Обгрунтовано інноваційний механізм (ІМ) державного управління (ДУ) і розроблено практичні рекомендації щодо його впровадження у діяльність обласних державних адміністрацій. Проаналізовано класифікацію механізмів ДУ, охарактеризовано інноваційні інструменти, які доцільно використовувати в органах державної влади. Досліджено діяльність обласних державних адміністрацій, програмно-цільове управління та стратегічне планування в їх роботі. Розроблено алгоритм застосування ІМ для реалізації програм соціально-економічного розвитку регіонів, практичні рекомендації щодо оцінювання стратегій їх розвитку.

Розглянуто питання управління процесом надання гуманітарної допомоги постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій мирного часу. Наведено характеристику гуманітарної діяльності у контексті миротворчих заходів ООН, аналіз прикладів надання медичної допомоги Україною постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій природного характеру в складі міжнародних гуманітарних місій.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф4(4ЧЕХ)64 + Х915.232.5-96(4ЧЕХ)

Рубрики:

Міжнародні відносини. Зовнішня політика. Дипломатія

Європейський Союз

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розкрито суть ключових понять дослідження "управлінська технологія" і "стратегічне проектування" й обгрунтовано доцільність запровадження процедури стратегічного проектування як управлінської технології забезпечення регіональної екологічної безпеки.

Доведено, що в контексті практичної реалізації завдань Програми економічних реформ та державної екологічної політики України за інтегрованим підходом, концептуальним напрямом розвитку системи екологічної безпеки на регіональному рівні є формат публічної політики, який визначається об'єктивною нагальністю налагодження ефективного механізму публічних консультацій органів влади з громадянами та групами інтересів у процесі реалізації стратегічних пріоритетів у формі програм чи проектів. Відповідно, формуються нові вимоги до системи екологічної безпеки, за яких механізми державного регулювання здатні забезпечити відповідний рівень безпеки на регіональному рівні. Адаптовано метод стратегічного проектування для вирішення завдань державної екологічної політики на регіональному рівні з конкретизацією процедури й інструментів його застосування. Обгрунтовано організаційно-функціональну структуру управління та розроблено координаційний механізм міжсекторальної та міжпрограмної взаємодії та залучення зацікавлених сторін. Висвітлено підхід до формування комплексного механізму узгодження еколого-економічних інтересів, як безумовної вимоги розвитку системи екологічної безпеки на регіональному рівні.

Розкрито сутність міжнародних індексів інвестиційної привабливості, а також визначено на їх основі стан інвестиційного клімату в Україні. Описано переваги та недоліки методик розрахунку індексів інвестиційної привабливості. Особливу увагу приділено глобальному індексу інвестиційної привабливості "міжнародний бізнес компас" BDO, індексу інвестиційної привабливості Європейської Бізнес Асоціації, індексу фактичного залучення прямих іноземних інвестицій UNCTAD, індексу інвестиційної свободи Американського Фонду Спадщини та ін. Доведено, що за всіма існуючими методиками розрахунку індексів інвестиційної привабливості Україна в останній час демонструє значне погіршення інвестиційного клімату. Обгрунтовано необхідність удосконалення інституціонального середовища залучення прямих іноземних інвестицій на основі результатів проведеного аналізу.

Обгрунтовано застосування інновацій в державному управлінні на регіональному рівні та розроблено практичні рекомендації щодо їх впровадження у діяльності обласних державних адміністрацій. Сформульовано визначення поняття "інноваційний механізм державного управління". Охарактеризовано інновації, які доцільно використовувати в органах державної влади, зокрема: аутсорсинг, бенчмаркінг, врядування, електронне урядування, збалансовану систему показників, нове державне управління, ощадливе управління, підприємницький уряд, реінженіринг, управління за цілями та результатами, правдіння проектами. Досліджено діяльність обласних державних адміністрацій та проаналізовано програмно-цільове управління і стратегічне планування в їх роботі. Охарактеризовано застосування інновацій для розробки та реалізації програм соціально-економічного розвитку й обласних цільових програм, а також використання інновацій у стратегічному плануванні та поточній діяльності обласних державних адміністрацій. Запропоновано підхід до оцінювання ефекту від впровадження інновацій у діяльність обласних державних адміністрацій та оцінювання впливу інновацій на розвиток регіону.

