Мета роботи - виокремлення й систематизація тих ідей і принципів сучасної ІТ-сфери, які можуть бути орієнтирами для розвитку сучасного національного інформаційного права, спрямованого на реалізацію демократичних настанов української Конституції. Для досягнення вказаної мети аналізуються положення досліджень щодо феномену громадянського суспільства, а також аналітичні й нормативні матеріали, присвячені тенденціям розвитку сучасної ІТ-сфери. Використано, зокрема, аналітичний метод, узагальнення та системний у поєднанні з комплексним підходом. На теоретичному рівні дослідження встановлено, що орієнтирами для розвитку сучасного національного інформаційного права є принципи, характерні для розвитку сучасної ІТ-сфери в Євросоюзі: свобода вираження поглядів, включаючи доступ до різноманітних, надійних і прозорих джерел інформації; свобода створення та ведення бізнесу в Інтернеті; захист персональних даних і конфіденційності, а також право бути забутим; захист інтелектуальної творчості особистості в онлайн-просторі. Крім того, орієнтирний характер мають і визначені Європейською Комісією цифрові принципи, які мають бути покладені в основу української політики в ІТ-сфері. Обговорено результати аналізу спеціальної літератури та національних і міжнародних правових актів вказують, що напрям поступу громадянського суспільства усе більше орієнтується у бік інформаційно-комунікаційних технологій і пов'язаний із динамікою і темпами розвитку інформаційного суспільства. Системне та послідовне формування мережевого сегменту громадянського суспільства матиме результатом очевидне посилення демократичного характеру суспільних відносин. Означена ситуація чинить вплив на зміст та напрями розвитку сучасного інформаційного права, як комплексної галузі права, що потребує осмислення й усвідомлення.

Мета роботи - дослідити особливості та сутність інформаційної війни та надати рекомендації з приводу правового регулювання відповідних питань в Україні. Дана наукова стаття була написана автором із залученням загальновизнаних методів наукового пізнання, а саме, аналітичного, формального, порівняльно-правового, системно-структурного та інших. Досліджено поняття, суть, характеристики інформаційної війни та пов'язаних із нею категорій, вказано на проблеми забезпечення протидії зловимсним діям у цій сфері, надано пропозиції щодо подолання таких проблем шляхом вдосконалення чинного законодавства, в тому числі, за рахунок досвіду інших країн та гармонізації діючої нормативно-правової бази із стандартами Євросоюзу. Обговорено дискусію у науковому дослідженні ведеться щодо особливостей правового врегулювання загроз та ризиків, з якими стикається Україна під час гібридної та безпосередньо інформаційної війни, що ведеться проти неї.

Висвітлено основні аспекти права конкуренції Євросоюзу на основі джерел правового регулювання політики конкуренції в європейському інтеграційному об'єднанні (нормативних актів, рішень Суду ЄС, органів Євросоюзу). На прикладах подано основні категорії антимонопольних угод (вертикальні та горизонтальні), розглянуто типологію картелів. Визначено основні характеристики домінуючого становища та наведено способи правового регулювання зловживань у Євросоюзі. Проаналізовано практику органів Євросоюзу щодо застосування антимонопольних норм до концентрації.

Досліджено сучасний стан і перспективи української євроінтеграції з погляду наближення українського законодавства до законодавства Європейського Союзу, проведення відповідних змін у нормативно-правовій базі України та їх реалізації. Особливий акцент зроблено на визначенні особливостей наближення українського законодавства у різних сферах, проблемах дефініції цих процесів і труднощів, що виникають під час їхньої реалізації. Проаналізовано сучасний стан проведення реформ відповідно до завдань Порядку денного асоціації, визначено основні проблеми. Надано рекомендації щодо вирішення цих проблем і забезпечення умов, що надають можливість уникнути їх в майбутньому. Враховуючи особливості євроінтеграційного процесу України до ЄС, ці етапи виключають фактор синхронності, який при цьому замінюється системою постановки завдань і планів дій і звітуванням про результати. Одним із найважливіших чинників, що виступили каталізатором процесу адаптації є участь України в діяльності Ради Європи на правах члена та приєднання до конвенцій та інших нормативних актів і документів цієї організації. Окрім того, членство в Раді Європи є однією з ключових вимог для вступу в ЄС. Дотримання вимог Ради Європи наближає національне законодавство України до правової системи Євросоюзу, оскільки держави-члени ЄС також повинні виконувати їх. Варто зазначити, що документи, які приймаються Радою Європи, не є обов'язковими до виконання, а чіткий механізм уведення санкцій за ігнорування цих положень поки відсутній. Отже, діяльність у межах Ради Європи залишається радше можливістю, аніж механізмом ефективної адаптації українського законодавства, а тому потребує створення додаткової інституційної та правової бази з боку України для підвищення результативності процесу адаптації. У цьому випадку доцільно говорити про імплементацію міжнародних документів, а саме актів, виданих Радою Європи, оскільки наближення українського законодавства до них найточніше підходить під це визначення, враховуючи широкий спектр питань адаптації.

