Проаналізовано підходи органів конституційної юрисдикції різних держав щодо визначення та забезпечення принципу ґендерної рівності. Питання ґендерної рівності подано у більш широкому контексті значення принципів рівності та недискримінації в демократичному суспільстві. Основну увагу зосереджено на представленні практичних підходів, закладених у текстах основних рішень конституційних судів різних держав. Досліджено поняття рівності в його історичному та соціальному контекстах. Сформульовано основні підходи до теорії рівності в сучасному конституціоналізмі. Обґрунтовано концепції рівності в конституційному праві як парадигми, принципу, окремого права і складової інших конституційних прав і свобод. Зазначено, що ці сенси рівності складають єдину конституційну структуру, в основі якої лежить ціннісний порядок, за яким людська гідність, рівність і свобода визнаються найвищою цінністю. Здійснено спробу проаналізувати співвідношення рівності та недискримінації в їх теоретичній і практичній площині. Окрему увагу приділено практичному застосуванню принципу рівності і права на недискримінацію в ґендерному вимірі. Ґендерна рівність є невід'ємною складовою конституційної парадигми, тому багато конституційних питань, що на перший погляд є ґендерно нейтральними мають суттєвий ґендерний вимір. Розкрито поняття ґендеру як аналітичної категорії, як конституційної категорії. Проаналізовано питання ґендеру та демократії, зокрема в частині ґендерних квот.

Розглянуто проблеми становлення та розвитку правового інституту реадмісії у юридичній доктрині та практиці. Проаналізовано витоки та сучасний стан суспільних відносин, що стосуються приймання-передавання нелегальних мігрантів з однієї держави до іншої, виокремлено та охарактеризовано міжнародно-правовий інститут реадмісії. Значну увагу приділено відповідності інституту реадмісії загальновизнаним принципам міжнародного права, розглянуто юридичний зміст правовідносин у сфері реадмісії, а також охарактеризовано внутрішню структуру міжнародних договорів про реадмісію, надано рекомендації щодо удосконалення міжнародного та національного законодавства у цій сфері.

Досліджено національне законодавство щодо врегулювання питання гендерної рівності з урахуванням міжнародних стандартів. Проаналізовано парламентську активність жінок в Україні та в закордонних країнах на різних етапах їх розвитку. Зроблено висновки з урахуванням позитивних надбань політичної діяльності жінок у світовому парламентаризмі.

Мета статті - вивчення права бути забутим як основного права людини та його правової основи. Використано загальнонаукові, філософські та спеціально-правові методи наукового дослідження. Метод системного аналізу був використаний для визначення терміну права на забуття та нормативних актів, пов'язаних із цим правом. Для визначення загального розуміння права використовувались кейс-метод та доктринальний метод дослідження. Догматичний метод був цінним для формулювання висновків та рекомендацій практичного характеру в рамках дослідницьких питань щодо правильного та ефективного використання права. Зростаючі темпи та місце Інтернету відкрили нове бачення обробки персональних даних, і в даний час право людини вимагати видалення інформації щодо себе з будь-яких баз даних за передбачених обставин, таким чином, "бути забутим", визнається основним правом людини. Для подальшого вивчення права бути забутим були проведені дослідження як міжнародними, так і національними органами влади. Проте право бути забутим потрібно реалізовувати з максимальною обережністю, слід забезпечити, щоб воно не суперечило свободі вираження поглядів та свободі преси; повинен підтримуватися баланс між законними інтересами та правами. Обговорення базувалося на обсязі та обмеженнях права бути забутим та ефективності чинного законодавства.

