Міжнародний кримінальний суд є єдиним постійно діючим міжнародним судовим органом, який уповноважений здійснювати кримінальне судочинство щодо осіб, які вчинили найбільш серйозні міжнародні злочини. Він діє на основі багатостороннього договору - Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Викладено теоретичні основи діяльності Міжнародного кримінального суду (МКС). Розглянуто правовий статус, юрисдикцію, головні органи та особливості співробітництва МКС з державами та міжнародними організаціями. Визначено особливості провадження справ у МКС, враховуючи стадійність кримінального провадження. Висвітлено загальні засади призначення покарань у МКС. Акцентовано на питаннях співробітництва України з МКС та розслідуванні МКС міжнародних злочинів, учинених в Україні з 2013 року. Оцінено перспективи розгляду справ у МКС. Охарактеризовано процесуальні права осіб, щодо яких здійснюється кримінальне переслідування у МКС. Досліджено перспективи розгляду справи щодо міжнародних злочинів, вчинених в Україні в 2013-2023 рр.

У монографії з позицій сучасної науки міжнародного права вперше комплексно досліджено правові і інституційні засади діяльності міжнародних кримінальних судів, концептуальні підвалини теорії та практики міжнародного кримінального правосуддя, її генезисний, структурний та ціннісний вимір. Досліджено систему міжнародного кримінального правосуддя, її основні елементи та напрями подальшого розвитку. Правові та інституційні засади діяльності міжнародних кримінальних судів розглянуто з урахуванням їх організаційно-функціональної архітектоніки, у якості системи компетенційних повноважень цих судових установ та процесуальних форм реалізації їх юрисдикції. Розглянуто актуальні питання юрисдикційної діяльності органів міжнародного кримінального правосуддя. Визначено вплив практики Міжнародного кримінального суду та інших органів міжнародного кримінального правосуддя на міжнародне і європейське право, регіональні і національні правові системи.

Мета статті - зрозуміти вплив міжнародних судових установ на розвиток правових систем у Західній Африці, зокрема в Буркіна-Фасо. Цей вплив виправдовується тим, що більшість країн Західної Африки - це колишні колонії, які успадкували судові установи та системи після їх незалежності. Методи дослідження: синтез, аналіз, формально-правовий, порівняльно-правовий. Розкрито вплив міжнародної судової системи в Африці та об'єктивне значення терміну "правова система", що часто обумовлено політичними та соціальними реаліями країни. Ці країни, як правило, успадкували колоніальну систему правосуддя. Дійсно, вони грунтуються на різних традиціях, успадкованих від колонізації, і на них впливали численні звичаї та релігійні норми, які впливають на структуру судової системи в кожній країні. Водночас цей регіон колективно розвивається під егідою Економічного співтовариства західноафриканських держав (ЕКОВАС). Обговорення: з огляду на наукову та практичну актуальність предмета сьогодні, є знання про проблему розвитку правових систем в країнах Західної Африки. Це явище має постійну тенденцію і постійно розвивається. Теоретико-методологічною основою статті є вивчення експертів у галузі конституційного права, які у своїх працях розкривали власні погляди на проблему впливу міжнародних судових установ на розвиток правових систем країн Західної Африки і дали пропозиції щодо розвитку правових систем, які є основним iнструментом для демократії. На думку деяких вчених, таких як Charles Manga Fombad, Prempeh, еволюція конституційного правосуддя в Західній Африці починається у постколоніальний період з 1960 р. Після незалежності Африки, судова влада відмовилася від своїх обов'язків на користь виконавчої влади. Інші припускають, що справжні системи конституційного правосуддя, здатні пропагувати конституціоналізм і верховенство права, почали виникати лише під час третьої хвилі демократизації, у 1990-х рр. Це особливо стосується франкомовної Західної Африки, де, на думку Канте, "конституційне правосуддя почало відкривати певну автономію ... до початку демократичних перетворень наприкінці 1990-х". За його аргументацією, ці переходи були "засновником нового ... правового порядку у франкомовній Африці".