Мета роботи - розглянути проблемні питання співвідношення явищ конвергенції та дивергенції на підгрунті практики функціонування Європейського Союзу. Методика передбачає комплексне дослідження теоретичного та практичного матеріалу з даного питання, а також формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: діалектичний, термінологічний, формально-логічний, порівняльно-правовий, системно-функціональний. У процесі дослідження встановлено, що кризові процеси, які спостерігаються в розвитку ЄС, дали поштовх не лише євроскептицизму, але й інтенсивним пошукам нових підходів до розвитку європейської інтеграції. Криза в ЄС стимулює спроби реалізації курсу на завершення формування ЕВС. Глобальні фінансово-економічні кризи справляють більш значний, порівняно з "країнами-лідерами", негативний впив на динаміку ВВП "країн-аутсайдерів", внаслідок чого розходження між ними збільшуються. Політизація міжнародних економічних відносин зазвичай посилює позиції розвинених держав і ослаблює усіх інших, що спричиняє аналогічний результат. Недосконала політика інтеграції емігрантського населення у європейське суспільство призводить до загострення взаємин між корінним населенням європейських держав та іммігрантами, зростання антиіммігрантських настроїв та масових протестів європейців проти міграційної політики національних урядів. За результатами дослідження встановлено, що здебільшого керівні органи Євросоюзу повністю усвідомлюють необхідність структурної конвергенції - подолання структурних та циклічних розбіжностей серед економік країн - членів єврозони, а також основні та другорядні ризики дивергенції як деструктивного явища, здатного порушити усталений суспільний, політичний, правовий та економічний порядок у рамках ЄС. Матеріали дослідження може бути використано для порівняльного правознавства.

Мета роботи - основні чинники кризових явищ у розвитку європейського інтеграційного процесу. Методика. Методика передбачає комплексне дослідження теоретичного та практичного матеріалу з даного питання, а також формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: діалектичний, термінологічний, формально-логічний, порівняльно-правовий, системно-функціональний. Результати. Трансформаційні процеси в ЄС є проявом глобального економічного та інформаційного розвитку. Кризові явища в єврозоні були значним чином зумовлені особливостями її економічної та інституційної організації, зокрема, наявністю умов для вільного руху капіталу та відсутністю координованості політики в інших секторах економіки. Дотепер заходи у сфері економічного врядування в ЄС були практично безрезультативними через свій рекомендаційний характер та відсутність юридичного зобов'язання держав-членів ЄС дотримуватися їх. Кризові явища в єврозоні та ЄС загалом створили сприятливі політичні умови для здійснення глибинних інституційних перетворень в сфері європейської інтеграції. Зокрема, залежність держав ЄС від фінансової допомоги з ЄСМ схиляє їх до виконання умов Фіскального пакту. На даний момент більшість політичних лідерів ЄС вважає поглиблення інтеграції головною запорукою забезпечення майбутнього економічного зростання Євросоюзу та попередження виникнення кризових явищ в майбутньому. В цьому контексті започаткування єдиної фіскальної політики є суттєвим прогресом на шляху економічної інтеграції в ЄС. Наукова новизна. За результатами дослідження встановлено, що здебільшого керівні органи Євросоюзу повністю усвідомлюють необхідність структурної конвергенції - подолання структурних та циклічних розбіжностей серед економік країн - членів єврозони, а також основні та другорядні ризики дивергенції як деструктивного явища, здатного порушити усталений суспільний, політичний, правовий та економічний порядок у рамках ЄС. Практична значимість. Матеріали дослідження може бути використано для порівняльного правознавства.