Розкрито особливості фінансування інвестиційних проектів місцевого та регіонального розвитку в Україні. Описано основні інструменти фінансування таких проектів. Особливу увагу приділено: державному фонду регіонального розвитку; субвенції із державного бюджету місцевим бюджетам на формування інфраструктури об'єднаних територіальних громад; субвенціям із обласних бюджетів місцевим бюджетам на фінансування обласних конкурсів проектів місцевого розвитку. На основі результатів проведеного аналізу виявлено системні проблеми фінансування таких проектів в Україні. Установлено, що існуючі інвестиційні проекти, які фінансуються з цих джерел, спрямовані в основному на розв'язання поточних проблем, а не на розвиток регіону. Фінансування інвестиційних проектів місцевого та регіонального розвитку в Україні потребує вдосконалення. Пріоритет має бути наданий тим інвестиційним проектам, які мають важливе значення для економічного розвитку регіону, сприятимуть економічному зростанню, розвитку малого і середнього бізнесу та інвестиційного клімату в регіоні.

Розкрито роль державних інвестицій у створенні інвестиційного клімату в Україні. Проаналізовано статистичні дані, які відображають динаміку державних інвестицій в Україні й за кордоном. Виявлено основні проблеми державного інвестування в Україні. Такими проблемами є: відсутність чіткого юридичного визначення публічних, державних та бюджетних інвестицій у вітчизняному законодавстві; низький рівень питомої ваги капітальних видатків вітчизняних бюджетів порівняно з розвиненими країнами; неефективність державних інвестицій, незначний їх вплив на економічне зростання, а також розмитість пріоритетів державного інвестування; низький рівень фактичного виконання капітальних видатків; неузгодженість термінів реалізації інвестиційних проектів та бюджетного планування; закритість інформації про використання публічних коштів; високий рівень корупції під час реалізації державних інвестиційних проектів; відсутність мультиплікаційного ефекту державних інвестицій, за яким збільшення капітальних вкладень держави не стимулює приріст приватних інвестицій, а навпаки, є їх наслідком. Доведено, що ефективне управління державними інвестиціями здатне перетворити їх у дієвий інструмент поліпшення суспільного добробуту, стимулювання економічного розвитку держави та покращення загального інвестиційного клімату України.

Здійснено аналіз наукових засад визначення економічних механізмів державного управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій. Серед них запропоновано виокремлювати такі: економічної відповідальності, перерозподілу ризику формування та використання бюджетних і позабюджетних фондів тощо.

Розглянуто питання дослідження і формування наукового базису інноваційних перетворень у вітчизняному публічному адмініструванні. Зазначено, що сьогодні склалася ситуація, за якої фундаментальна та прикладна наука не має у своєму арсеналі достатні знання щодо методів і засобів мінімізації ризиків виникнення і розвитку надзвичайних ситуацій унаслідок загроз природного і техногенного характеру, а також державного управління ними. Це негативно позначається на рівні забезпечення цивільної безпеки. Обгрунтовано державноуправлінські рішення, які дозволять використовувати найбільш ефективні інструменти та методи управління природною та техногенною складовими соціально-економічної безпеки.

Висвітлено сучасний стан розвитку публічного управління в Україні, його проблеми та перспективи їх подолання. Розкрито історичні та теоретичні передумови становлення демократичного врядування, доведено необхідність запровадження нових форм залучення громадськості до активної участі у вирішенні соціальних завдань. Обгрунтовано важливість здійснення реформування на основі використання теоретико-методологічного потенціалу та звернення до науково-експертного середовища в процесі прийняття управлінських рішень. Особливу увагу приділено розгляду нормативно-правового регулювання сфери публічності та реалізації принципу верховенства права. Доведено, що значні проблеми та потужний потенціал розвитку публічного управління зосереджені у сфері комунікацій, що розкривається у контексті сучасних інформаційних викликів і досягнень. Зазначено, що публічність управління безпосередньо пов'язана із застосуванням відповідного інструментарію, нових інноваційних підходів і методів соціальної взаємодії, які спрямовані на вирішення актуальних проблем соціального добробуту та гуманітарного розвитку.

