Розглянуто у науковому розумінні природу та гуманність довічного ув'язнення. Уточнено поняття довічного позбавлення волі відповідно до наявних правових і наукових джерел, які мають концептуальний характер: - Довічне ув'язнення - найтяжчий захід примусу з основних видів покарання, який згідно зі ст. 64 КК України встановлюється за вчинення особливо тяжких кримінальних правопорушень і застосовується лише у спеціально передбачених випадках відповідно до цього Кодексу, якщо суд не вважає за можливе застосувати покарання у виді позбавлення волі за певний строк. Проведено аналіз законодавства, вивчено міжнародний досвід виконання цього виду покарань. Наведено необхідні аналізу статистичні дані. Внесено пропозиції щодо вдосконалення виконання покарання у вигляді довічного ув'язнення. Наведено кримінологічну характеристику особи засуджених, внесено окремі пропозиції щодо оптимізації виправного процесу. Визначено ознаки соціально-демографічних, морально-психологічних, кримінально-правових і соціально-рольових властивостей засуджених до довічного ув'язнення. Наведено аргументи недоцільності застосування покарання у вигляді довічного позбавлення волі. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок про те, що покарання у вигляді довічного ув'язнення має велику кількість недоліків, які потребують вирішення. Це зумовлює необхідність удосконалення його виконання або скасування даного покарання.

Висвітлено різні аспекти довічного ув’язнення в Україні: умови утримання; відсутність правових можливостей перегляду справи, навіть якщо докази провини дуже сумнівні (наведено кілька таких прикладів); можливість умовно-дострокового звільнення та помилування; заміна довічного ув’язнення м’якішою мірою покарання. Наведено уривки з інтерв’ю із засудженими довічно. Представлено переклад пілотного рішення Європейського суду з прав людини Пєтухов проти України № 2, яким визнано відсутність реальної можливості умовно-дострокового звільнення для осіб, довічно позбавлених волі, порушенням статті 3 Конвенції та системною проблемою в Україні, а також проаналізовано стан вирішеності цієї системної проблеми. Також включено рішення вищих національних інстанцій відносно можливості умовно-дострокового звільнення позбавлених волі довічно.

Наведено теоретико-прикладне обґрунтування порівняльних досліджень у галузі кримінально-виконавчого права. Визначено методологію порівняльно-правового дослідження виконання покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах. З’ясовано стан наукової розробки проблеми та виокремлено періоди проведення відповідних наукових пошуків.

Розроблено науково обгрунтовані напрями вдосконалення правового регулювання й організації ізоляції засуджених до позбавлення волі на певний строк у виправних колоніях. На основі всебічного комплексного аналізу наукової літератури, одержаних емпіричних матеріалів і вивчення міжнародної та зарубіжної практики застосування ізоляції визначено поняття, зміст та основні ознаки ізоляції засуджених, проаналізовано стан наукової розробки, її розвиток і ставлення. Розкрито особливості міжнародно-правового регулювання ізоляції засуджених, вивчено зарубіжний досвід її застосування. Сформульовано основні напрями вдосконалення ізоляції засуджених до позбавлення волі на певний строк.

На основі вивчення правового статусу осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, обгрунтована необхідність посилення заходів безпеки, що застосовуються до зазначених категорій засуджених у ході виконання даного кримінального покарання. Проведений аналіз наукової літератури надає можливість зробити висновок про те, що допоки на доктринальному та практичних рівнях не буде доведена необхідність збереження довічного позбавлення волі та, одночасно, повної відміни смертної кари, доти це буде визначальною обставиною, що детермінує особливості змісту заходів посиленого характеру, які спрямовані назабезпечення особистої безпеки усіх учасників кримінально-виконавчих правовідносин. Це у повній мірі стосується й заходів безпеки, що застосовуються до засуджених значеної категорії осіб у визначених у ст. 106 Кримінально-виконавчого кодексу України випадках.

Розкрито проблемні питання особливостей відбування покарання у вигляді обмеження волі та позбавлення волі засудженими за вчинення злочинів з необережності. Висвітлено види установ, у яких відбуває покарання вказана категорія засуджених. Проаналізовано вимоги режиму утримання в зазначених установах.