Проаналізовано світові тренди в глобальному кіберсередовищі та пов'язані з ними кібербезпекові виклики та ризики. Розглянуто концептуальні положення Стратегії кібербезпеки Євросоюзу на цифрове десятиліття в контексті виявлення можливостей перейняття кращих практик європейського досвіду у сфері провадження кібербезпеки України. З урахуванням ключових кібербезпекових викликів, ризиків та загроз, стратегічних завдань та шляхів забезпечення кібербезпеки Євросоюзу розроблено пропозиції щодо подальшого розвитку національної системи кібербезпеки. Акцентовано увагу на необхідності посилення кібердіалогу з ЄС та міжнародними організаціями, а також подальшої активізації роботи з міжнародними партнерами з розвитку і просування глобального, відкритого, стабільного і безпечного кіберпростору.

Мета роботи - дослідити особливості та сутність кіберзагроз та надати рекомендації з приводу правового забезпечення кібербезпеки на підприємствах та в державі загалом. Дослідження було проведено із застосуванням загальновизнаних методів наукового пізнання, таких як: аналітичний, формальний, порівняльно-правовий, системно-структурний та інші. Досліджено поняття, суть, характеристики кіберзагроз та відповідних їм категорій, вказано на проблеми забезпечення протидії ним, надано пропозиції щодо подолання таких проблем шляхом вдосконалення чинного законодавства та його гармонізації зі стандартами, прийнятими в країнах Євросоюзу. Обговорена дискусія у науковому дослідженні ведеться щодо особливостей правового врегулювання загроз та ризиків, які виникають під час взаємодії суб'єктів у кіберпросторі.

Досліджено вплив виходу Великої Британії з ЄС на сучасний етап розвитку європейської інтеграції. 24 грудня 2020 року підписано угоду між Великою Британією та Європейським Союзом про умови виходу країни з ЄС. Історія європейської інтеграції та британської європейської долі тривають. Оцінено різні політичні сили Брексіту (Brexit), витлумачено його впливу на розвиток Євросоюзу. Особливу увагу приділено впливу Брексіту на зовнішню політику ЄС та військово-політичну інтеграцію. Розглянуто проблеми, ризики та перспективи його розширення, в тому числі за рахунок Туреччини та України. Висвітлено проблеми реакції ЄС та його держав-членів на виклики пандемії коронавірусу, розробки і реалізації політики екологічної модернізації економіки. Історія європейської інтеграції триває як діалектичний процес взаємодії європейських оптимістів і скептиків, лібералів і консерваторів, соціал-демократів та лібертаріанців.

Розглянуто стратегічний орієнтир державно-правового розвитку України, яким є інтеграція до європейського політичного, економічного та гуманітарного простору. Вивчено категорію "прозорість" з економічного, управлінського та політико-правового поглядів дослідження. Доведено, що з політико-правового погляду співпрацю з ЄС можна вважати такою, що сприяє поглибленню демократії та повазі до людських прав, удосконаленню національної законодавчої бази.

Мета статті - аналізі формування та сучасного стану розвитку Європейського Союзу, також є спроба вказати на окремі сторичні передумови виникнення ідеї даного Союзу та його правої регламентації. Обговорено об'єднання країн Західної Європи в Європейський Союз було здійснено на таких принципах, які дозволили вирішити ряд завдань економічного та політичного характеру, що є важливими для країн-членів Євросоюзу. Нині, зі зміцненням Європейського Союзу, постає проблема забезпечення механізму взаємодії союзних органів влади з органами управління союзних держав. Виникає необхідність удосконалення структури Євросоюзу, розвитку процесу його уніфікації. На основі історії, сучасного стану європейських інтеграційних процесів ставиться завдання оцінки політико-правової легітимності Європейського Союзу. Теоретико-правові проблеми ідеї Європейського Союзу наразі не досліджені в повній мірі. Ця тематика є актуальною у юридичній, політичній та соціологічній науках держав - членів Європейського Союзу, інших держав європейського континенту. Потреба у продовженні дослідження сучасних теоретико-правових проблем європейської інтеграції залишається. Проблематика теорії та практики євроінтеграції розглянута з позиції наукових традицій, що склалися в результаті досліджень у даному напрямку, в результаті чого дано пояснення, що ідея Європейського Союзу на Європейському континенті історично обумовлена. Необхідність об'єднання країн Європи спрямована на спільне вирішення геополітичних та економічних проблем.

