Досліджено інституційні особливості та концептуальні засади гарантування громадської (публічної) безпеки в Японії, країнах Латинської Америки та Австралії, чинники, які впливають на стан громадської (публічної) безпеки у вищеозначених країнах. Визначено рівні та інституції, на яких здійснюється гарантування громадської (публічної) безпеки та пріоритетні напрями державної політики, а саме профілактика та запобігання подій, які можуть становити реальну небезпеку для широкої громадськості. Проаналізовано бачення зарубіжних країн, де до загроз громадській (публічній) безпеці відносять не лише протиправні посягання, але й інші загрози, зокрема, природні, техногенні, соціокультурні тощо. Такий підхід надає змогу розглядати громадську (публічну) безпеку як наявний у державі рівень протидії загрозам різноманітного характеру нормальному стану життєдіяльності останньої, а також ступінь захищеності людини й суспільства. Це також передбачає, що держава й суспільство займають наступальну позицію щодо належного гарантування захисту життєво важливих інтересів громад (громадян) та превентивно протидіють наявним (імовірним) загрозам. Проаналізовано заходи інституційного, організаційного та спеціального характеру, які покликані об'єднати зусилля всіх зацікавлених сторін й оптимізувати матеріально-технічні витратами на гарантування громадської (публічної) безпеки. Доведено, що досвід зарубіжних країн гарантування громадської (публічної) безпеки являє собою комплекс заходів щодо гарантування належного захисту. Для цього вживається низка інституційно-організаційних заходів, які покликані об'єднати зусилля всіх зацікавлених сторін. Виявлено актуальні тенденції в гарантуванні громадської (публічної) безпеки на місцевому рівні, виокремлено успішні практики гарантування громадської (публічної) безпеки. Водночас показано, що адаптація в Україні загальноприйнятих демократичних підходів щодо гарантування громадської (публічної) безпеки не лише надасть змогу більш ефективно протистояти іноземному втручанню у наші внутрішні справи, а й надасть можливість зробити реальні кроки на шляху до міжнародної інтеграції.

Увагу приділено актуальним проблемам міжнародної та національної безпеки, зокрема питанням розвитку колективної системи безпеки в контексті загострення міжнародних конфліктів, адміністративно-правового забезпечення громадського порядку та безпеки, превентивної діяльності поліції, а також розвитку приватно-правових відносин у контексті захисту прав людини. Подано інформацію щодо права дитини на захист від насильства в системі забезпечення національної безпеки України. Розглянуто нові підходи до кримінально-правового забезпечення людини від насильства за ознакою статі. Висвітлено особливості розслідування воєнних злочинів на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим. Проаналізовано міжнародний досвід забезпечення особистої безпеки поліцейських. Наведено порівняльну характеристику випадків застосування зброї поліцейськими під час охорони публічного порядку в різних країнах. Проведено аналіз існуючої практики підготовки та ведення інформаційного протиборства у сфері військово-технічного співробітництва України. Розкрито особливості правового регулювання захисту прав дитини на належне утримання в контексті обов'язку по сплаті аліментів.

Висвітлено теоретичні та нормативно-правові засади створення системи безпеки та стійкості критичної інфраструктури (КІ) в Україні. Запропоновано методологічні засади виокремлення КІ та формалізації діяльності залучених суб'єктів із питань захисту КІ. Проаналізовано передовий зарубіжний досвід у галузі захисту КІ, а також ситуацію із запровадженням концепції захисту КІ в Україні. Окреслено можливі напрями й інструменти щодо здійснення державної політики в цій сфері, сформульовано низку конкретних рекомендацій і пропозицій.

Досліджено визначення, зміст та основні елементи стійкості НАТО. Проаналізовано безпекові умови, вразливості й ключові сфери, що є визначальними для підвищення стійкості Альянсу. Розглянуті основні зобов'язання НАТО з підтримки національної стійкості країн-членів і загальної стійкості союзу. Висвітлені пропозиції майбутніх практичних заходів інтеграції стійкості у фундаментальні завдання НАТО. Зроблено висновки щодо підвищення стійкості для протистояння НАТО всьому спектру викликів і загроз, ефективного стримування та оборони, а також виконання Альянсом основних завдань.

Виявлено сутність геостратегії сучасної Російської Федерації щодо України та проаналізовано її основні варіанти. У цілому геостратегію Росії на пострадянському просторі кваліфіковано як неоімперську. Зроблено припущення про те, що геостратегія Росії щодо нашої дeржави передбачала різні варіанти встановлення контролю над територією України, навіть розчленування країни на окремі частини. Вдаючись до гібридної війни, РФ анексувала Крим та встановила неформальний контроль над окремими районами Донецької та Луганської областей. Проте повністю реалізувати проект "Новоросія", що передбачав створення на Сході та Півдні України низки маріонеткових квазідержав, Росія не спромоглася. Зроблено висновок про те, що рішучий спротив України, а також політика стримування Росії державами Заходу, змусили Кремль перейти до геостратегії активної оборони, спрямованої на утримання завойованих позицій. Сучасна гібридна експансія Росії передбачає застосування щодо України засобів дестабілізації, що становить загрозу безпеці нашої держави.