У дослідженні визначено право на освіту як життєво необхідний елемент для людини, від якого залежить розвиток як індивіда, так і суспільства загалом. Право на вищу освіту - це фундаментальний фактор, який впливає на такі державні чинники, як: економіка, політична обізнаність, моральний і суспільний розвиток громадян, від яких прямо залежить благополуччя країни та її мешканців. Успішність державних реформ у вищій освіті, її рівень та котування починаються із законодавства, саме від політики держави щодо освіти залежить її якість. Проведено аналіз галузі освіти в конституціях закордонних країн для вилучення і запозичення політик щодо освіти та рис, які будуть корисні для української системи вищої освіти. Також вивчено процес вступу, бо він є проміжною ланкою, що визначає доступність і можливості громадян розпочати здобувати вищу освіту. У роботі порушено проблеми органів регулювання у сфері вищої освіти України у порівнянні вітчизняних установ із закордонними для запозичення успішних і працюючих інновацій, які нададуть змогу покращити стан сьогоднішньої системи вищої освіти в Україні. Висвтлено проблему працевлаштування студентів і політики України щодо забезпечення робочими місцями кваліфікованих кадрів, які пройшли повний курс університетського навчання й отримали дипломи, порівняно аналогічну проблему та дії європейських держав щодо її вирішення. Обговорено проблему захисту прав студентів, а саме те, що немає спеціалізованого державного органу, який мав би на меті захист прав студентів від викладацького свавілля. Проаналізовано сучасні перешкоди української системи освіти в умовах євроінтеграції на шляху до модифікації та піднесення вітчизняного рівня вищої освіти до європейського. Такими перешкодами є застарілість, "радянізм" університетів, що працюють, та викладачів у них, які у своєму викладанні не керуються сучасною інформацією, також розглянуто проблему недостатнього оцифрування університетів і невикористання новітніх технологій для набуття найновішої інформації та надання ефективних знань студентам.

Сьогодні інформаційно-технологічна галузь є однією з найбільш чоловічих та асиметричних на світовому ринку праці. Доведено факт наявності чоловіків на більш престижних і високооплачуваних посадах, у той час як жінки більше представлені в малоприбуткових секторах економіки (охорона здоров'я, освіта, соціальні послуги тощо). Мета роботи - дослідження стану гендерної нерівності в ІТ-сфері на ринку праці як України, так і світу за допомогою засобів моделювання. Проаналізовано сучасний стан гендерної сегрегації праці у сфері інформаційних технологій у світі та в Україні. Обгрунтовано актуальність дослідження процесу для функціонування компаній, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. З використанням статистичних даних найбільш технологічних компаній світу (Amazon, Microsoft та ін.) доведено, що середня частка жінок у компаніях складає 30 - 40 % від усіх працівників. Гендерна нерівність, як це було доведено, шкодить бізнесу компаній усіх країн світу. Заміна працівників-жінок, що звільняються через неможливість побудувати кар'єру, збільшує витрати для бізнесу та уповільнює діяльність окремих проектів та/або компанії в цілому. На теперішній час більшість великих міжнародних компаній свідомо сприймають необхідність досягнення гендерної рівноваги серед своїх працівників. Але попри численні заходи, що позитивно впливають на залучення жінок на ІТ-ринок, на світовому ринку праці наявні чинники, що посилюють гендерну дискримінацію, на що акцентовано у статті. Побудовано економіко-математичні моделі процесу з використанням множинної регресії з панельними даними. За допомогою відповідних критеріїв доведено якість побудованих моделей. Надано економічну інтерпретацію отриманих результатів. Описано перспективи подальших досліджень у даному напрямі.

Висвітлено історико-правові, конституційні та міжнародно-правові аспекти захисту прав і савобод людини та громадянина в умовах формування правової держави. Розглянуто українську державність як форму утвердження національної ідентичності. Розкрито значення порівняльного правознавства. Наведено загальну характеристику ісламської правової сім'ї. Розглянуто феномен юдейської правової системи як частини релігійного права. Описано особливості правового регулювання в країнах релігійного права. Висвітлено кримінально-правові аспекти захисту прав і савобод людини та громадянина в умовах формування правової держави. Розглянуто проблему застосування арешту майна як заходу процесуального примусу в кримінальному провадженні. Досліджено проблему міжнародно-правової допомоги в проведенні процесуальних (слідчих) дій. Увагу приділено гарантії прав і свобод людини та шляхам їх удосконалення в контексті модернізації Конституції України. Акцентовано на принципах нормотворчої діяльності у запобіганні корупційним ризикам і злочинам у банківській сфері України.