Увагу приділено комплексному порівняльному аналізу концептуальних правових засад асоціації у практиці ЄС, з особливою увагою на міжнародно-правовому аналізі Угоди про асоціацію між ЄС та Україною. Зазначено, що Угода про асоціацію між ЄС та Україною належить до угод "четвертого покоління". Виділено два основні відмінні елементи, що відрізняють Угоду про асоціацію між Україною та ЄС від усіх інших угод про вільну торгівлю Євросоюзу. Першим елементом є інноваційна особливість Угоди про асоціацію з Україною, що стосується численних законодавчих положень, пов'язаних із наближенням до доступу на ринок. Другим унікальним елементом торговельної частини Угоди про асоціацію з Україною є безпрецедентні форми "інтеграції" до внутрішнього ринку ЄС.

Монографія містить дослідження комплексу актуальних тем, пов’язаних з імплементацією європейських цінностей та технологій оподаткування в Україні. У процесі виконання науково-дослідної теми розкрито соціально-перерозподільну функцію оподаткування, фіскально-адміністративні технології в Євросоюзі. Вказано напрями вирішення проблеми виведення прибутку в офшори. Звернено увагу на досвід імплементації європейських цінностей та інноваційних технологій оподаткування в Чеській Республіці. Розраховано на науковців і практиків податкової справи, викладачів навчальних дисциплін фінансово-податкового циклу, аспірантів, магістрантів і студентів, усіх кого цікавить функціонування та перспективи розвитку вітчизняної податкової системи.

У процесі дослідження визначено основні питання щодо контролю за містобудівною діяльністю в країнах Євросоюзу. Встановлено, що в таких країнах провадження містобудівної діяльності грунтується на таких принципах: поліцентричний і збалансований територіальний розвиток; інтегрований розвиток міст, сільських та особливих територій; територіальна інтеграція у транскордонних і транснаціональних функціональних регіонах; забезпечення глобальної конкурентоспроможності регіонів. Наведено приклад інституційного забезпечення містобудівної діяльності, яка забезпечується на національному рівні Міністерством регіонального розвитку Польщі та створених Агенцій регіонального розвитку. Підкреслено загальну тенденцію ЄС до "приватизації" архітектурно-будівельного контролю, що виявляється у частковому делегуванні органами державної влади власних повноважень у сфері здійснення архітектурно-будівельного контролю незалежним приватним установам або експертам за умов загального керівництва в цій сфері; залученні лише незалежних приватних організацій та експертів для здійснення архітектурно-будівельного контролю. Визначено особливості нормативної бази, що регулює сферу містобудування, яка характеризується значною кількістю підзаконних нормативно-правових актів, які хоча й не мають меншої юридичної обов'язковості їх виконання, ніж нормативно-правові акти, але їх юридична сила не має такої ж загальності і верховенства, як це властиво законам. Вказано, що підзаконним нормативним актам відведено провідну роль у системі регулювання сфери містобудування, оскільки вони забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого, деталізованого нормативного регулювання комплексу відносин у цій сфері. Констатовано відсутність систематизації нормативно-правової бази у сфері регулювання містобудівної діяльності та наявність значної кількості підзаконних нормативно-правових актів, які діють із кінця 80-х рр. минулого століття та не здатні забезпечити вимоги сьогодення щодо запровадження інноваційних технологій будівництва, реконструкції будівель і споруд, проведення геодезичних робіт, створення інженерних споруд і комунікацій. Наведено складники системи оцінювання відповідності в будівельній галузі більшості економічно розвинутих країн.