Здійснено теоретико-методологічне обґрунтування та розроблено практичні рекомендації щодо розвитку механізмів державного управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій (НС) в Україні. Розкрито крізь призму державного управління сутність категорії “ризик виникнення надзвичайних ситуацій”, при цьому конкретизовано її співвідношення з категорією “синергетичний ризик” і теоретично обґрунтовано його ознаки та види державного впливу на нього. Розвинуто понятійно-категоріальний апарат сфери формування та реалізації державного управління ризиками виникнення НС, зокрема уточнено новітній його методологічний базис та інструментарій через застосування об’єднуючої категорії методів і засобів адміністрування у сфері цивільної безпеки. Охарактеризовано стан наукової розробки правового, організаційного, економічного та інших механізмів державного управління ризиками виникнення НС, а також визначено проблемні поля та надано науково-практичні рекомендації щодо напрямів їх модернізації, зокрема стратегічні пріоритети та концептуальні положення щодо форм реалізації аутсорсингу в системі державного управління ризиками виникнення НС. Зауважено, що підставою для такого визначення слугувало дослідження й узагальнення закордонного державноуправлінського досвіду щодо попередження та ліквідації НС. Запропоновано перспективні шляхи використання його засадничих принципів і необхідний для цього комплексний методологічний підхід й організаційно-економічний інструментарій. Особливості його застосування досліджено під час аналізу функціонування правового, організаційного й економічного механізмів державного управління ризиками виникнення НС. У межах зазначених механізмів здійснено моделювання концепції вдосконалення державного управління ризиками виникнення НС і визначено перспективи розвитку державного управління в цій сфері. Здійснено моделювання системної реалізації механізмів державного управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій. Сформовано концептуальну модель інформаційно-аналітичної системи державного управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій. Виділено напрями модернізації державної політики у сфері захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій у контексті забезпечення продуктивності єдиної державної системи цивільного захисту, а саме: дотримання єдності принципів формування та реалізації державної політики у сфері захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій; нормування рівнів ризиків виникнення надзвичайних ситуацій; формування дієвих механізмів державного управління ризиками виникнення НС. Визначено перспективи розвитку державного управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій, що ґрунтуються на застосуванні нового підходу до прогнозування ризиків виникнення надзвичайних ситуацій на основі методів економіко-математичного моделювання.

Визначено основні джерела фінансового забезпечення розвитку територіальних громад (ТГ) в Україні в умовах децентралізації. Показано, що фінансове забезпечення відіграє ключову роль у розвитку ТГ. Тому вирішення питання фінансування ТГ із метою забезпечення розвитку окремої території, управління місцевими фінансами набуває особливого значення. Успішність цього процесу забезпечує здатність використання особливостей окремої території, пошуку різноманітних джерел фінансових ресурсів, їхньої акумуляції, ефективності застосування та розподілу, створення умов для ефективної реалізації економічних планів і проєктів, вирішення соціальних програм на місцевому рівні. Визначено основні джерела фінансового забезпечення розвитку ТГ, до яких можна віднести доходи місцевих бюджетів, фінансову підтримку місцевого самоврядування (МСВ) з боку держави та пошук додаткових джерел фінансових ресурсів органами місцевої влади шляхом використання потенціалу розвитку на конкретній території. Встановлено, що важливе місце в забезпеченні ТГ фінансовими ресурсами відіграють кошти місцевого бюджету. За останні роки проведення реформи спостерігається значне зростання участі органів МСВ у збільшенні доходів місцевих бюджетів. Досягається успіх у цьому процесі завдяки покращанню взаємодії з представниками бізнесу, збільшенню кількості зареєстрованого бізнесу та, відповідно, повної сплати ними податків до місцевого бюджету. При тому, що загальна величина надходжень до місцевих бюджетів зростає, існують значні відмінності між доходами різних ТГ. З'ясовано, що максимальна різниця між найбільшим і найменшим значеннями доходів загального фонду місцевого бюджету на 1-го мешканця в ТГ із населенням 5 - 10 тис. і менше 5 тис. осіб. Проведений аналіз показує рівень диференціації у фінансовому забезпеченні громад, наслідком якої є відмінність у якості та обсягах публічних послуг на різних територіях. Це свідчить про нерівномірність розвитку окремих територій, про необхідність перегляду існуючих підходів до управління такими громадами, а також про значну участь держави у функціонуванні цих ТГ. Важливим завданням органів місцевого самоврядування є пошук додаткових джерел фінансових ресурсів органами місцевої влади шляхом використання потенціалу розвитку конкретної території. Запропоновано використання системного підходу для забезпечення фінансовими ресурсами розвитку ТГ, що передбачає використання власних джерел надходжень у поєднанні з ресурсами, які надає державна підтримка територій, розширення можливостей створення креативних індустрій як нових джерел місцевих доходів.