оформлення заповітів, однозначних критеріїв щодо прийняття спадщини тощо. У зв'язку з цим у роботі проаналізовано іноземний досвід, міжнародні договори та з цих позицій зроблено численні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, включаючи вимоги до осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю.

Розроблено окремі положення та показано необхідність подальшого розроблення та прийняття Закону України "Про фінансовий контроль в Україні", який містив би загальні засади здійснення фінансового контролю в Україні, вичерпний перелік органів, що мають право брати участь у такому контролі, з чітким розмежуванням їх повноважень. Запропоновано сформувати міжвідомчу нормативну базу з організації взаємодії, розробити відомчі (міжвідомчі) нормативні акти, в яких було б конкретизовано перелік матеріалів, що заносяться до бази даних, а також визначені процедури, терміни та порядок надання МВС України інформації про заходи, вжиті за матеріалами перевірок Рахункової палати. Зазначено, що таку інформацію доцільно надавати у вигляді лише письмового повідомлення про прийняте рішення. При відмові у прийнятті матеріалів до провадження або вжитті інших заходів реагування, рішень про зупинення або закриття кримінального провадження ОВС мають надати Рахунковій палаті обгрунтовану інформацію. З метою координації взаємодії ОВС і Рахункової палати доцільно розробляти щорічний спільний план із організації роботи під час проведення контрольно-ревізійних заходів, зокрема, із проведення перевірок цільового використання коштів у деяких міністерствах і відомствах, при виконанні державних програм. Сформульовано пропозиції з удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності ОВС у здійсненні фінансового контролю, через необхідність забезпечення фінансової дисципліни як на стадії формування дохідної частини бюджетів, так і на стадії витратної частини.

Досліджено сучасне нормативно-правове забезпечення децентралізації та реформи місцевого самоврядування в Україні. Визначено основні напрями активного реформування створеної нормативної бази, зроблено висновок про те, що процеси децентралізації в практичній площині вимагають виважених, поступальних і системних кроків. Запропоновано прийняття на державному рівні відповідної комплексної програми з чітким визначенням заходів, виконавців, термінів виконання, обсягів і джерел фінансування цих заходів та запровадження моніторингу результативності.

Досліджено феномен конституціоналізму та української моделі конституціоналізму в контексті формування національної державно-правової традиції. Висловлено думку, що основною формулою побутування української моделі конституціоналізму є ідея забезпечення прав і свобод людини через обмеження державної влади, передовсім, засобами парламентаризму, місцевого самоврядування й організацією державних відносин із чітким поділом повноважень. Наголошується на тому, що в основі української національної державно-правової традиції - особливе ставлення українців до свободи як центральної ознаки конституціоналізму.

Встановлено, що зростання ролі омбудсмена в розвитку громадянського суспільства і правової держави та різноманітність практики функціонування цього інституту зумовлює необхідність проведення відповідного узагальнення й систематизації. Мета роботи - провести системний аналіз наукових праць, об'єктом яких є омбудсмен як політико-правовий інститут у зарубіжних країнах, встановити основні напрями і тенденції дослідження даної проблематики. Під іпроблематикою омбудсмена в зарубіжних країнахі розуміється широке поле наукового пошуку, у площині якого такі проблемні питання і основні напрями дослідження: передумови і причини виникнення, генеза даного феномена; його теоретичне обгрунтування, структурно-функціональні моделі; нормативно-правове підгрунтя, способи легалізації в різних країнах. З'ясовано, що вивченню перелічених питань присвячена значна кількість наукових праць. Узагальнення та систематизація їх результатів надали змогу визначити відповідні тенденції, а саме: інститут омбудсмена посідає особливе місце в державному механізмі, є правозахисним за своєю природою, має особливе значення як гарантія прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина; незалежно від моделі (парламентська, урядова, незалежна), рівня (регіональний, загальнодержавний тощо), галузі та/або компетенцій (загальна компетенція, з прав дитини тощо) омбудсмен розглядається не суто як орган для розгляду скарг громадян, його призначення значно ширше й полягає у здійсненні контролю за діяльністю публічної влади щодо втілення міжнародних стандартів із прав людини й досягнення високого рівня їх захисту, у сприянні забезпеченню балансу інтересів держави і громадянського суспільства; місія омбудсмена - посередництво між державною владою та суспільством, виявлення та усунення випадків порушень прав людини; умовою ефективності правозахисної діяльності омбудсмена є конструктивне співробітництво з усіма органами державної влади, їх посадовими особами й органами місцевого самоврядування, правозахисними органами з чітким розподілом завдань і зобов'язань.

