Проведено аналіз теоретико-методологічних засад адміністрування податкових надходжень в Україні та світі. Мета роботи - виявлення неузгодженостей, що стримують удосконалення системи надання адміністративних послуг в Україні та надання пропозицій щодо їх усунення та покращання механізму функціонування системи адміністрування податкових надходжень в Україні. Роботу виконано на основі аналізу нормативно-правової бази забезпечення надання адміністративних послуг зокрема, системи адміністрування податкових надходжень в цілому. Увагу приділено сучасному стану системі адміністрування та перспективам розвитку податкових надходжень у вітчизняних реаліях. Проаналізовано організацію та механізм стягнення податкових надходжень до бюджету на прикладі досвіду інших країн. Розглянуто світовий досвід адміністрування податків і розроблено пропозиції щодо впровадження його окремих аспектів у вітчизняну практику. Окреслено комплекс заходів для адаптації зарубіжного досвіду для ефективної системи сплати й адміністрування податкових надходжень в Україні. Визначено необхідність внесення змін і доповнень до Податкового кодексу України, що спростить процес адміністрування податкових надходжень в Україні. Висновки: без змін в законодавстві з урахування міжнародного досвіду та вітчизняних особливостей, реформування системи адміністрування податкових надходжень та створення повноцінних консультативних центрів щодо податкової грамотності населення залишиться лише популістським лозунгом, та не призведе до покращання якості послуг для громадян та стабільно високого забезпечення фіскальних потреб держави.

Предмет дослідження - теоретичні та практичні питання управління державним сектором економіки. Мета роботи - здійснення оцінки ефективності механізму управління державним сектором економіки в Україні. У роботі застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, структурний, порівняльний, факторний методи, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Розкрито сутність механізму управління державним сектором економіки та підходи щодо оцінки його ефективності. Здійснено аналіз динаміки кількості об'єктів, які змінили державну та комунальну форму власності, об'єктів незавершеного будівництва, малої приватизації в цілому та за групами, оцінку ефективності управління державним сектором економіки. Визначено проблеми управління державним сектором економіки. Застосування результатів: система державного фінансового регулювання, механізм управління державним сектором економіки. Висновки: ефективність управління державним сектором полягає в досягненні мети управління, певного якісного результату діяльності або стану об'єкта управління з максимальною економією ресурсів, зокрема нагромадження національного багатства; охорони національної спадщини; раціонального використання, охорони і відтворення природних ресурсів; забезпечення сталого розвитку виробничої та соціальної інфраструктури країни. Ефективне управління дозволяє максимізувати результати володіння, користування та розпорядження об'єктами власності в рамках законодавчо встановлених обмежень. Найбільш масштабний і прискорений процес роздержавлення в Україні припав на роки масової приватизації (1992 - 1998 рр.). Найвідчутніше вплинула на зміну структури власності в вітчизняній економіці масштабна приватизація об'єктів груп Б, В і Г. За цей час змінили форму власності 8157 державних об'єктів, що становило 92 % всіх проданих за 20 років об'єктів зазначених груп. Причому у період масової приватизації у приватну власність перейшли фактично всі підприємства галузей, які обслуговували внутрішній ринок, а саме: оптової і роздрібної торгівлі, харчової, легкої і місцевої промисловості, промисловості будівельних матеріалів, з надання побутових послуг тощо. Приватна власність зайняла головну позицію в експортоорієнтованих галузях - чорній металургії, хімічній промисловості і галузях, пов'язаних з ними - коксохімічній, видобутку залізної руди, розподілення електроенергії.

Предмет роботи - історично сформовані теорії та сучасні моделі місцевих фінансів у різних державах світу, особливості їх функціонування, а також основні принципи розподілу фінансових ресурсів між різними рівнями управління. Мета дослідження - узагальнення, систематизація та порівняння основних особливостей історично сформованих теорій та сучасних моделей місцевих фінансів. Роботу виконано за результатами дослідження сучасних вітчизняних та зарубіжних поглядів на основні теорії та моделі місцевих фінансів світу. У роботі використано такі методи дослідження: вторинне спостереження, аналіз, синтез, індукція, дедукція тощо. Результатами роботи є наукова стаття, у якій висвітлено аналіз основних особливостей історично сформованих теорій та сучасних моделей місцевих фінансів різних країн світу. Складнощі функціонування сучасної української системи управління полягають у нераціональному використанні наявних фінансових ресурсів внаслідок недосконалої організації місцевих фінансів та їх взаємовідносин із центром. Результати роботи можуть бути використані у формуванні нової концепції місцевих фінансів України, що задовольняла би потреби місцевих громад, а також була ефективною для центрального управління. Висновки: майже всі країни світу при організації фінансової діяльності органів місцевого самоврядування виходять із принципу необхідності забезпечення місцевих органів достатніми фінансовими ресурсами для виконання ними своїх повноважень і самостійного вирішення питань місцевого значення. Для формування нової концепції місцевих фінансів України необхідно застосовувати досвід зарубіжних країн у використанні історично сформованих теорій, створенні та забезпеченні функціонування ефективних моделей місцевих фінансів.