Розглянуто історичні, військово-політичні, внутрішньополітичні та дипломатичні аспекти суперечливого процесу формування регіональної системи безпеки у Південній Азії. Висвітлено особливості індійсько-пакистанського протистояння, яке є ключовою регіональною проблемою. Показано вплив світових центрів сили та процесів у прилеглих до Південної Азії регіонах на суперечності становлення південно-азійської системи регіональної безпеки. Особливу увагу приділено аналізу ставлення основних політичних сил Індії та Пакистану до викликів регіональної безпеки. Простежено тенденції військово-технічного розвитку збройних сил Індії та Пакистану та геополітичні аспекти розвитку ядерних програм цих держав. Досліджено вплив регіональних організацій, зокрема Асоціації співробітництва країн Південної Азії та Шанхайської організації співробітництва на основні проблеми становлення регіональної системи безпеки в Південній Азії.

Проаналізовано останні документи Європейського Союзу, які стосуються Спільної політики безпеки та оборони. Розглянуто: Глобальну стратегію щодо зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу; План реалізації Глобальної стратегії у сфері безпеки і оборони; План дій у сфері європейської оборони. Визначено такі пріоритети оборонного співробітництва в межах Європейського Союзу: удосконалення наукових досліджень; підвищення спільних оборонних можливостей та розвиток внутрішнього оборонного ринку; стимулювання інвестицій. Наголошено на важливості співробітництва ЄС і НАТО в таких сферах: протидія гібридним загрозам; оперативне співробітництво, в тому числі з морських питань; кібербезпека; обороноздатність; скоординовані навчання; наукові дослідження і оборонна промисловість; нарощування оборонного потенціалу і сприяння стійкості партнерів на Сході і Півдні. Акцентовано увагу на значній ролі важливості наукових досліджень, а також малих і середніх підприємств у розвитку оборонної промисловості України.

Проаналізовано політику безпеки та оборони Турецької Республіки на сучасному етапі розвитку системи міжнародних відносин. Розглянуто основні виклики та загрози, що негативно впливають на перспективи стабільного розвитку Туреччини (курдський сепаратизм, радикальні ісламістські угруповання, громадянські конфлікти в Сирії та Іраку, протистояння регіональних центрів сили). Визначено завдання турецької безпекової політики, описано механізми їх реалізації. Досліджено тенденції розвитку безпекового сектору Туреччини (характер відносин з основними союзниками та партнерами і вплив на нього внутрішньополітичних трансформацій). Окремо схарактеризовано його військовий компонент у межах аналізу наявного стану збройних сил та окреслення перспективних проектів їх модернізації. Підкреслено, що основною точкою докладання безпекових зусиль для Туреччини сьогодні є Близький Схід, тоді як інші регіони мають другорядне значення. Такий стан справ є не дуже задовільним для забезпечення національних інтересів України. Втім, наша держава має перспективи активізувати партнерство з Туреччиною в межах співробітництва оборонно-промислових комплексів.

Досліджено історію участі Великої Британії у зовнішній та безпековій політиці Європейського Союзу. Висвітлено питання ролі Великої Британії у становленні Спільної зовнішньої політики і політики безпеки (СЗППБ) Європейського Союзу та її вплив на відносини королівства з іншими стратегічними партнерами. Виявлено особливості британського впливу на фіксацію СЗППБ в установчих договорах об'єднання. Проведено компаративний аналіз позицій королівства щодо СЗППБ з позиціями Франції і Німеччини, оцінку ролі американо-британських відносин у розвитку європейської зовнішньої і безпекової політики. Висвітлено історичні аспекти практичної участі держави в реалізації СЗППБ, зокрема, у відносинах ЄС з державами Східної Європи (в т.ч. Україною). Проаналізовано особливості британського підходу до формування військової компоненти ЄС в контексті трансформацій НАТО, місце британського військово-промислового комплексу (ВПК) у військово-технічній кооперації держав об'єднання, досвід участі країни у військово-гуманітарних акціях ЄС.

Досліджено зміст наукових ідей розробників і прихильників концепції кримінальної відповідальності держави. Проаналізовано відповідність таких ідей чинному міжнародному праву, а також доцільність втілення вказаних ідей у сучасному міжнародному праві. Аргументовано необхідність встановлення у позитивному міжнародному праві відмінного режиму міжнародно-правової відповідальності держави за міжнародні злочини. Зроблено висновки, що концепція кримінальної відповідальності держави концептуально життєздатна та зі збереженням сутнісних основних ідей може бута пристосованою до реалій сучасного міжнародного життя. Зауважено, що формування інституту міжнародно-правової кримінальної відповідальності держави у позитивному міжнародному праві значно підвищило б ефективність міжнародного права у боротьбі з міжнародними злочинами і їх превенції, а також сприяло б підтриманню міжнародного миру та безпеки.