Банківська таємниця - це інформація, яка стає відомою банкові у зв'язку з обслуговуванням клієнта. Для забезпечення належного ступеня довіри у відносинах "клієнт - банк" клієнт повинен бути впевнений, що інформація про нього не буде розголошена стороннім особам. Таким чином, забезпечення конфіденційності інформації щодо клієнта становить одну із важливих передумов функціонування банківської системи. Окрім того, інформація, що міститься в банківських документах особи, перебуває під правовою охороною як елемент природного права людини на повагу до приватного життя й таємницю особистої кореспонденції. Водночас режим таємності може бути використаний з метою приховання незаконного руху капіталів, пов'язаного з корупцією, відмиванням доходів, ухиленням від сплати податків тощо. Відтак забезпечення абсолютної секретності інформації щодо клієнта може стимулювати розвиток злочинної активності. Таким чином, визначення меж правової охорони банківської таємниці потребує ретельного зважування приватного та публічного інтересів: на одній шальці терезів - право клієнта банку на приватність, на другій - загальносуспільні інтереси, пов'язані, зокрема, але не виключно, з попередженням і розслідуванням злочинної діяльності. У цьому випадку варто розуміти, що переслідування суспільно значимої мети не виправдовує розголошення банківської таємниці автоматично і в кожному разі; натомість до врахування підлягають й інші обставини. По-перше, можливість розкриття банківської таємниці повинна бути передбачена законом. По-друге, цей закон має відповідати вимогам правової визначеності: він має бути чітким, зрозумілим, недвозначним, так, щоб наслідки його застосування були передбачуваними. По-третє, особа, щодо якої порушується питання про розкриття банківської таємниці, повинна бути забезпечена необхідними процедурними гарантіями, які б давали їй змогу попередити або усунути свавілля у застосуванні до неї відповідного заходу.

Банківська таємниця - це інформація, яка стає відомою банкові у зв'язку з обслуговуванням клієнта. Для забезпечення належного ступеня довіри у відносинах "клієнт - банк" клієнт повинен бути впевнений, що інформація про нього не буде розголошена стороннім особам. Таким чином, забезпечення конфіденційності інформації щодо клієнта становить одну із важливих передумов функціонування банківської системи. Окрім того, інформація, що міститься в банківських документах особи, перебуває під правовою охороною як елемент природного права людини на повагу до приватного життя й таємницю особистої кореспонденції. Водночас режим таємності може бути використаний з метою приховання незаконного руху капіталів, пов'язаного з корупцією, відмиванням доходів, ухиленням від сплати податків тощо. Відтак забезпечення абсолютної секретності інформації щодо клієнта може стимулювати розвиток злочинної активності. Таким чином, визначення меж правової охорони банківської таємниці потребує ретельного зважування приватного та публічного інтересів: на одній шальці терезів - право клієнта банку на приватність, на другій - загальносуспільні інтереси, пов'язані, зокрема, але не виключно, з попередженням і розслідуванням злочинної діяльності. У цьому випадку варто розуміти, що переслідування суспільно значимої мети не виправдовує розголошення банківської таємниці автоматично і в кожному разі; натомість до врахування підлягають й інші обставини. По-перше, можливість розкриття банківської таємниці повинна бути передбачена законом. По-друге, цей закон має відповідати вимогам правової визначеності: він має бути чітким, зрозумілим, недвозначним, так, щоб наслідки його застосування були передбачуваними. По-третє, особа, щодо якої порушується питання про розкриття банківської таємниці, повинна бути забезпечена необхідними процедурними гарантіями, які б давали їй змогу попередити або усунути свавілля у застосуванні до неї відповідного заходу.

Доведено, що неефективне управління відходами в Україні, що є, зокрема, наслідком існуючої лінійної моделі економіки, створює значні ризики для навколишнього середовища і населення. Це актуалізує імплементацію моделі циркулярної економіки, яка передбачає енергозбереження, регенеративне екологічно чисте споживання і виробництво, за прикладом ЄС, що є глобальним лідером із її впровадження. Україні за умов євроінтеграції запропоновано скористатись вже напрацьованою в ЄС методикою, чітким алгоритмом імплементації циркулярної економіки, а також успішними прикладами міжнародних компаній. У цьому випадку критичними визнано роль держави, чітку стратегію впровадження циркулярних принципів (в Україні вже втілюються окремі законодавчі ініціативи) та кардинальну зміну суспільних цінностей.