Предмет дослідження - теоретичні та практичні питання децентралізації державних важелів та механізмів регулювання соціально-економічного розвитку. Мета дослідження - визначення концептуальних засад бюджетної децентралізації, визначення основних завдань та ризиків її практичного провадження. У роботі застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, аналітичний, порівняльний, факторний методи, що дало змогу забезпечити концептуальну єдність дослідження. Досліджно основні концептуальні передумови, що склалися в Україні для децентралізації державного регулювання соціально-економічного розвитку. Розглянуто питання еволюції підходів до державного управління у напряму децентралізації в контексті кращих європейських практик. Виокремлено основні виклики, загрози, можливості та позитивні сторони децентралізації державного регулювання соціально-економічного розвитку в Україні. Наведені результати можуть використовуватися у науковій та практичній сферах бюджетно-податкового регулювання та державного управління. Децентралізація державного регулювання соціально-економічного розвитку передбачає принципову перебудову механізму управління державою, охоплюючи головні елементи: фіскальну, фінансову, соціальну політики. Крім того, з метою надання місцевим органам влади достатніх ресурсів та повноважень, необхідно визначити нові правові умови діяльності місцевих органів влади. Головною концептуальною базою для децентралізації державного регулювання соціально-економічного розвитку є не лише розподіл ресурсів та повноважень, але й відповідальності за розвиток регіонів між державною та місцевою владою.

Предмет роботи - теоретичні та практичні питання планування видатків бюджетів місцевого самоврядування. Метою дослідження є розкриття сутності видатків місцевих бюджетів у системі міжбюджетних відносин. Застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, структурний, порівняльний, факторний методи, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Розкрито сутність видатків місцевих бюджетів у системі міжбюджетних відносин. Виявлено особливості формування видатків бюджетів місцевого самоврядування в умовах економічних перетворень. Визначено, що реалізація бюджетного процесу із застосуванням програмно-цільового методу має передбачати підвищення рівня прозорості та ефективності використання коштів місцевих бюджетів; посилення відповідaльності pозпоpядників бюджетних коштів за досягнення кінцевих результатів та контpолю зa ефективністю здійсненних видaтків; плaнувaння видaтків місцевих бюджетів на наступний бюджетний період із урахуванням соціaльно-економічних pезультaтів, одержaних внаслідок реалізації бюджетних програм у попередньому періоді. На даний час існує потреба у підвищенні прозорості та ефективності видатків місцевих бюджетів, забезпеченні їх зв'язку із стратегічними цілями соціально-економічної політики адміністративно-територіальних одиниць. Розвинуто підходи щодо формування бюджетних пpогpaм нa основі пpіоpитетів деpжaвної тa pегіонaльної політики, стpaтегічних плaнів pозвитку територій та галузей економіки нa сеpедньо- тa довгостpокову пеpспективу. Доцільне нaукове обгрунтування pозмежувaння видатків між лaнкaми бюджетної системи, визнaчaльним фaктоpом якого має стaти ефективність використання бюджетних коштів. Галузь застосування результатів роботи: місцеві бюджети; планування видатків бюджету у системі міжбюджетного регулювання. Висновки: видатки місцевих бюджетів є ефективним інструментом регулювання соціально-економічного розвитку територій. Особливості функціонування видатків місцевих бюджетів виявляються у їх складі та структурі, а ефективність їх планування визначає рівень результативності здійснення місцевими органами влади покладених на них функцій і повноважень. Планування видатків місцевих бюджетів є важливою складовою системи фінансового управління, що забезпечує формування бюджетних показників шляхом встановлення цілей як на наступний бюджетний період так і на перспективний період з метою підвищення ефективності, дієвості та прозорості бюджетного процесу. Реформування системи планування видатків місцевих бюджетів повинно відбуватись із урахуванням досвіду країн з розвинутою та перехідною економікою, у тому числі в частині запровадження програмно-цільового методу та середньострокового планування в бюджетний процес на рівні місцевого самоврядування. Підхід розвинутих європейських країн до програмно-цільового бюджетування є важливим з точки зору необхідності посилення бюджетної дисципліни та підвищення ефективності видатків місцевих бюджетів завдяки їх багаторічному плануванню та раціоналізації розподілу бюджетних коштів за пріоритетними напрямами регіонального розвитку. Під час розробки методологічної бази для складання та виконання місцевих бюджетів за програмно-цільовим методом доцільно врахувати відповідний досвід в частині впровадження системи моніторингу й оцінки бюджетних програм на основі результативних показників їх виконання.