Зазначено, що до основних інститутів Євросоюзу належать Парламент (The European Parliament), Рада Європейського Союзу (The Council), Комісія Європейських Співтовариств (The Commission), Суд Європейських Співтовариств (The Court of Justice). Комісія та Суд (частково - Парламент) представляють виключно союзні інтереси. Досягненню національних цілей сприяє Рада. Механізм прийняття рішень на європейському рівні багато в чому визначається організаційною структурою ЄС, де діє традиційний для західної політичної системи принцип поділу законодавчої, виконавчої та судової функцій, хоча у своєрідних, часто критикованих формах. Визначено, що в питаннях розроблення та здійснення соціальної політики Соціально-економічному Комітету та Європейській Комісії допомагає низка органів та спеціалізованих установ. Важливим інструментом розроблення, проведення та розвитку соціальної політики Євросоюзу стають комунітарні інститути, вплив яких значно зростає. Потужними інструментами ведення соціальної політики Європейського Союзу є Структурні фонди. Нині діє 5 Структурних фондів, створених у різний час, а саме Європейський соціальний фонд, Європейський фонд регіонального розвитку, Фонд орієнтації і гарантій сільського господарства, Фінансовий фонд орієнтації рибальства, а також затверджений у грудні 1993 р. Маастрихтським договором Фонд згуртування, допомогою якого сьогодні користуються переважно Греція, Іспанія, Португалія та Ірландія. Фонд згуртування сприяє розв'язанню завдання ліквідації відставання в тих чи інших галузях економіки та соціальної сфери. Актуальними є такі завдання, як розроблення стратегії соціального розвитку ЄС, рамкових програм соціальних дій, загальних орієнтирів, проведення досліджень та дискусій за участю представників Європейського Союзу; аналіз ситуації та контроль за дотриманням узгодженого курсу й виконанням прийнятих рішень у державах-членах, вироблення рекомендацій їх урядами; загальна координація дій держав-членів; розроблення наднаціональних нормативних документів із соціальних питань і контроль за їх впровадженням у національні законодавства; розроблення та здійснення власних ініціативних програм.

Зазначено, що до основних інститутів Євросоюзу належать Парламент (The European Parliament), Рада Європейського Союзу (The Council), Комісія Європейських Співтовариств (The Commission), Суд Європейських Співтовариств (The Court of Justice). Комісія та Суд (частково - Парламент) представляють виключно союзні інтереси. Досягненню національних цілей сприяє Рада. Механізм прийняття рішень на європейському рівні багато в чому визначається організаційною структурою ЄС, де діє традиційний для західної політичної системи принцип поділу законодавчої, виконавчої та судової функцій, хоча у своєрідних, часто критикованих формах. Визначено, що в питаннях розроблення та здійснення соціальної політики Соціально-економічному Комітету та Європейській Комісії допомагає низка органів та спеціалізованих установ. Важливим інструментом розроблення, проведення та розвитку соціальної політики Євросоюзу стають комунітарні інститути, вплив яких значно зростає. Потужними інструментами ведення соціальної політики Європейського Союзу є Структурні фонди. Нині діє 5 Структурних фондів, створених у різний час, а саме Європейський соціальний фонд, Європейський фонд регіонального розвитку, Фонд орієнтації і гарантій сільського господарства, Фінансовий фонд орієнтації рибальства, а також затверджений у грудні 1993 р. Маастрихтським договором Фонд згуртування, допомогою якого сьогодні користуються переважно Греція, Іспанія, Португалія та Ірландія. Фонд згуртування сприяє розв'язанню завдання ліквідації відставання в тих чи інших галузях економіки та соціальної сфери. Актуальними є такі завдання, як розроблення стратегії соціального розвитку ЄС, рамкових програм соціальних дій, загальних орієнтирів, проведення досліджень та дискусій за участю представників Європейського Союзу; аналіз ситуації та контроль за дотриманням узгодженого курсу й виконанням прийнятих рішень у державах-членах, вироблення рекомендацій їх урядами; загальна координація дій держав-членів; розроблення наднаціональних нормативних документів із соціальних питань і контроль за їх впровадженням у національні законодавства; розроблення та здійснення власних ініціативних програм.

Увагу присвячено розв’язанню вагомої теоретико-практичної проблеми - вдосконаленню організаційної моделі та безпосереднього функціонування митних органів в умовах євроінтеграції України. На основі аналізу сучасного й історичного досвіду, узагальнення практики здійснення митної справи митними адміністраціями країн ЄС, положень національних, зарубіжних і міжнародних нормативно-правових актів, наукових розробок представлено концептуальний підхід до вирішення проблеми реформування митної служби. Охарактеризовано основні міжнародні стандарти здійснення митної справи, проаналізовано рівень їх імплементації в Україні, виокремлено пріоритетні напрямки підвищення ефективності роботи митних органів. Розроблено концепцію реформування митної служби України з урахуванням: узятих на себе міжнародних зобов’язань нашої держави; стандартів в митній сфері, сформованих Всесвітньою митною організацією; Митних прототипів, які визнаються каталізаторами модернізації та представляють собою певні інструкції, вироблені на основі практики Євросоюзу; необхідності формування ефективної моделі управління системою митних органів.