Досліджено прогресивну систему виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у виправних колоніях. Визначено стан наукової розробки проблем прогресивної системи виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у виправних колоніях. Здійснено історико-правовий аналіз становлення та розвитку прогресивної системи виконання покарання. Узагальнено зарубіжний досвід функціонування прогресивної системи виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у виправних колоніях, що надало змогу сформулювати пропозиції щодо удосконалення вітчизняного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства. Сформульовано дефініцію поняття "прогресивна система виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у виправних колоніях", виокремлено її самостійні субінститути, надано їх опис та пояснення. Крізь призму прогресивної системи виконання покарання проаналізовано практику застосування до засуджених її субінститутів, а також опрацьовано рішення судів, що надали уявлення про те, які критерії повинні враховуватися під час застосування елементів зазначеної системи.

Вивчено питання, пов'язані з реалізацією принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарань в Україні, а також історико-правової практики закріплення його в законодавстві. З'ясовано соціально-правову природу та зміст понять "диференціація" та "індивідуалізація" та визначено їх значення для теорії та практики кримінально-виконавчої діяльності. Встановлено та доведено вплив диференціації та індивідуалізації виконання покарань на: ефективність реалізації мети та завдань кримінально-виконавчого законодавства України; стан його взаємозв'язку та взаємодії з основними засобами виправлення та ресоціалізації засуджених; рівень і результативність протидії впливу кримінальної субкультури на формування протиправної поведінки засуджених до позбавлення волі; стан пенітенціарної злочинності; організацію боротьби з організованою злочинністю у місцях позбавлення волі. Для удосконалення правового механізму з зазначених питань та підвищення рівня ефективності застосування на практиці принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарань в дисертації розроблено науково обгрунтовані заходи, спрямовані на реформування кримінально-виконавчих засад цього виду діяльності.

Досліджено теоретичні та практичні питання виконання кримінального покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Розглянуто сучасний стан наукової розробки проблем виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Проведено аналіз сутності та змісту такого виду покарання, його місця серед інших покарань. На підставі проведеного аналізу сформульовано пропозиції з удосконалення кримінального та кримінально-виконавчого законодавства. Висвітлено особливості виконання довічного позбавлення волі, що стосуються засуджених жінок.

Розглянуто питання ефективності сучасних правових норм інституту звільнення від покарання та його відбування в кримінальному праві України: проведено порівняльний аналіз чинних норм кримінального законодавства України та Російської Федерації. Досліджено реальні можливості запровадження умовно-дострокового звільнення для специфічної категорії злочинців, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, та запропоновано відповідні зміни до чинного законодавства України.

Досліджено проблему призонізації в механізмі криміногенної детермінації та вироблено заходи протидії їй. Обгрунтовано соціально-психологічну природу призонізації, сформовано вузьке та широке її розуміння, описано сучасний стан. Досліджено особливості її відтворення на індивідуальному рівні, показано її роль в механізмі детермінації злочинності. Надана характеристика пенітенціарним та позапенітенціарним факторам призонізації. Розроблено концепцію протидії призонізації на основі ліберально-гуманітарної стратегії спеціально-кримінологічного та індивідуального запобігання її відтворенню. Запропоновано напрями й заходи удосконалення превентивної діяльності.

Досліджено теоретичні і практичні питання реалізації виправними колоніями принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Надано соціально-правову характеристику диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Проаналізовано реалізацію виправними колоніями принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк за умов застосування засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. Запропоновано напрями удосконалення диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Розкрито теоретико-пракладні та історико-правові основи принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі в Україні. Охарактеризовано організаційно-правові засади диференціації та індивідуалізації та сучасний стан виконання покарання у виді позбавлення волі в Україні. Досліджено вплив диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на стан рецидивної та організованої злочинності у виправних і виховних колоніях України. Визначено роль і місце принципу диференціації та індивідуалізації у правовому механізмі реалізації мети і завдань кримінально-виконавчого законодавства України.

Досліджено основні складові процесу виконання відбування покарання у виді позбавлення волі. Проаналізовано порядок діяльності персоналу установ виконання покарань під час виникнення надзвичайних ситуацій. Увагу приділено проблемам, пов'язаним із здійсненням громадського контролю спостережними комісіями за виконанням покарання. Висвітлено питання тримання осіб, узятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах та його дільницях на території виправних колоній. Детально розкрито особливості правового регулювання соціально-психологічної роботи з засудженими до позблавлення волі.