Мета роботи - наукове обгрунтування рекомендацій щодо поліпшення методики й організації обліку суб'єктів державного сектору, як передумови створення державної інформаційної системи управління державними фінансовими ресурсами. Науково обгрунтовано рекомендації щодо методики й організації бухгалтерського обліку суб'єктів державного сектору економіки, як передумови створення державної інформаційної системи управління державними фінансовим ресурсами. У зв'язку з чим особливу увагу приділено обліковій політиці суб'єктів державного сектору. Відмічено її особливості та зміст, що визначаються в нещодавно прийнятій законодавчій базі. Проаналізовано основні норми, які мають бути зазначені при прийнятті розпорядчого документу про облікову політику розпорядника бюджетних коштів. Висвітлені випадки у яких може бути змінена облікова політика в бюджетній установі. Висновки: облікова політика визначається на основі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі. Облікова політика кожного суб'єкта державного сектору встановлюється у розпорядчому документі, в якому мають бути визначені методи оцінки, обліку, види сегментів та їх пріоритетність і процедури, які має застосовувати суб'єкт державного сектору обліку. У розпорядчому документі про облікову політику визначаються принципи, методи і процедури, які використовуються суб'єктом державного сектору для ведення бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності та щодо яких нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку передбачено більш ніж один їх варіант, а також строки корисного використання груп основних засобів та нематеріальних активів. Розпорядчий документ про облікову політику суб'єкта державного сектору затверджується на період його діяльності, до якого за потреби можуть бути внесені зміни. Суб'єкти державного сектору повинні постійно застосовувати прийняту відповідно розпорядчого документа облікову політику, яка фактично і являється реалізацією принципу послідовності, що у свою чергу має забезпечити, щоб фінансова звітність відповідала всім вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі економіки України.

Предмет дослідження - міжбюджетні відносини в цілому та стан формування і використання місцевих бюджетів зокрема. Мета роботи - здійснення аналізу розвитку бюджетної децентралізації місцевого самоврядування та на цій основі запропонувати подальші шляхи розвитку бюджетної автономії місцевих органів влади та шляхів зміцнення фінансової бази органів місцевого самоврядування. Робота виконана на основі досліджень сучасних наукових поглядів щодо визначення сутності та розвитку бюджетної децентралізації місцевого самоврядування в Україні. Розглянуто проблеми розвитку бюджетної децентралізації місцевого самоврядування в Україні та її фінансовому забезпеченні. Здійснено критичний аналіз існуючого нормативно-правого регулювання цього процесу і запропоновано подальші шляхи розвитку бюджетної і фінансової автономії місцевих органів влади. Визначені основні слабкі місця проведеної бюджетної децентралізації та систематизовані практичні рекомендації щодо їх усунення в середньостроковій та довгостроковій перспективі. Висновки: аналіз впливу змін у бюджетному законодавстві на формування та фактичний рівень виконання місцевих бюджетів ще раз доводить, що передані до місцевих бюджетів джерела фінансування виявились недостатніми для повного фінансування видатків. Крім того, органи місцевої влади та самоврядування не зможуть використати розширену доходну базу на власний розсуд у зв'язку з розширенням делегованих державою нових повноважень. Проведення реальної бюджетної реформи має корелювати з реформуванням місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою країни, що дозволить забезпечити підвищення фінансової незалежності місцевих бюджетів і рівня фінансової забезпеченості делегованих повноважень.

Висвітлено особливості державного регулювання інвестиційної діяльності в умовах кризи. Мета роботи - обгрунтування необхідності використання параметрів інвестиційної безпеки для визначення пріоритетів державного регулювання інвестиційною діяльністю в умовах кризи. Теоретичною основою дослідження є теорія циклів та теорія безпеки. Формування механізмів виходу з кризи полягає не просто в зміні методології керування соціально-економічними процесами державного регулювання, а в застосуванні для цього керування інновацій типу міждисциплінарних когнітивних технологій, принципів коеволюції, прийняття управлінських рішень з врахуванням закономірностей взаємодії циклів та криз, параметрів інвестиційної безпеки. Ефективна послідовність вибору параметрів державного регулювання інвестиційної діяльності в умовах кризи полягає у такій зміні темпу зростання основних макроекономічних категорій, щоб при відчутному поліпшенні рівня інвестиційної безпеки створювались умови економічного зростання інноваційного типу. Результати дослідження можуть бути використані для підвищення ефективності державного регулювання інвестиційною діяльністю на макрорівні.