Проаналізовано основні аспекти діяльності св. Івана Павла II у площині захисту прав людини. В основу дослідження покладено промови, енцикліки та інші папські документи. Джерела проаналізовано в історичній ретроспективі на основі ключових історичних подій останньої третини XX - початку XXI ст. Такий аналітичний дискурс набуває особливої актуальності з огляду на те, що понтифікат К. Войтили припав на складні суспільно-політичні процеси у світовій і європейській історії, зокрема гострі міжнародні конфлікти, війни, поділ Європи Берлінським муром, радянську пропаганду, розпад СРСР, парад суверенітетів тощо. У контексті розгортання цих проблемних подій порушувався цілий спектр засадничих прав людини. Отже, на базі тематики прав людини у ключі зіставлення історичного та сучасного контексту можна простежити важливі для сучасності квінтесенції.

Досліджено правове регулювання здійснення репродуктивних прав людини, на основі якої розроблено рекомендації, спрямовані на удосконалення їх адміністративно-правового забезпечення. Встановлено, що здійснення репродуктивних прав відбувається на правових засадах, до яких як правило відносять: загальні (розумність, справедливість, законність, добросовісність, дотримання прав людини та автономія волі) та спеціальні (обгрунтованість, своєчасність, доцільність, належна якість медичної допомоги, взаємозалежність репродуктивних прав). Аналіз вітчизняних і зарубіжних підходів надав змогу зробити висновок, що допоміжними репродуктивними технологіями є: внутрішньо-маткові інсемінації (ВМІ), екстракорпоральні ("штучні") запліднення in vitro, ICSI, інвазивний спосіб здобуття сперматозоїдів (ТESA, TESE та PESA), донорство сперми та ооцитів. Із вказаних ДРТ найбільше обмежень щодо застосування сурогатного материнства. На основі аналізу зарубіжного досвіду виокремлено такі підходи до нормативно-правового регулювання здійснення репродуктивних прав: обмежувальний підхід (наприклад, в Австрії); підхід, за якого обмежується здійснення окремих репродуктивних технологій (значна частина європейських держав); ліберальний підхід (наприклад, у Бельгії). Проведене дослідження надало змогу дійти низки висновків у сфері нормативно-правових засад забезпечення репродуктивних прав людини і запропонувати ряд рекомендацій щодо удосконалення їх адміністративно-правового регулювання. Зокрема, обгрунтовано, що необхідно прийняти окремий законодавчий акт, який би врегулював здійснення людиною репродуктивних прав, у тому числі чітко визначив: поняття та зміст репродуктивних прав, суб'єктів репродуктивно-правових відносин, види репродуктивних технологій та порядок їх застосування, способи захисту репродуктивних прав, повноваження державних органів щодо контролю та нагляду у сфері забезпечення умов для здійснення людиною репродуктивних прав.