Викладено основні теоретичні підходи щодо міжнародного судочинства як окремої галузі міжнародного права, досліджено правовий статус та діяльність міжнародних судових установ загальної компетенції, кримінальної юрисдикції, трибуналів та арбітражів. Розглянуто основні міжнародні угоди, що регулюють сферу міжнародного судочинства, а також судові процедури міжнародних судових установ. Надано характеристику європейської регіональної системи міжнародних судових установ (Суд ЄС, Суд Європейської асоціації вільної торгівлі, Суд з примирення та арбітражу ОБСЄ та ін.). Увагу приділено міжнародному судочинству із захисту прав людини, зокрема діяльності Європейського суду.

Висвітлено проблеми ратифікації, імплементації та реалізації Римського статуту Міжнародного кримінального суду в Україні. Охарактеризовано юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо ситуації збройного конфлікту в Україні. Розглянуто окремі питання кримінальної відповідальності за насильницьке зникнення. Розкрито проблеми гармонізації законодавства України про кримінальну відповідальність зі статутом Міжнародного кримінального суду щодо окремих злочинів. Увагу приділено кримінально-правовому захисту діяльності Міжнародного кримінального суду. Висвітлено проблеми криміналістичного забезпечення розслідування та розгляду Міжнародним кримінальним судом справ про міжнародні злочини.

Розглянуто основні етапи становлення міжнародного правосуддя, розкрито принципи організації і діяльності сучасних міжнародних судів. Наведено матеріали про основні універсальні та регіональні міжнародні судові установи. Презентовано практичні методичні розробки, що дозволяють ознайомитися з сучасною системою міжнародного правосуддя і участю України в міжнародних судових установах.

Цель работы - определение основных функций судов, действующих в мировом пространстве и пространстве Европейского Союза, и установление особенностей деятельности Международного Суда, Европейского Суда Cправедливости и Международного уголовного суда. Методы: сравнения, анализа, синтеза и исторический метод. Установлено, что Международный Суд, Европейский Суд Cправедливости и Международный уголовный суд отличаются не только своей территориальной юрисдикцией. В частности, тот факт, что в Европейском суде адвокаты, наряду с судьями, также могут считаться отдельной административной должностью, иметь полномочия давать отзывы (несмотря на то, что эти отзывы не являются императивными), и существенно влиять, отличает его от других судов и весьма интересной особенностью, что может иметь практическое значение, в том числе и для Азербайджанской Республики. Обсуждены проблемы функционирования Международного Суда Правосудия, роли и направления деятельности Европейского Суда Справедливости в урегулировании спорных правоотношений.

Проаналізовано іноземний досвід імплементації Конвенції ООН про міжнародні угоди щодо вирішення спорів за результатами медіації, зроблено висновки про можливий вплив Конвенції на національні правові системи та розвиток медіаційної діяльності в державах, що ратифікують Конвенцію.