Предметом роботи є аналіз інституціональних змін у практиці управління позабюджетними фінансовими ресурсами на рівні територіальних громад. Мета роботи - аналіз позабюджетних інструментів фінансового забезпечення соціально-економічного розвитку міст в інституційному аспекті: форми та механізми реалізації, організаційно-правові засади, державна підтримка, участь інститутів громадянського суспільства. Робота виконана на основі існуючих наукових досліджень та аналізу нормативно-правового забезпечення організації місцевої влади та її фінансової бази. Потужними позабюджетними інструментами управління соціально-економічним розвитком міст є кооперація місцевої влади і бізнесу у формі муніципально-приватного партнерства, в першу чергу концесій для реалізації інфраструктурних проектів, а також міжмуніципальне співробітництво, суть якого полягає у тому, що органи місцевого самоврядування сусідніх громад можуть об'єднувати свої зусилля, якщо це допомагає їм покращити ефективність своєї роботи: спільно надавати окремі послуги населенню та економити матеріальні (фінансові) ресурси. Міжмуніципальне співробітництво має цілу низку переваг, проте його налагодження в Україні прямо залежить від його законодавчого врегулювання: прийняття окремого закону та внесення низки положень до Бюджетного кодексу. Транскордонне співробітництво також дає можливість отримати додаткові фінансові ресурси на реалізацію важливих місцевих проектів. Вагомим чинником соціально-економічного розвитку міст на сучасному етапі є активізація ролі самої територіальної громади у цьому процесі, а також активне залучення інститутів громадянського суспільства до моніторингу та контролю за формуванням та реалізацією такої політики фінансового забезпечення розвитку міст, яка більшою мірою формується саме на місцевому рівні, відповідає інтересам і прагненням місцевої громади, вимогам більшої відкритості та підконтрольності дій місцевої влади, участі громадськості у визначенні пріоритетів розвитку та оцінці якості наданих послуг. Одержання Україною статусу асоційованого члена Європейського Союзу надало також українським містам і регіонам реальні можливості участі у цілому ряді проектів і програм Європейського Союзу з прямим європейським фінансуванням. Це потребує від публічної влади на місцевому рівні активізувати роботу у сферах пов'язаних з організаційно-управлінською, інституційно-правовою, представницькою, інформаційною діяльністю забезпечити комплексну організацію роботи міської влади на представництво інтересів міст України Європейського Союзу. Висновки: потрібні зміни в законодавстві та активізація зусиль органів місцевого самоврядування по задіянні в практику залучення фінансових ресурсів для забезпечення соціально-економічного розвитку міст як переваг муніципально-приватного партнерства, міжмуніципального співробітництва, транскордонного співробітництва, інститутів громадянського суспільства, а також пошук більш широких можливостей співпраці українських міст з європейськими структурними фондами.

Мета роботи - проаналізувати стан державного регулювання в аграрному секторі. Визначити роль і місце держави у функціонуванні ринків аграрної продукції. Як відомо Україна - це аграрна держава. За 1990 - 2014 рр. вона намагалась дотримуватись виконання і забезпечення основних економічних функцій: правової бази; створення умов для конкуренції; перерозподіл ВВП і національного багатства; коригування розподілу ресурсів; контроль за фінансовою і кредитно-грошовою діяльністю. Слід зазначити, що держава з перших днів незалежності дбала про організацію збуту аграрної продукції. Проте ще і сьогодні біржі, агроторгові дома, не змогли зайняти більш-менш помітне місце на конкурентному ринку. Їх місце займають переважно або посередники, або регіональні представництва експортних компаній. Біржі або система аграрних товарних бірж займаються в основному посередницькою діяльністю, реєструючи зовнішньоторговельні угоди. Щодо світових тенденцій то у більшості розвинених країн товарних бірж як таких уже давно не існує, на зміну їм прийшла ф'ючерсна торгівля. Важливим напрямом удосконалення роботи щодо поліпшення розбудови аграрного сектора економіки і поліпшення сільськогосподарського виробництва є розвиток сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів (надалі СОК), які працюють у багатьох країнах Європи. Висновки: проаналізувавши державні документи щодо формування, становлення і розвитку ринків аграрної продукції прийшли до висновку: втручання держави в роботу ринків є стихійним; чіткого плану розбудови аграрного сектору на сьогодні немає; нестабільність фінансового ринку приводить до того, що сільський виробник боїться великого ринку, бо він на ньому беззахисний, а на внутрішньому ринку "правила гри" йому відомі та й ризики мінімальні.