Розкрито міжнародно-правовий, релігійний та філософський аспекти права на цілісність особи крізь призму здійснення клонування. Акцентовано увагу на тому, що замість створення нової особи шляхом змішування генетичного матеріалу двох різних батьків, клонування надає змогу створити нову людину з генетичним матеріалом лише одного з батьків. Така реконфігурація розмноження викликає безліч аргументів проти клонування людини. Досліджуючи релігійний аспект здійснення клонування та права на цілісність особи, звернуто увагу на те, що релігія загалом негативно ставиться як до перспективи клонування людини, так і до порушення цілісності особи. Це можна пояснити зокрема тим, що людина є унікальною істотою, до створення якої причетний Бог, а можливість клонування людини може призвести до свого роду десакралізації людини, оскільки неможливо клонувати душу людини. Визначено, що категоричний імператив І. Канта яскраво виражається у забороні клонування людини, що пов'язано зокрема з тим, що не можна ставити під загрозу цілісність особи заради проведення експериментів заради вигоди майбутніх поколінь. Ж. Бодрійяр у свою чергу розглядав клонування як можливість втрати людської цілісності. У межах дослідження міжнародно-правового регулювання клонування та права на цілісність особи розглянуто як регіональні доктрини, так і універсальні. До числа регіональних віднесено Американську конвенцію про права людини та Хартію основних прав Європейського Союзу. До числа універсальних - Конвенцію про біомедицину та права людини, а також Додатковий протокол до Конвенції, Барселонську декларацію про основні етичні принципи біоетики та біоправа, Загальну декларацію ЮНЕСКО про біоетику та права людини та інші. Аналіз цих міжнародних актів надає змогу стверджувати, що на міжнародному рівні визнається право на цілісність особи серед числа пріоритетних прав людини, зокрема тоді, коли йде мова про застосування досягнень сучасної медицини та біології. Визначено, що право на цілісність особи характеризується як право на поводження з особою гуманно, зберігаючи при цьому її психічну та фізичну цілісність, що означає, що будь-яка особа має право не зазнавати фізичного чи психічного впливу з боку держави чи інших осіб.

Розглянуто основоположні та світоглядні ідеї найвідоміших мислителів періоду Нового часу. Досліджено історичне формування інституту прав людини у далекоглядних ідеях визначних мислителів. Ю. Ліпсій у своїх працях зазначає, що природне право є певним правом людини на життя, що закладено самою природою. Він звертає свою увагу також на розум і совість людини, що покликані як суддя визначати вчинки з застосуванням здорового глузду та виокремлював їх як аморальні та моральні. Гуго Гроцій спираючись на праці величних мислителів античної Греції та Риму, таких як Аристотель, Демокріт і Платон Сенеки розглядав державу як "інструмент" досягнення загальної користі для людей. Він був наслідником ідеї природного права та вважав, що закон лише є певним регулятором вже існуючих правил, а також заперечував народовладдя, допускаючи його прояви лише у певному виборі щодо підкорення в процесі управління. Основною ідеєю Т. Гоббса є ідея про природний стан людини, відстоюючи позицію про рівність людей, що закладене у самій суті природи як у фізичній, так і в розумовій сфері. Мислитель також розвивав ідею миру між людьми та переконував, що кожна людина повинна дотримуватись і прагнути миру навіть відмовившись від певного роду індивідуальної свободи для "життя за правилами", тобто за законами, що створені в державі. Проаналізовано генезу розвитку природного права та його вплив на формування різноманітних підходів щодо визначення місця людини у державі та суспільстві. Констатовано, що у даний період особливого значення набули принципи справедливості, рівності та гуманності у політико-правовій думці даного періоду, що є базовими елементами у структурі людських прав. А також, особливе місце у даному періоді посідає право на життя людини, що тим самим здійснює поступальний підхід до людиноцентриської парадигми.

Цілі сталого розвитку були затверджені у 2015 р. на саміті ООН з питань сталого розвитку. Вони вказують на тенденції розвитку прав людини та визначають основні завдання цивілізованих народів, які мають бути досягнені до 2030 р. Доведено, що Ціль 3 "Забезпечення здорового життя" прирівнюється до права на охорону здоров'я і включає дві вагомі методологічні складові: право на доступ до медичних послуг - важлива сама по собі мета, яка є практичним засобом досягнення поставленої цілі; право на охорону здоров'я, що має стосуватися не лише медичних послуг, а й соціальних та економічних детермінант стану здоров'я людини. Аргументовано, що міжнародна спільнота пріоритетно акцентує увагу виключно на тих елементах, що визначені у Цілі 3, при цьому не допускає широкого тлумачення завдань у сфері охорони здоров'я.

