Здійснено дослідження теоретико-правових основ адміністративно-правового регулювання відносин у сфері електроенергетики в умовах євроінтеграції України. Проаналізовано механізм адміністративно-правового регулювання відносин у зазначеній сфері. Встановлено завдання, функції, принципи та гарантії адміністративно-правового регулювання відносин у сфері електроенергетики в умовах євроінтеграції України. Виділено теоретико-практичні проблеми адміністративно-правового регулювання відносин у сфері електроенергетики за таких умов. Приділено увагу концептуальним засадам удосконалення адміністративно-правового регулювання відносин у сфері електроенергетики в умовах євроінтеграції України.

Здійснено аналіз правового регулювання полезахисних лісових смуг як складової земель сільськогосподарського призначення, а також сформульовано низку важливих позицій із метою вивчення їх стану для подальшого проведення інвентаризації та захисту від знищення. У системі захисних лісових насаджень однією із складових є полезахисні лісові смуги. Проаналізовано сучасний стан і лісівничо-таксаційні показники полезахисних лісових смуг. На території Яланецької сільської ради Бершадського району Вінницької області система захисних лісових насаджень є сутвим чинником захисту полів від вітрової та водної ерозії, посух, вимерзання посівів. Водночас лісові насадження мають великий екологічний вплив на агроекосистеми. Система захисних лісових насаджень представлена: 13 полезахисними лісовими смугами; 2 прибалковими; 2 яружно-балковими; 2 водоохоронними захисними лісовими насадженнями. Встановлено, що на сучасний стан захисних лісових насаджень суттєвний негативний вплив здійснює антропогенний чинник: дерева ушкоджуються самовільними рубками, щороку значна їх частина пошкоджується вогнем під час пожнивного спалювання стерні, розташовані недалеко від населеного пункту насадження є місцем складування побутового й іншого сміття, проводиться некотпрольований випас худоби. Для підвищення ефективності захисних лісових насаджень рекомендовано: привести насадження у належний санітарний стан завдяки проведення вибіркових санітарних рубок; провести реконструкцію у полезахисних насадженнях під № 5, 12, 13, 14, а також у прибалковій лісозахисній смузі під № 2; обмежити доступ транспорту в хвойні насадження; провести рубки в осередках кореневої губки; організувати спостереження за осередками шкідників та провести необхідний хімічний обробіток; заборонити неконтрольований випас худоби; вести боротьбу із самовільними рубками.

Досліджено роль медіатора в кримінальному процесі, його місце серед інших учасників кримінального провадження й сучасний стан правового регулювання його статусу в національному законодавстві. Доведено, що медіатор, по-перше, на відміну від судді чи правозахисника, зосереджується саме на інтересах сторін і на способах їх задоволення, а не на юридичних нюансах регулювання спірного питання; по-друге, на відміну від юриста не пропонує сторонам варіантів вирішення або розв'язання спору, а лише налагоджує процес комунікації між сторонами й відновлює довіру між ними. Наявність спеціальних знань у медіатора суттєво відрізняє його від інших учасників кримінальних процесуальних відносин, що наближає його за правовим статусом до такого учасника кримінального провадження, як спеціаліст. Установлено, що медіатор як повноцінний учасник кримінальних процесуальних відносин потребує з боку законодавця чіткого визначення його правого статусу. Зроблено висновок, що процесуальний статус медіатора має передбачати такі права: право знайомитися з матеріалами кримінального провадження в тій частині, яка необхідна для якісної реалізації медіаційної процедури; право одержувати винагороду за виконану роботу й відшкодування витрат, пов'язаних із його залученням до медіаційної процедури; право заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом; право заявляти самовідвід за наявності обставин, які перешкоджають йому якісно виконувати професійні обовіязки; обов'язок нести відповідальність за розголошення відомостей, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та які стали йому відомі у зв'язку з виконанням медіаційних обов'язків.

Вміщено комплексне дослідження положень вітчизняного законодавства про виконавче провадження. Враховано останні зміни, внесені до законодавства про виконавче провадження в частині стягнення аліментів, автоматизації та діджиталізацїї процесів примусового виконання, протидії рейдерству та поліпшення доступу до професії приватного виконавця. Проаналізовано положення Цивільного процесуальний кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших нормативно-правових актів. Викладено правові позиції та висновки судових інстанцій усіх рівнів, включаючи Конституційний суд України, з основних проблемних питань дослідження.