Предметом наукового дослідження є вплив законодавчої бази України на діяльність суб'єктів добровільного медичного страхування, зокрема специфіки оподаткування. Мета роботи - аналіз законодавчої бази щодо стимулювання добровільного медичного страхування, дослідження особливостей оподаткування всіх суб'єктів при здійсненні даного виду соціального страхування. За допомогою комплексного підходу досліджено законодавчу базу щодо оподаткування операцій з добровільного медичного страхування в Україні. Використовуючи метод дедукції, вивчили особливості оподаткування кожного елементу, який входить до системи даного виду соціального страхування. Аналізуючи види податків та їх ставки, встановили функціональний зв'язок між державним управлінням сфери охорони здоров'я та розвитком добровільного медичного страхування. Опрацьовано українське законодавство у сфері охорони здоров'я, зокрема у медичному страхуванні. Проаналізовано сучасний стан системи оподаткування трьох суб'єктів, які приймають участь у добровільному медичному страхуванні, а саме підприємства (та застрахованої особи окремо), страхової компанії та медичної установи. Визначено вплив нововведень у Податковий кодекс України на досліджуваний вид соціального страхування. На основі цього встановлено позитивні тенденції, які дають поштовх для стимулювання розвитку добровільного медичного страхування, та негативні, які одночасно з тим стримують розвиток такої особливої сфери страхування як медичної. Встановили важливість подальшого дослідження зв'язку між оподаткуванням та функціонуванням складової частини охорони здоров'я. Результати дослідження можуть використовуватися у галузі гроші, фінанси і кредит, а також у фінансовій діяльності підприємства, яке забезпечує своїх працівників медичною страховкою, так і в страхових компаніях та медичних установах. Проведений аналіз впливу законодавчих нововведень на сферу оподаткування операцій з медичного страхування можна застосовувати при вдосконаленні системи державного управління щодо фінансового розвитку добровільного медичного страхування. Висновки: грунтовно досліджено всі податкові зобов'язання, які виникають при укладанні та дії договору медичного страхування. За допомогою аналізу податкових змін в українському законодавстві встановлено значимість державного впливу на фінансовий розвиток особливої сфери страхування. При аналізі тенденцій, які впливають на функціонування добровільного медичного страхування, визначено стримуючі фактори, які потребують вирішення на державному рівні у майбутньому.

Предметом роботи є дослідження сек'юритазації як одного із найпоширеніших в світі механізмів фінансування інфраструктурних проектів на засадах державно-приватного партнерства. Мета роботи - визначення економічної сутності сек'юритизації та її ролі в процесі реалізації масштабних та соціально значущих проектів. Методологічною основою є системний підхід та система загальнонаукових методи дослідження. Визначено економічну сутність сек'юритизації як механізму залучення інвестицій в проекти державно-приватного партнерства, місце та роль учасників даного процесу, передумови, переваги та недоліки, перспективи та особливості його провадження в Україні. Наведено пропозиції щодо внесення змін в існуючу процедуру механізму її реалізації та чинне законодавство з метою стимулювання розвитку ринку сек'юритизації в Україні. Дослідивши сутність, особливості та роль механізму сек'юритизації в процесі залучення фінансових ресурсів в інфраструктурні проекти на засадах державно-приватного партнерства, було встановлено необхідність у впровадження даного механізму на теренах України з подальшим законодавчим урегулюванням цього питання, шляхом прийняття нових та внесення ряду змін до вже функціонуючих нормативно-правових актів.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання функціонування системи державного фінансового регулювання. Мета дослідження - розкриття складових системи державного фінансового регулювання та визначення напрямів їх удосконалення. Застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, структурний, порівняльний, факторний методи, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Розкрито сутність державного фінансового регулювання. Визначено інструменти державного фінансового регулювання економічних процесів. Галузь застосування результатів: система державного фінансового регулювання, фінансова політика, фінансова система. Висновки: вагомими завданнями державного фінансового регулювання є удосконалення системи державних фінансів, посилення ефективності регулятивної функції бюджетно-податкових, монетарних механізмів, здійснення структурних змін в економіці, спрямованих на підвищення темпів економічного зростання країни. Результативність економічних перетворень, значною мірою, залежить від якісного рівня інституційної складової фінансового регулювання, стійкості фінансової системи країни, дієвості впливу фінансових інструментів на економічний розвиток країни. На даному етапі розвитку фінансових відносин, необхідним є визначення напрямів економічного регулювання, пріоритетів фінансової політики виходячи з основних засад соціально-економічного розвитку країни на середньо- та довгострокову перспективу. Важливим є створення належних інституційних умов для формування ефективної фінансової системи, оптимізації механізму державного фінансового регулювання соціально-економічного розвитку країни. Державне фінансове регулювання як вагомий економічний інститут має відігравати провідну роль в визначенні цілей, завдань структурних перетворень бюджетно-податкової, грошово-кредитної системи з урахуванням циклічної динаміки економічного розвитку. З огляду на зазначене фінансові механізми повинні посилювати рівень адаптивності до змін екзогенних чинників впливу на економічні процеси, підвищувати роль ендогенної складової у забезпеченні економічного зростання в середньостроковій перспективі.