Досліджено становлення правового регулювання фінансового контролю та сучасний стан законодавства України щодо здійснення фінансового контролю. Систематизовано та сформульовано три основні етапи становлення та подальшого розвитку фінансового контролю. Доведено необхідність прийняття базового Закону "Про фінансовий контроль". Проаналізовано організаційно-правовий зміст державного управління у сфері здійснення фінансового контролю. Визначено та охарактеризовано форми державного управління у сфері фінансового контролю. Запропоновано власну класифікацію видів фінансового контролю. Обгрунтовано необхідність закріплення у законодавстві про фінансовий контроль функцію здійснення попереднього контролю, як профілактику фінансових правопорушень. Наголошено на необхідності впроваджувати найкращі міжнародні практики проведення аудиту ефективності у національне законодавство. Запропоновано класифікацію органів фінансового контролю за відповідними критеріями, з чітким розподілом на зовнішній і внутрішній, з визначенням повноважень цих органів. Наголошено на необхідності забезпечення законодавчих підстав для набуття Рахунковою палатою статусу вищого органу фінансового контролю, з внесенням відповідних змін до Конституції України та прийняття Закону "Про Державну аудиторську службу України".

Здійснено теоретичний аналіз шляхів удосконалення організаційних форм адвокатського самоврядування в Україні. Досліджено, що адвокатське самоврядування є чітким показником розвитку інституту адвокатури, міцної та незалежної адвокатської корпорації. Доведено, що на сучасному етапі судово-правової реформи, коли відбулося ставлення адвокатури як самоврядного інституту правової системи, завданням адвокатської спільноти є вдосконалення системи органів адвокатського самовряднування, виважений розподіл повноважень між органами адвокатського самоврядування та їх здійснення ефективно та відповідно до законодавства.

Запропоновано низку нововведень для підвищення ефективності системи оцінювання роботи державних службовців України категорій Б та В. За основу взято європейський досвід, враховано реалії українського сьогодення та напрацювання авторів статті. Розроблено вдосконалену комплексну систему оцінювання показників ефективності роботи державних службовців категорій Б та В, що дасть змогу забезпечити максимальну прозорість та неупередженість оцінювання, а також скоротить на 40 - 50 % витрати часу на його проведення завдяки чітким показникам. Крім того, завдяки цій системі отримані результати стануть вимірюваними, буде створене підгрунтя для проведення оцінювання щодо кар'єрного зростання, що мотивуватиме працівників до професійного та особистісного розвитку дасть змогу мінімізувати гендерну нерівність та уникати будь-якої дискримінації на робочому місці, а також сприятиме формуванню сучасного інституту державного управління, який користуватиметься довірою та повагою громадян. Обгрунтовано, що в майбутньому використання вказаної системи оцінювання дасть змогу повністю автоматизувати процес і забезпечити включення України до рейтингу держав з розрахованим індексом InCіSE.

Проаналізовано адміністративно-правові засади державного внутрішнього контролю у сфері реалізації права інтелектуальної власності. Встановлено, що епоха демократичних перетворень в українському суспільстві передбачає чіткість, збалансованість і ефективність функціонування державної влади. Важливе місце в забезпеченні цих вимог посідає державний внутрішній контроль. Визначено зміст державного внутрішнього контролю у сфері реалізації права інтелектуальної власності, який включає сукупність таких заходів, як спостереження, перевірка й аналіз, що використовують уповноважені органи виконавчої влади та посадові особи для виконання поставлених перед ними завдань. Правова природа внутрішнього контролю полягає в тому, що здійснювати його можуть лише органи виконавчої влади та посадові особи в межах, які визначені нормами права, з чітким визначенням завдань, сфери, об'єкта, форми та строків контролю і контролюючого органу. Виявлено завдання державного внутрішнього контролю у сфері реалізації права інтелектуальної власності. З'ясовано, що внутрішній контроль здійснюють органи виконавчої влади відповідно до повноважень, які визначають зміст їх діяльності. За сферою діяльності, що підлягає контролю, внутрішній контроль класифікують на внутрішньовідомчий, міжвідомчий і надвідомчий. Встановлено, що внутрішньовідомчий контроль у галузі інтелектуальної власності передбачає здійснення контрольних дій Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, одним із завдань якого є забезпечення, формування та реалізація державної політики у сфері інтелектуальної власності. Здійснення безпосереднього державного внутрішньовідомчого контролю покладено на державних інспекторів із питань інтелектуальної власності. Міжвідомчий контроль у сфері інтелектуальної власності здійснюють центральні органи виконавчої влади міжгалузевої компетенції і міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади (служби, агентства, інспекції). Надвідомчий контроль здійснює Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади.