Висвітлено історію розвитку ОДКБ у 1992 - 2015 рр., історію її співпраці та конкурування з іншими міжнародними організаціями. ОДКБ розглядається як засіб впливу Росії на НАТО, що хоча й побудована частково за моделлю Варшавського договору, значно поступається їй через брак спільної ідеології та свою регіональну природу. ОДКБ є виключно інструментом військово-політичної інтеграції Росії на пострадянському просторі.

Висвітлено сутність кризи системи міжнародної безпеки в умовах російської агресії. Розглянуто Близькосхідно-Чорноморський простір як вузол глобальних суперечностей. Проаналізовано суперечливість європейського середовища безпеки в умовах російської загрози. Визначено чинники, що діють у напрямку руйнації існуючого світового ладу. Окрему увагу приділено трансформації стратегічної оборонної політики НАТО та питанням формування регіональної підсистеми міжнародної безпеки. Обгрунтовно потребу оновлення зовнішньополітичної доктрини України, уточнення порядку денного для європейської та євроатлантичної інтеграції України внаслідок змін міжнародного безпекового довкілля.

Проаналізовано терористичну загрозу французьким інтересам у регіоні Сахелю з боку фундаменталістських ісламських угруповань на початку ХХI століття. Визначено причини виникнення та мотиви діяльності терористичних організацій у Північній Африці, їхні дії проти французьких громадян, державних установ та комерційних організацій, методи та успішність вирішення Францією цієї проблеми, співробітництво Франції з іншими державами з метою ліквідації терористичної загрози у регіоні.

Уперше в Україні розглянуто термінологічну систему глобалістики, міжнародного публічного управління, державного управління процесами євроінтеграції України та забезпечення національної безпеки в умовах глобалізації. Висвітлено різні аспекти забезпечення глобальної та національної безпеки, зокрема глобалістики, закономірності, особливості, механізми та методи забезпечення безпеки.

Проаналізовано концептуальні документи у сфері забезпечення національної безпеки провідних країн світу. На цій основі визначено зміст основних небезпек, загроз, ризиків і викликів в епоху глобалізації в оцінках політичного керівництва Росії та країн НАТО. З'ясовано деякі головні тенденції щодо захисту національних інтересів, розвитку сектора безпеки й оборони в процесі становлення нового світового порядку. Розглянуто роль України в системі сучасних міжнародних відносин.

Проаналізовано процес формування, природи, та співвідношення відповідальності держави й індивіда за порушення міжнародно-правової заборони застосування сили впродовж періоду формування та закріплення такої заборони. Проаналізовано процес формування та закріплення міжнародно-правової заборони застосування сили, розвитку концепції відповідальності держави й індивіда за порушення такої заборони. З'ясовано основні особливості, які були притаманні відповідальності держави й індивіда за порушення обмежень і заборони застосування сили залежно від конкретного історичного періоду. Здійснено комплексний нормативно-правовий аналіз природи співвідношення відповідальності держави й індивіда за порушення міжнародно-правової заборони застосування сили. Виявлено практичні складнощі, які виникають у зв'язку з результатами такого співвідношення. Проаналізовано відповідні міжнародно-правові акти, а також положення національного законодавства різних держав світу задля визначення можливих шляхів вирішення практичних складнощів, пов'язаних з існуванням відповідальності за порушення міжнародно-правової заборони застосування сили у двох вимірах.

Рассмотрены общие принципы формирования политики устойчивого развития социума через призму обеспечения национальной и коллективной безопасности. Обсуждена роль экономических факторов в контексте обеспечения безопасности сложных систем, которые развиваются на основе самоорганизации. Предложено проводить иерархизацию роли различных типов инноваций и диверсификацию источников финансирования науки при решении задач настройки механизмов национальной и коллективной безопасности.

Проаналізовано сучасні виклики на теренах Європи у безпековій сфері та основну загрозу сьогодення - агресію Російської Федерації проти Української держави. З'ясовано причини неефективності чинних структур міжнародної системи безпеки та можливі шляхи подолання сучасних загроз. Розглянуто перспективи розширення військово-технічного співробітництва оборонних підприємств України з підприємствами США та країн ЄС як важливий чинник забезпечення необхідного рівня обороноздатності держави.

Розглянуто вплив анексії Російською Федерацією Криму в України, яка отримала назву Кримська криза, та подальшу участь РФ у дестабілізації ситуації в Східній Україні на енергетичну безпеку Чорноморсько-Каспійського регіону.

Досліджено цивілізаційний аспект регіональних конфліктів. Проаналізовано вплив демографічного, економічного та військового потенціалу держави на її місце в системі регіональної і глобальної безпеки. Визначено ознаки головних гарячих точок, які становлять загрозу глобальній безпеці. З'ясовано основні форми військових загроз у сучасному світі. Досліджено поняття "неспроможна держава". Виявлено ключові ознаки неспроможності держави. Проаналізовано групи держав за їх неспроможністю. Здійснено порівняння показників неспроможності із наявністю різного роду збройних конфліктів. З'ясовано соціально-економічні наслідки збройних конфліктів у регіонах світу.