Предметом статті є визначення проблем та перспектив під час запровадження існуючих компенсаційних механізмів для інвесторів, що вкладають кошти у проекти реконструкції та реставрації. Метод або методологія проведення роботи: статті вітчизняних та закордонних вчених, матеріали наукових конференцій, законодавчі акти. Застосовано метод логічного узагальнення. Розглянуто існуючі компенсаційні механізми, що застосовуються у різних країнах світу. Необмеженість форм компенсаційних механізмів дозволяють інвесторам вкладати кошти у, так звану, "історичну нерухомість", отримуючи пільги та прибутки від їх експлуатації в подальшому. Держава під час цього одержує кошти для проведення необхідних реставраційних робіт та робіт по реконструкції будівель та споруд, що є об'єктами культурного спадщини. Економічно вигідний "тандемі держави та інвестора в сфері реконструкції та реставрації, здатний вирішити проблему фінансування об'єктів культурної спадщини в Україні та надати можливість вигідного вкладання коштів інвесторами з метою одержання не тільки прибутку, але й податкових та інших пільг. Визначено проблеми та перспективи запровадження компенсаційних механізмів в Україні, на прикладі інших держав, де цей механізм вже діє. На основі даних досліджень розроблено узагальнену схему компенсаційних механізмів для інвесторів, що дає можливість визначення найбільш поширених механізмів та варіанти їх поєднання на практиці в Україні. Головною метою при запровадженні компенсаційних механізмів для інвесторів в Україні є грамотне поєднання західного досвіду та вітчизняних особливостей проектів реставрації та реконструкції об'єктів історичної нерухомості. Галузь застосування результатів: економічні науки; застосування на практиці під час розробки нормативних документів для адаптації вітчизняної сфери реконструкції та реставрації до загальноприйнятих механізмів фінансування цих проектів, та запровадження компенсаційних механізмів в якості стимулювання інвесторів.

Мета роботи - аналіз впливу інвестиційної конкуренції на розвиток та діяльність будівельних підприємств. Метод або методологія проведення дослідження: роботи вітчизняних вчених та практиків, нормативно-законодавчі акти. Застосовано такі методи: логічного узагальнення, діалектичний, абстрактно-логічний. Досліджено двозначну суть будівництва: з однієї сторони як сфери матеріального виробництва, однієї з базових галузей економіки, з іншої сторони - як виду виробничої діяльності. Описано значущість інвестиційної складової розвитку та функціонування будівельного підприємства, роль якої загострюється в контексті нестабільності економічного середовища та перманентної нестачі фінансових ресурсів. Встановлено, що функціонування будівельних організацій відбувається за умов існування гострої конкурентної боротьби за інвестиційні ресурси. Сформульовано визначення інвестиційної конкуренції як боротьби за обмежені інвестиційні ресурси, що проводиться будівельним підприємством шляхом управління власними конкурентними перевагами та формуванням довготермінової конкурентоспроможності підприємства. Розглянуто основи ведення чесної інвестиційної конкуренції, закладені у вітчизняному законодавстві. Наведено інструменти державного механізму регулювання інвестиційної конкуренції та окреслено сутність ринкового механізму регулювання інвестиційної конкуренції. Галузь застосування результатів: економічні науки, будівельна галузь; результати дослідження можуть бути застосовані в економічній та освітній діяльності.