Роботу присвячено дослідженню конституційно-правового захисту інформації про особу в порівняльно-правовому аспекті, а також визначенню шляхів використання зарубіжного досвіду у сфері захисту інформації про особу в Україні. Охарактеризовано інформацію про особу як об’єкта конституційно-правового регулювання, з'ясовано сутність права на приватність, інформації про особу та здійснена її класифікація. Встановлено співвідношення термінів "інформація про особу" і "персональні дані". Розкрито зміст конституційно-правового захисту інформації про особу. З’ясовано сучасні моделі захисту інформації про особу в зарубіжних країнах та обґрунтовано необхідність застосування змішаної моделі в Україні. Визначено межі відповідного захисту, зокрема, з урахування статусу публічних осіб, а також розкрито статус і практику діяльності спеціалізованих органів у сфері захисту інформації про особу.

Розглянуто деякі історичні періоди створення, розвитку та формування інституту прав людини. Досліджено основоположні ідеї найвидатніших мислителів цього періоду. З часів Давньої Греції поступально почало зароджуватись поняття прав людини, що відображається в філософській думці тогочасних мислителів. Змінювалось сприйняття місця людини у державному та соціальному житті. Такі мислителі, як Геракліт, Платон та Аристотель, заклали наріжні камені у створення цього поняття ще у античності. Епікур - давньогрецький філософ-матеріаліст, його вважають творцем основ філософської концепції правового індивідуалізму та лібералізму, а також концепції етики, яка є утилітарною та оптимістичною. Цей філософ розглядав людину як центр, і кожен у житті повинен відповідати за вибір своєї поведінки. Так мислитель розглядав індивідуальну свободу та певну мінімальну автономію особи, називаючи людину "соціальним атомом". І акцентував на такому співжитті людей, щоб вони не зашкодили один одному. Марк Аврелій - імператор, давньоримський філософ-стоїк, якого іменують також "філософом на троні", відзначався втіленням помірної політики, у його правлінні відображалась повага до людей, сенату та до його членів. Час правління Аврелія названо "сенатським ренесансом", адже він і сам підкреслював свою покору сенату, що на той час був вищою імперською владою. Епікур проголосив ідею мирного співжиття у соціумі, щоб не завдавати шкоди іншому для загального блага. Сенека продовжував розвивати ідею духовної свободи та рівності людей, формуючи засадничі ідеї громадянського суспільства. Марк Аврелій змінив підходи до рабства та започаткував ідею лібералізму, що виявлялася і у часи його правління. Цицерон робив акцент на важливості законів та їх дотримання, що вважалося джерелом правосуддя та самою душею держави. Держава була створена з метою збереження принципу справедливості та рівності всіх перед законом і повинна діяти у інтересах і від імені самого народу.

Обговорено сучасні науково-методологічні проблеми екологічних прав та обов'язків громадян, аспекти правового регулювання відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю. Висвітлено перспективи законодавчого забезпечення екологічних прав суб'єктів у контексті державної екологічної політики. Розглянуто державну підтримку природоохоронних заходів як гарантію екологічних прав громадян, еколого-правовий статус людини в умовах інноватизації та інформатизації суспільства. Викладено основні проблеми щодо поводження з побутовими відходами в Україні, відтворення природних ресурсів і комплексів як засіб забезпечення права на безпечне довкілля. Охарактеризовано еколого-правовий аспект забезпечення прав землевласників і землекористувачів під час встановлення земельних сервітутів на різних категоріях земель. Розглянуто проблеми правової регламентації системи контролю в сфері екобезпеки продуктів харчування.