Досліджено теоретичні та практичні питання процесу виконання покарання у виді довічного позбавлення волі. Розглянуто сутність та зміст цього покарання, його цілі та можливості їх досягнення в процесі його виконання. Здійснено аналіз правових норм, що регулюють порядок та умови виконання-відбування покарання у виді довічного позбавлення волі в Україні. Висвітлено теоретичні положення правового статусу засуджених до довічного позбавлення волі, й особливості правового закріплення та реалізації прав та обов’язків засуджених до довічного позбавлення волі. Запропоновано шляхи вдосконалення їх законодавчого регулювання. Досліджено особливості виконання довічного позбавлення волі стосовно засуджених жінок. Розглянуто пропозиції з удосконалення кримінального та кримінально-виконавчого законодавства.

Досліджено становлення і розвиток теорії й нормативно-правового закріплення диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Узагальнено зарубіжний досвід диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк, що дозволило сформувати ряд пропозицій щодо удосконалення вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства у цьому напрямі. Сформульовано науково-практичне визначення диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк та їх зміст. Удосконалено критерії оцінювання ступеня виправлення засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк, з метою оптимізації застосування зміни умов тримання.

Досліджено проблеми реалізації загальних засад і принципів призначення покарання на прикладі застосування судами конкретного виду покарання - позбавлення волі на певний строк. Вивчено сутність, систему загальних засад і принципів призначення покарання, їх взаємозв'язок, покарання у виді позбавлення волі на певний строк з точки зору його сутності, зміст, об'єкт, цілі, обсяги та детермінант застосування. Особливу увагу приділено аналізу судової практики місцевих судів щодо реалізації ними загальних засад призначення покарання у разі застосування позбавлення волі на певний строк. Запропоновано способи вдосконалення сфери реалізації загальних засад і принципів призначення покарання, розвитку інституту позбавлення волі на певний строк, уніфікації практики призначення покарання у цілому, а також внесення змін до чинного КК України.

Досліджено історію розвитку кримінально-виконавчого законодавства і права та кримінально-виконавчої системи України, проведено порівняльно-правовий аналіз режиму виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі. Визначено поняття режиму, його каральне та виховне значення, проаналізовано режим у колоніях та його основні вимоги, технічні засоби нагляду та контролю, оперативно-розшукову діяльність у колоніях, режим особливих умов у колоніях, підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї. Досліджено правовий статус засуджених до позбавлення волі, елементи режиму відбування покарання, матеріально-побутове та методико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі, виконання примусового лікування. Розглянуто міжнародні стандарти виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі. Обгрунтовано наукове та законодавче удосконалення режиму виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі, сформульовано зміни та доповнення до чинного законодавства України.

Вперше виявлено характерні особливості справедливості як соціально-правового феномену: її гнучкість та універсальність, можливість її оцінювання з позиції таких категорій, як "благо", "свобода", "совість", "честь", "гідність". Обгрунтовано наявність генетичного зв'язку між реалізацією принципу справедливості на таких ключових етапах застосування кримінального закону, як кваліфікація злочинів і призначення справедливого й доцільного покарання, та процесами побудови справедливого суспільства на основі концепції громадянського суспільства та правової держави. Доведено, що принцип справедливості в кримінальному й у кримінально-виконавчому праві характеризується такими обов'язковими ознаками (критеріями), як рівність, диференціація й індивідуалізація. На основі сучасних уявлень про принцип справедливості у сфері застосування покарань і поводження з засудженими сформульовано поняття справедливості як узагальнювального, етично обгрунтованого критерію порівняння активної поведінки людини та громадянина, відповідно до якого всі люди за вчинені злочини несуть покарання й одержують відплату один від одного у встановлений час.

Вперше доведено, що правовий інститут виконання СІЗО підвійної функції - попереднього ув'язнення та кримінального покарання є виявом державної волі, визначеної у складових елементах кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої та криміналогічної політики України. Обгрунтовано тезу, що спільна практика виконання попереднього ув'язнення та покарання у вигляді позбавлення волі на сучасному етапі виступає як залишкове явище "поліфункціональності" місць позбавлення волі. Доведено, що інститут попереднього ув'язнення та відповідні правовідносини є правовим утворенням, а не окремою галуззю права. Визначено диференційовану систему правовідносин як особливий різновид суспільних відносин, пов'язаних з виконанням попереднього ув'язнення, що надало змогу запропонувати внести доповнення до кримінального закону стосовно затримання та взяття під варту особу, яка вчинила злочин. Розроблено пропозиції щодо шляхів покращання діяльності СІЗО та приведення умов тримання ув'язнених і засуджених відповідно до вимог міжнародних стандартів та Європейських пенітенціарних правил.