Досліджено появу та розвиток віртуальних активів, розглянуто тенденції правового регулювання віртуальних активів. Встановлено, що правове регулювання у сфері віртуальних активів у світі знаходиться у процесі становлення. Натепер, ряд країн легалізували відносини у сфері віртуальних активів, ряд країн - заборонили, ряд - не здійснюють заходів з правового врегулювання обігу віртуальних активів, але і забороняють обіг віртуальних активів на своїй території. До країн, які легалізували обіг віртуальних активів на власній території належать Японія, Німеччина, Швейцарія тощо; країна, яка не здійснює заходів з правового врегулювання обігу віртуальних активів, але і не забороняє їх майнінг та обіг на своїй території - США; до країн, в яких майнінг та обіг віртуальних активів заборонено, відноситься Китай; країни, які змінили свою позицію відносно правового регулювання віртуальних активів - Російська Федерація та Таїланд. В Україні правове регулювання обігу віртуальних активів недосконале. На підставі аналізу правового регулювання у сфері віртуальних активів у країнах, які легалізували обіг таких активів, запропоновано: правове регулювання у сфері віртуальних активів визначити окремим нормативно-правовим актом, в якому закріпити поняття таких активів з чітким визначенням їх суті. Це має вирішальне значення, оскільки залежно від того, який підхід визначить держава в той напрям правового регулювання, необхідно буде вносити зміни; встановити правові підстави функціонування криптовалютних (віртуальних) бірж, умови їх легалізації (ліцензування, реєстрація); визначати порядок ідентифікації клієнтів на криптовалютних (віртуальних) біржах; створити спеціальний орган, на який покладається контроль за транзакціями на криптовалютних (віртуальних) біржах.

Механізми взаємодії державної влади та опозиції у європейських державах пройшли свій шлях становлення та розвитку. За цим критерієм держави Європи можна поділити на сталі демократії з багатолітніми традиціями та молоді демократії, становлення яких відбулося на межі 80 - 90-х рр. XX ст. До першої групи можна віднести Францію, Іспанію, Португалію, Великобританію, країни Бенілюксу та Скандинавські держави. До другої - держави східної Європи: Польщу, Словаччину, Румунію, Болгарію, Угорщину, держави Балтії, Чехію. З числа країн Центрально-Східної Європи, які вступили на шлях демократизації серед яких Республіка Польща стала першою. Здійснено аналіз щодо правового статусу опозиції в Україні та Республіки Польща. Досліджено особливості законодавчого регулювання опозиції у Федеративній Республіці Німеччини в контексті досвіду для цих держав. Зосереджено увагу на тому, що правове регулювання механізмів взаємодії державної влади та опозиції відбувається переважно на рівні Регламентів парламентів, в яких врегульовується статус меншості. Встановлено, що в Україні та Республіці Польща відсутнє законодавче регулювання статусу опозиції та опозиційної діяльності на рівні спеціально прийнятого закону, проте опозиція отримує державну підтримку з боку офіційної державної влади. Доведено, що належним чином інституціолізована опозиція з чітким правовим статусом і належними конституційними та законодавчими гарантіями діяльності сприятиме впровадженню нових якісних відносин у взаємодії з органами державної влади. Зосереджено увагу на тому, що в Україні та Республіці Польща необхідно чітко закріпити на законодавчому рівні правовий статус опозиції на рівні спеціального закону. Доведено, що політико-правовими механізмами взаємодії державної влади та опозиції є: переговори, в тому числі за посередництвом політиків іноземних держав і представників міжнародних організацій; круглі столи; політичні консультації; укладення політико-правових угод (договорів, меморандумів, універсалів); звернення до міжнародних інституцій (Венеційська комісія, Рада Європи, ОБСЄ тощо).