У монографії з’ясовується роль і місце совісних судів в українському суспільстві кінця ХVІІІ—першої половини ХІХ ст. Засновуючи їх у кожному губернському центрі під час реформування місцевого управління, Катерина ІІ намагалася зіпертися на європейські взірці, поклавши в основу діяльності цих інституцій головні ідеї та принципи Просвітництва—гуманізм, священне право приватної власності, повагу до людини з її слабкостями й вадами. На відміну від інших судів совісний виконував не лише каральну функцію, а й намагався примиряти конфліктуючі сторони згідно з умовами, які ті самі пропонували. Караючи, совісні суди виховували в порушників почуття відповідальності за скоєні злочини, залучаючи до осуду громадськість, родину, церкву. Визначено станову виборність як основний критерій формування суддівського корпусу, коли дворянська корпорація та міщанська й селянська громади обирали суддями високоморальних, відповідальних та авторитетних місцевих діячів, яким довірялося здійснювати судові повноваження, описано умови служби цих посадовців. На основі архівних матеріалів висвітлено судові практики совісних судів, які розглядали земельно-майнові суперечки, сімейні сварки, злочини малолітніх, душевно-хворих, а також справи про чаклунство та забобони. Визначено, що саме з компетенції совісних судів було найбільш запитуваним і чому.

Кл.слова:
суспільство -- закони

Авторами викладено основні положення до ретроспективної частини Національної доповіді НАН України 2013 р. “Влада і суспільство в Україні: Історія і сучасність”. В основі викладу – колективна монографія “Влада і суспільство в Україні. Історичний контекст” (авт.: О. П. Толочко, О. В. Русіна, В. М. Горобець, В. С. Шандра, В. Ф. Верстюк, С. В. Кульчицький), опублікована Інститутом історії України НАН України у 2013 р., а також власні розробки

Кл.слова:
соціологія -- суспільство -- держава