Мета роботи - комплексний аналіз результатів модернізації державної податкової служби (ДПС) України на підставі формування системи відповідних оціночних індикаторів, та обгрунтування основних напрямів перспективних модернізаційних змін вітчизняного податкового відомства. У ході дослідження реального стану модернізації податкової служби (ПС) в Україні застосовано розрахунково-аналітичні методи спостереження, аналізу та порівняння. У ході обгрунтування основних напрямів модернізаційних змін вітчизняного податкового відомства та формулювання відповідних пропозицій використано методи логічного узагальнення та екстраполяції. Висвітлено суть, завдання та очікувані результати модернізації ДПС України. Розкрито зміст програми модернізації ДПС України. Охарактеризовано основні напрями розвитку ПС відповідно до Стратегічного плану розвитку ДПС України на період до 2013 р. Критично оцінено індикатори успішності реалізації Стратегічного плану розвитку ДПС України, які водночас є індикаторами прогресу впровадження проекту модернізації, з точки зору їх змісту та методики розрахунку. Проаналізовано стан виконання планових завдань указаних індикаторів. Запропоновано систему оціночних індикаторів розвитку і модернізації ПС і проаналізовано їх фактичні значення у динаміці. На цій підставі оцінено результати розвитку та модернізації ДПС України. На підставі аналізу результатів визначено основні проблеми, які уповільнюють ділову активність податкового персоналу та знижують ефективність його діяльності, що в своєю чергою перешкоджає модернізаційному перетворенню ПС України. Окреслено основні напрями перспективних модернізаційних змін ДПС України та сформульовано відповідні науково-практичні рекомендації. Запропоновано враховувати вказані рекомендації під час розробки нового Стратегічного плану розвитку ДПС України, який має стати документальною основою подальшого модернізаційного перетворення вітчизняного податкового відомства.

Досліджено діюче нормативне та правове забезпечення джерел надходження та вибуття нематеріальних активів, поділ на групи відповідно до Податкового кодексу України, нарахування амортизації і методику проведення їх інвентаризації в госпрозрахунковому секторі України та чотирьох пострадянських країнах (Казахстан, Молдова, Росія, Узбекистан), що дозволило внести відповідні пропозиції щодо удосконалення діючого П(С)БО 8 "Нематеріальні активи". Одночасно проаналізовано зміст стандартів бухгалтерського обліку в державному секторі (МСФЗДС 31 "Нематеріальні активи" та НП(С)БОДС 122 "Нематеріальні активи"). Доведено, що різниця між одержаною сумою винагороди і еквівалентом ціни під час розрахунку вартості нематеріальних активів грошовими коштами визнається як дохід та відображається у складі доходів від обмінних операцій. Внесені пропозиції щодо удосконалення НП(С)БО ДС 122 "Нематеріальні активи".