Досліджено етнокультурну автономію (ЕКА) як найбільш ефективний інститут забезпечення прав національних меншин, що запобігає дезінтеграційним ризикам для територіальної цілісності поліетнічної держави. Здійснено порівняльний аналіз етнокультурної та етнотериторіальної форм автономії. Виявлено загрози та ризики сецесії внаслідок запровадження етнотериторіальної автономії. Доведено доцільність і переваги застосування ЕКА для задоволення культурних потреб і забезпечення прав представників національних меншин у поліетнічних державах. Простежено теоретико-концептуальну історію напрацювання та становлення ЕКА як політико-правового інституту забезпечення прав представників національних меншин. Вивчено зарубіжні моделі ЕКА. Проаналізовано політико-правову базу функціонування ЕКА в Україні. Запропоновано проекти змін до законодавства України в цій сфері.

Рзкрито питання розмежування регульованої, але складно організованої структури і хаосу системи міграції, стійкість, динаміка системи міграції, перебігу змін по відношенню до подразників. Дослідження синергії міграції, включаючи як інваріативні характеристики (загальні ознаки цього феномену), так і варіативні характеристики (самоорганізовані та спонтанно порядкоутворені) міграції, джерела саморуху системи будь-якої (живої чи неживої) природи визнається притаманною саме їй здатністю до самоорганізації.

Без повного та всебічного дослідження жінки як соціальної та біологічної істоти, яка є одним з найважливіших соціальних груп суспільства, точне визначення її правового статусу, виявлення становища в суспільстві є доволі складним і навіть проблемним питанням. Зазначимо, що, на жаль, незважаючи на наукові та теоретичні дослідження у сфері прав і свобод жінок, а також доволі повне, з визначенням місця в міжнародному праві та у національних правових системах для забезпечення і захисту цих прав, дефініцію поняття "жінка" ще не сформульовано. Сьогодні виникла гостра потреба детально роз'яснити всі аспекти цього поняття. На підставі дослідження різних сфер людської життєдіяльності, правової концепції, враховуючи визначення, розглянуто статус жінки і пов'язані з цим питання.

Досліджено історичні корені опору гнобленню, дуальну природу цього явища: як права і як сили. Розглянуто доктринальні концепції даного феномена, історію його закріплення в позитивному праві як права на опір (jus resistendi), визнання цього права нормою міжнародного правопорядку, плюралізм підходів до його конституційного закріплення. Незважаючи на те, що право на опір отримало міжнародно-правове визнання, а кількість конституцій у світі, якими воно передбачено, перетнуло 20-відсотковий бар'єр, майже кожен аспект цього права є спірним. Більшість демократичних держав все ж не поспішає законодавчо оформити право на опір. Приділено увагу особливостям jus resistendi, які притаманні, його суб'єкту, що характеризується множинністю, цілям, а також способам реалізації зазначеного права, які неможливо закріпити в позитивному праві.

Вивчено теоретичні та практичні проблеми правового забезпечення прав і свобод людини в правових системах світу (на прикладі континентального та мусульманського права). Визначено й окреслено основні критерії класифікації прав людини, а також визначено головні напрями сучасного розуміння сутності прав і свобод людини. Розглянуто сучасні тенденції в розвитку правового забезпечення прав і свобод людини, насамперед в державах романо-германської правової системи, зазначено, що конституційна практика різних держав значною мірою зняла суперечності природно-правового та позитивно-правового підходів до прав і свобод людини шляхом їх законодавчого закріплення. Зазначено, що визначальним чинником зближення правових систем світу за умов глобалізації є права та свободи людини. Досліджено правову систему України з позицій правового забезпечення її прав і свобод. Підкреслено, що зі вступом України до Ради Європи та ратифікацією Європейської конвенції щодо захисту прав та основних свобод людини по-новому оцінюється функціонування механізму забезпечення прав і свобод людини в державі. Розглянуто особливості правового забезпечення прав і свобод людини в правових системах світу на основі мусульманського права. Із застосуванням антропологічного та діяльнісного підходів обумовлено місце мусульманських правових систем серед сучасних правових систем світу. Виявлено типологічні особливості та закономірності поширення мусульманського права у виокремлених групах правових систем.