Розроблено теоретичні основи взаємовідносин держави та громадськості. Обгрунтовано функціонально-організаційні засади взаємовідносин і взаємодії з громадськістю в системі публічного управління. Розвинено міжсекторні взаємовідносини і взаємодії з громадськістю в системі державного управління. Досліджено потенціал інститутів громадянського суспільства в системі державного управління. Запропоновано стратегічні напрями розвитку соціального партнерства в системі державного управління. Розроблено напрями вдосконалення взаємодії органів влади і громадських об'єднань в системі державного управління.

Викладено історичні, теоретичні й методологічні засади дослідження прав людини на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. На основі інтегральної (комплексної) концепції праворозуміння надано авторське визначення прав людини на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Визначено їх місце в системі основних прав і свобод людини. Обгрунтовано основні стадії реалізації прав людини на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Запропоновано визначення понять «правовідносини у сфері реалізації прав людини на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»; «обмеження прав на свободу пересування та вільний вибір місця проживання». Розкрито механізм реалізації прав людини на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні. На підставі правового аналізу загальнотеоретичних позицій щодо розуміння гарантій прав і свобод людини сформульовано визначення гарантій реалізації прав людини на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Дослідження міжнародно-правових стандартів здійснення даних прав дало змогу зробити висновок, що чинні принципи й норми міжнародного права істотно доповнюють відповідні положення національних правових систем.

Визначено, що у широкому сенсі соціальне партнерство розуміється як специфічний тип суспільних відносин між соціальними групами, верствами, класами, спільнотами і владними структурами. Зазначено, що мета міжсекторного соціального партнерства - синергетичний ефект як результат взаємодії самостійних, незалежних суб'єктів, щоб скооперуватися для розв'язання спільних завдань. Це результат, якого неможливо досягти поза партнерством, що передбачає об'єднання ресурсів держави, комерційного сектора і громадськості. Обгрунтовано необхідність артикуляції інтересів сторін, що передбачає низку етапів: встановлення інтересів кожного з можливих партнерів.

Здійснено комплексне дослідження функцій адміністративно-деліктного права через уточнення місця адміністративно-деліктного права в системі права України та через аналіз функцій права взагалі та функцій адміністративного права зокрема. На підставі аналізу системи права України і критеріїв диференціації права зроблено висновок, що адміністративно-деліктне право є правовим інститутом адміністративного права. Доведено, що адміністративно-деліктне право: а) за методом правового регулювання відноситься до системи публічного права; б) за предметом і методом правового регулювання - до системи адміністративного права; в) за цілями, предметом і методом правового регулювання - до системи матеріального та процесуального адміністративного права; г) за цілями, предметом і методом правового регулювання, за специфічним набором способів і типів правового регулювання, а також за специфікою правового статусу суб'єктів правовідносин - до правових інститутів адміністративного права України. Поглиблено сучасні наукові дослідження з питань визначення змісту функцій права, запропоновано нові підходи до визначення змісту функцій адміністративного права та функцій адміністративно-деліктного права. Зокрема, використано три методологічні підходи, які суттєво змінюють традиційні уявлення про зміст, види та систему функцій адміністративно-деліктного права: а) дослідження предмета адміністративно-деліктного права дозволило простежити специфіку впливу предмета правового регулювання на систему і види функцій права; б) використання системного підходу дозволило визначити систему функцій адміністративно-деліктного права, яка характеризує його прояви як всередині системи права, так і за її межами; в) розгляд функцій адміністративно-деліктного права як єдності трьох понять - "цілі", "засоби" та "результат", дозволяє визначити функції адміністративно-деліктного права як відповідність правового стану, який склався у суспільстві у результаті адміністративно-деліктного правового регулювання, цілям і засобам адміністративно-деліктного правового регулювання. Ґрунтовно досліджено зміст, особливості правового закріплення та реалізації установчої, обмежувальної, профілактичної (превентивної), каральної, компенсаційної, правовідновлюючої, процесуальної та виховної функцій адміністративно-деліктного права.

Обгрунтувано теоретичні та методологічні засади, розроблено науково-практичні рекомендації з удосконалення механізмів державного регулювання надання медичних послуг населенню в Україні. Уточнено сутність та моделі надання медичних послуг. Визначено підхід щодо державного регулювання надання медичних послуг належної якості та доступності, інструментарій синтезування моделей державного регулювання надання медичних послуг в Україні. Удосконалено механізм формування інтегрованих операторів на ринку надання медичних послуг. Запропоновано підхід щодо оцінювання вартості державних медичних послуг в Україні. Розглянуто механізм державного гарантування надання медичних послуг за умов обмежених фінансових ресурсів. Розвинуто підхід щодо формування системи підвищення ефективності та якості надання медичних послуг в Україні. Досліджено зміст системи охорони здоров'я в Україні. Наведено особливості регулювання діяльності у сфері охорони здоров'я. Визначено складові державного впливу на формування політичної та адміністративної еліти для системи охорони здоров'я України.