Здійснено обґрунтування теоретичних засад та практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів реалізації сервісно-орієнтованої державної політики у сфері інформаційної безпеки України. Запропоновано та обґрунтовано сукупність механізмів реалізації сервісно-орієнтованої державної політики у сфері інформаційної безпеки України в контексті розбудови цифрового суспільства, базовими серед яких визначено: нормативно-правові, організаційно-технологічні, ресурсно-управлінські та програмно-цільові. На основі аналізу досвіду країн Євросоюзу та США в галузі захисту інформації та розвитку стратегій кібербезпеки визначено основні тенденції в комплексному формуванні національної системи інформаційної безпеки. Охарактеризовано сучасний стан та перспективи розвитку кібербезпеки в Україні.

Досліджено актуальні питання правової охорони атмосферного повітря від забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів. Виділено основні недоліки вітчизняної законодавчої і нормативно-правової бази, які потребують удосконалення і адаптації до законодавства ЄС, та можливі шляхи їх усунення. Досліджено сукупність загальних і спеціальних методів наукового пізнання - термінологічний, логіко-семантичний, функціональний, системно-структурний, логіко-нормативний. Проведено аналіз поточної ситуації з приведення вітчизняних природоохоронних практик із захисту атмосферного повітря у відповідність до стандартів Євросоюзу засвідчує, що комплексність проблематики і відсутність напрацьованих механізмів регулювання екологічного стану атмосферного повітря, які б забезпечували його прогнозовану якість і дотримання природоохоронних стандартів, створює перешкоди для гармонізації природоохоронного законодавства, та встановлює невідповідність вимогам Європейського природоохоронного права, й потребує вдосконалення шляхом імплементації необхідних Директив ЄС та реформи відповідної системи моніторингу. Обговорено низку невідповідностей у підходах і стандартах здійснення охорони атмосферного повітря країнами ЄС і Україною, недоліки вітчизняної законодавчої і нормативно-правової бази, які потребують удосконалення і адаптації до законодавства ЄС, та шляхи їх усунення.

Обґрунтовано теоретико-методологічні засади, напрями та практичні рекомендації щодо формування стратегій розвитку державного управління системою охорони суспільного здоров'я України в контексті євроінтеграції. Виявлено, що підходи до державного управління в сфері охорони здоров'я зарубіжними вченими визначаються на засадах політичної сутності європейських принципів побудови системи охорони суспільного здоров'я як складової соціальної системи публічної політики та публічного врядування. Сформовано уявлення щодо системного характеру змін у сфері охорони здоров'я. Визначено напрями еволюції сфери охорони суспільного здоров'я у країнах Євросоюзу. Доведено необхідність узгодження глобальної політики у сфері охорони здоров'я з урахуванням локальних особливостей, що зростають на фоні різноманітних і складних медико-соціальних завдань, які стоять перед сучасним суспільством. Особливого пріоритету такий підхід набуває в умовах суспільних трансформацій, зокрема у країнах політичної та соціально-економічної нестабільності, в тому числі в Україні. Обґрунтовано застосування інноваційних інструментів державного управління змінами системи охорони здоров'я України в контексті євроінтеграції; теоретико-методологічні засади медико-соціальних принципів публічної політики сфери охорони здоров'я. Сформульовано засади децентралізації державного управління при реформуванні у сфері охорони здоров'я. Висвітлено специфіку методологічного забезпечення децентралізації державного управління у сфері охорони здоров'я, визначено її механізми. Проаналізовано досвід європейських країн щодо запровадження реформ у сфері охорони здоров'я на основі децентралізації, відзначено сфери взаємовпливу та відповідальності. Доведено необхідність реформування галузі охорони здоров'я та приведення національного законодавства в цій сфері суспільного життя у відповідність до європейських норм і стандартів. Зазначено, що у процесі реформ увага держави має бути сконцентрована не лише на збільшенні обсягів фінансування, а й на забезпеченні контролю за ефективністю та результативністю витрат, раціональністю розподілу наявних ресурсів і підвищенні якості медичних послуг.