Предметом роботи є аналіз законодавчого забезпечення функціонування системи соціальних послуг. Мета роботи - виявлення неузгодженостей, що стримують удосконалення системи надання соціальних послуг в Україні та надання пропозицій щодо їх усунення та покращання механізму функціонування системи соціального захисту населення. Робота виконана на основі аналізу нормативно-правового забезпечення надання соціальних послуг зокрема, та системи соціального захисту населення в цілому. Визначено необхідність внесення змін та доповнень до Законів України "Про громадські об'єднання" та "Про благодійну діяльність та благодійні організації", що спростить участь благодійних організацій у закупівлі соціальних послуг. Також необхідним є внесення змін до Бюджетного Кодексу України де визначено, що бюджетні видатки в рамках державних програм соціального забезпечення на надання соціальних послуг призначаються тільки для державних установ (територіальні центри соціального обслуговування, центри соціальної реабілітації дітей-інвалідів, центри професійної реабілітації інвалідів). Разом з тим, можливість спрямування цих коштів для одержання гарантованих державою соціальних послуг позабюджетною установою не передбачена у Бюджетному кодексі. Іншими словами, чинне бюджетне законодавство в Україні базується на концепції, яка передбачає, що соціально незахищеним категоріям громадян чи громадянам, які опинилися в складних життєвих обставинах, соціальні послуги надаються апріорі у бюджетних установах (а не в недержавних закладах) і фінансуються за статтями видатків "Соціальний захист та соціальне забезпечення". Така норма закону порушує принцип рівноправності доступу недержавних постачальників соціальних послуг до одержання фінансування. Галузь застосування результатів: організація та проведення наукових досліджень у сфері державних фінансів, в тому числі фінансів соціальної сфери, формування основних напрямків державної політики регулювання фінансових відносин соціальної сфери. Висновки: без змін в законодавстві, реформування системи соціальних послуг та створення повноцінного ринку соціальних послуг залишиться лише популістським лозунгом, та не призведе до поліпшення якості послуг для громадян та сімей, що знаходяться в складних життєвих обставинах.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання формування бюджетів місцевого самоврядування за умов трансформації економіки. Мета роботи - розкриття сутності бюджетів місцевого самоврядування у системі соціально-економічного розвитку територій. Застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, структурний, порівняльний, факторний методи, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Розкрито сутність місцевих бюджетів як вагомого інструменту впливу на економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Узагальнено та систематизовано особливості формування місцевих бюджетів за умов трансформації економіки. Визначено структуру видатків місцевих бюджетів за функціональною класифікацією, необхідність підвищення ефективності використання бюджетних коштів місцевого самоврядування, подальшого запровадження програмно-цільового методу формування та виконання місцевих бюджетів, затвердження методологічних засад оцінки результативності бюджетних програм, удосконалення казначейського обслуговування бюджетів місцевого самоврядування. Здійснено середньострокове прогнозування питомої ваги видатків місцевих бюджетів у валовому внутрішньому продукті. Галузь застосування результатів: місцеві бюджети; формування бюджетів місцевого самоврядування у системі фінансово-економічного регулювання. Висновки: процес становлення інституту місцевого самоврядування, зміцнення його фінансових основ функціонування відбувається в умовах трансформації економіки. Розширення функцій і повноважень органів місцевого самоврядування протягом останніх років супроводжувалось не у достатній мірі збільшенням відповідних фінансових ресурсів. За сучасних умов існує потреба посилення дієвості системи фінансового забезпечення територіальних громад, що дозволить збалансувати функції місцевого самоврядування з фінансовими можливостями. Підвищення рівня обгрунтованості бюджетного планування, забезпечення послідовності й передбачуваності у проведенні бюджетної політики на місцевому рівні за сучасних умов набувають особливої значущості. З метою реалізації зазначеного доцільним є запровадження середньострокового планування видатків місцевих бюджетів, яке повинно грунтуватись на забезпеченні взаємозв'язку бюджетних показників зі стратегічними цілями бюджетної політики, що сприятиме підвищенню ефективності розподілу та використання коштів місцевих бюджетів.

На основі аналізу чинної законодавчої бази України відібрано методи антикризового державного регулювання туристичної галузі, які можуть бути використаними регіональними органами виконавчої влади на регіональному рівні національної економіки; розкрита сутність кожного з відібраних методів з доказом можливості їх використання на основі статей Законів України "Про місцеві державні адміністрації" та "Про місцеве самоврядування в Україні". Із метою вирішення цієї науково-практичної проблеми, в рамках даного дослідження розв'язано наступні завдання: на основі аналізу чинної законодавчої бази України відібрано методи антикризового державного регулювання туристичної галузі, які можуть бути використаними регіональними органами виконавчої влади на регіональному рівні національної економіки; розкрита сутність кожного з відібраних методів з доказом можливості їх використання на основі статей Законів України "Про місцеві державні адміністрації" та "Про місцеве самоврядування в Україні". Отже, проведений змістовний аналіз законодавчої бази України щодо можливості використання регіональними органами виконавчої влади за участю органів місцевого самоврядування методів антикризового державного регулювання туристичної галузі на підвідомчих територіях, дозволяє дійти наступних висновків: по-перше, регіональні органи виконавчої влади мають можливість використати більшість методів антикризового державного регулювання туристичної галузі на підвідомчих територіях у межах своїх повноважень в рамках чинного законодавства України; по-друге, за умови використання цих методів, створюються передумови мінімізації кризових явищ; по-третє, методи антикризового державного регулювання мають відмінності, порівняно з тими, що використовуються на національному рівні, виходячи з норм чинного законодавства України; по-друге, за умови використання цих методів, створюються передумови мінімізації кризових явищ; по-третє, методи антикризового державного регулювання мають відмінності, порівняно з тими, що використовуються на національному рівні, виходячи з норм чинного законодавства України; по-четверте, використання визначених методів регіональними органами виконавчої влади дозволить сформувати передумови для реалізації антикризової політики держави на рівні регіону та, у сукупності, використовуючи ці методи у кожному регіоні, можливо вивести туристичну галузь в Україні з кризового стану. Отже, визначені методи можна вважати передумовою та базисом, на основі якого реалізується антикризова політика держави у туристичній галузі в Україні на регіональному рівні, а також інструментом, який використовується для обгрунтування регуляторів такої політики, засобом формування системи державного антикризового розвитку галузі, прийомом, який повинен бути використаним для досягнення визначених стратегічних пріоритетів розвитку туристичних регіонів у період кризи.