Досліджено науково-теоретичні засади управління фінансами в публічній сфері в умовах децентралізації. Охарактеризовано механізми управління публічними фінансами в умовах децентралізації. Розглянуто окремі складові здійснення фінансової підтримки розвитку вітчизняного виробництва. Визначено пріоритети вдосконалення оподаткування та управління податковим боргом у системі заходів вирішення соціально-економічних проблем територій. Обгрунтовано поширення інституціонального підходу під час управління банківською та страховою діяльністю.

Досліджено політичну спадщину регента і прем'єр-міністра Болгарії у 1886 - 1894 pp. С. Стамболова та її вплив на державотворчі процеси в князівстві / царстві у 1895 - 1920 pp. Під вказаним поняттям розуміємо: сукупність започаткованих видатним політиком ідей і практик, усталених рутин і взятих на озброєння для ефективного управління масовою свідомістю ідеологем, що знаходило різноманітні прояви у соціально-економічних і політичних процесах, які відбувалися в країні після смерті С. Стамболова; ініційовані ним законодавчі норми, котрі зберігали чинність у подальші роки; колективну пам'ять про державного діяча та її використання для легітимації того чи іншого зовнішнього або внутрішнього курсу. Зауважено, що хоча спадщину С. Стамболова не варто вважати основним фактором болгарського державотворення, проте вплив цього явища на розвиток країни та її зовнішньополітичний вектор відчувався упродовж тривалого часу.

Здійснено першу в сучасній юридичній науці спробу здійснення комплексного теоретичного дослідження правової модернізації прокуратури України в умовах європейської міждержавної інтеграції. У ході дослідження сформульовано доктринальне визначення правової модернізації правоохоронної системи держави, під якою слід розуміти цілеспрямовану діяльність уповноважених суб'єктів, спрямовану на удосконалення організації та діяльності системи правоохоронних органів держави як діалектично поєднаної цілісності відповідно до сучасного стану суспільних відносин, що грунтується на універсальних і регіональних інституціональних стандартах, загальновизнаних серед демократичних держав, основним принципом функціонування яких є принцип верховенства права. Визначено рекомендаційну форму впливу європейських правових стандартів на конституційне законодавство як найбільш юридично виправдану й оптимальну для здійснення правової модернізації національної правоохоронної системи у сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції, яка полягає у тому, що зміни конституційного законодавства здійснюються за ініціативою самої держави, без будь-якого втручання, але зміст внесених змін зумовлюється вимогами суб'єкта впливу, а їх дотримання необхідно державі, яка реформує своє законодавство, для досягнення певних політико-правових цілей. Визначено систему основоположних принципів, що є фундаментальною основою міжнародно-правових стандартів організації та діяльності прокуратури, до яких відносяться: професіоналізм; ефективність і відповідальність органів прокуратури; справедливість; гуманізм; об'єктивність; неупередженість; захист публічних (суспільних) інтересів та прав і свобод людини і громадянина; пріоритетність функціонування прокуратури в межах кримінальної юстиції.

Обгрунтовано теоретико-методичні засади та практичні пропозиції з удосконалення механізмів організації державного контролю (ДК) в Україні. Систематизовано та конкретизовано понятійно-категоріальний апарат сутності механізмів організації ДК. Досліджено історичні передумови, етапи формування інструментів реалізації механізмів організації ДК. Узагальнено основні зарубіжні підходи стосовно механізмів організації ДК в контексті адаптації їх до українських реалій. Здійснено оцінювання законодавчих і нормативно-правових механізмів організації ДК. Оцінено дієвість та ефективність методологічних основ організації національної системи ДК. Висвітлено особливості інституційного забезпечення системи ДК в Україні. Наведено рекомендації щодо раціоналізації й оптимізації механізмів здійснення: державного фінансового контролю; податкового та митного ДК; валютного та міграційного ДК в умовах економічного реформування України.

Визначено чинники, які негативно впливають на розвиток сучасної наукової думки щодо суб'єктів адміністративної відповідальності (САВ). Сформульовано сучасні методологічні підходи до співвідношення понять "суб'єкт адміністративної відповідальності" та "суб'єкт адміністративного порушення". З'ясовано ознаки САВ, які розкривають його процесуальну природу. Класифіковано ознаки особливого САВ за правопорушення у сфері земельних відносин залежно від юридичних наслідків, які вони породжують.

Розроблено модель вдосконалення фінансового обслуговування районних адміністрацій. Проаналізовано сучасні механізми аналітичного забезпечення прийняття рішень у сфері державного управління. Досліджено фінансову складову розвитку громадських організацій у Республіці Польща. Охарактеризовано інноваційні механізми підтримки технологій інформаційного суспільства. Приділено увагу удосконаленню управління лісовим господарством. Визначено вплив децентралізації управління на формування державної регіональної політики України. Вивчено митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Викладено методологічні основи моделювання економічного потенціалу регіону. Обгрунтовано необхідність впровадження комплексної державної експертизи проектів за умов децентралізації в Україні.

Розглянуто проблеми поняття, юридичної природи, ознак, елементів і видів групового позову в цивільному процесі України. Визначено місце групового позову в системі інших масових позовів. За результатами проведеного дослідження встановлено співвідношення права на пред'явлення групового позову та права на груповий позов. Визначено особливості цивільного процесуального статусу осіб, які беруть участь у цивільних справах за груповим позовом, а також специфіку процесуальної форми доказів і доказування в таких справах. Виокремлено процесуальні особливості відкриття провадження у справі за груповим позовом, провадження у справі за груповим позовом до судового розгляду, а також судового розгляду зазначеної категорії цивільних справ. На підставі аналізу наукової доктрини та чинного цивільного процесуального законодавства України внесено пропозиції щодо вдосконалення окремих правових норм.

Розглянуто окремі проблеми адміністративно-правового регулювання відповідальності посадових осіб за порушення виборчого законодавства. На основі аналізу процесів протидії порушенням виборчого законодавства як системної категорії із застосуванням комплексної теоретико-управлінської методології запропоновано і сформульовано поняття "адміністративна відповідальність посадових осіб" і "адміністративна відповідальність за порушення виборчого законодавства". Запропоновано класифікацію суб'єктів владних повноважень, які можуть застосовувати до порушників виборчого законодавства заходи адміністративного примусу, за рівнем компетентності. Удосконалено понятійно-категорійний апарат у сфері протидії порушенням виборчого законодавства, зокрема такі поняття, як "посадова особа", "відповідальність за порушення виборчого законодавства", "спеціальний суб'єкт правопорушення", "виборчий процес", "виборче законодавство" тощо. Подано характеристику відповідальності за порушення виборчого законодавства у більш ніж 20 країн світу. Увагу приділено проблемам правового регулювання передвиборної агітації, висування та реєстрації кандидатів на виборах, голосування, підрахунку голосів та встановлення результатів виборів.

Увагу приділено аналізу управлінських процедур, які використовуються в діяльності виробничих організацій. Подано сучасні погляди науковців на державне управління, управлінські відносини в предметі адміністративного права та управлінські процедури. Розкрито місце управлінських процедур у системі юридичних процедур. Подано визначення управлінських процедур і характеристику їх ознак. Розглянуто теоретико-правові засади управлінських процедур у діяльності виробничих організацій та особливості їх правового регулювання.

Увагу приділено дослідженню проблем адміністративної відповідальності посадових осіб за порушення виборчого законодавства. На підставі аналізу процесів протидії порушенню виборчого законодавства як системної категорії із застосуванням комплексної теоретико-управлінської методології, запропоновано та визначено поняття "посадова особа", "виборче законодавство" й "адміністративна відповідальність посадових осіб за порушення виборчого законодавства". Запропоновано класифікацію суб'єктів владних повноважень, що мають право застосовувати до порушників виборчого законодавства заходи адміністративного примусу, за рівнем компетентності. Вдосконалено понятійно-категоріальний апарат у сфері протидії порушенням виборчого законодавства, зокрема такі поняття як "посадова особа", "відповідальність за порушення виборчого законодавства", "спеціальний суб'єкт правопорушення", "виборчий процес", "виборче законодавство" тощо. Сформульовано низку конкретних пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства України, яке регулює відносини у сфері відповідальності за порушення виборчого законодавства.

Проаналізовано норми національного законодавства, які регламентують юрисдикційну діяльність адміністративних комісій. Наведено сучасні погляди науковців на адміністративну юрисдикцію та адміністративно-юрисдикційну діяльність. Показано місце адміністративних комісій у системі органів адміністративно-юрисдикційної діяльності, надано її визначення. Обгрунтовано необхідність розробки та прийняття Закону України, який би передбачав особливості утворення та організації адміністративних комісій.