Проведено комплексний теоретико-правовий аналіз міжнародно-правових аспектів діяльності міжнародного третейського суду. Здійснено спробу комплексного аналізу третейського правосуддя у міжнародному праві, порядку врегулювання міжнародних спорів за участю міжнародних третейських судів, а також правової природи та юридичної сили їх рішень. Досліджено історичні етапи та моделі становлення й розвитку явища міжнародного третейського суду у міжнародному праві. На основі історичних джерел показано динаміку та закономірності розвитку й заміни історичних моделей третейського правосуддя як способу досягнення примирення між сторонами спору. Зазначено, що Конвенція 1907 р., розвиваючи концепцію третейського правосуддя, запропонувала договірним сторонам звертатися до спеціально створеного міжнародного органу - Постійної палати третейського суду (ППТС). Із нагоди 100-літнього ювілею прийняття статуту ППТС Генеральна Асамблея ООН Резолюцією від 17 листопада 1989 р. закликала країни-учасниці сприяти вдосконаленню судочинства у ППТС із метою відновити її статус як органу, здатного ефективно забезпечити мирне врегулювання міжнародних спорів або надавати сторонам якісні, всеохоплюючі та визнані світовою спільнотою послуги для вирішення протиріч. Більшість позовів, ініціатором яких виступає Україна, стосуються інвестиційної сфери, тому на перший план виступають можливості та сервіси ППТС. Зокрема ППТС проводить адміністративну підтримку справи за позовом приватної сторони "Нафтогаз України" проти Російської Федерації (позов ініційовано 16.10.2016 р.). Окрім компанії "Нафтогаз України" серед позивачів є ДАК Чорноморнафтогаз, Укртрансгаз, Укргазвидобування, Укртранснафта. Вказано на те, що сьогодні Україні варто переосмислити можливості третейського правосуддя та підстави його застосування у зовнішній політиці. Правильне розуміння правової природи, суті та змісту третейського правосуддя дозволяє належним чином формувати національні засоби та механізми, які зможуть використовувати максимум його можливостей і переваг.

Перше у вітчизняній правовій науці комплексне дослідження міжнародно-правових актів, які регулюють питання дотримання прав і свобод людини на універсальному та регіональному рівнях, а також встановлення ролі національного суду у подоланні колізії між універсальними та регіональними нормами у галузі прав людини. Здійснено аналіз міжнародно-правових актів в межах Америки, Європи, Африки, Близького Сходу та частково Південно-Східної Азії. Висловлено пропозиції внести зміни та доповнення до Закону України "Про міжнародні договори" 2004 р., Закону України "Про судоустрій і статус суддів" 2016 р., Цивільного процесуального кодексу України 2004 р., Господарського процесуального кодексу України 1991 р., Кодексу адміністративного судочинства України 2005 р. Запропоновано визначення дефініцій: "взаємонеузгоджені норми права", "інтелектуальна незалежність судді".

Роботу присвячено дослідженню правової природи та сутності процесу розгляду Міжнародним Судом ООН справ, передбачених ст. 36 його Статуту, до яких належать й територіальні спори між державами. Під час їх розгляду з’явилися прецеденти та інститути, що демонструють ефективність судового розгляду міжнародних спорів як таких. Ця тематика становить важливий напрям науки міжнародного права, який має велике теоретичне і практичне значення для отримання необхідних знань у сфері функціонування однієї з найважливіших складових сучасного міжнародного правопорядку – міжнародного правосуддя. Висвітлення цих та інших категорій міжнародного судового процесу подано на основі аналізу численних судових справ, чимало яких є свідченням розвитку процесуальних та матеріальних норм міжнародного права, в яких виражаються сильні та слабкі сторони здійснення судового процесу. Звернення до міжнародної судової процедури дає можливість охарактеризувати загальний стан міжнародного правосуддя в сучасний період. Комплексно проаналізовано практику Суду ООН з розгляду територіальних спорів між державами, під час яких він застосовує міжнародні договірні норми contra legem навіть в ситуаціях, коли останні достатньо зрозумілі та конкретні.

Розглянуто питання Міжнародного кримінального Суду (МКС) у контексті протидії агресії. На підставі методології системного аналізу міжнародного та національного законодавства досліджено реалізацію компетенції визначеної Римським Статутом МКС щодо агресії та вплив юридичної практики установи на забезпечення безпеки. Запропоновано доповнення терміну "агресія" новими чинниками, зв'язаними з появою кібер-атак та інших новітніх засобів.

Досліджено процес міжнародного судового розгляду справи, предметом якої є відносини трасту, ускладнені іноземним елементом, із наступним зверненням за визнанням і примусовим виконанням винесеного рішення в іншій державі-члені ЄС чи EFTA. У результаті такого дослідження регулювання трасту в європейському праві розглянуто в трьох аспектах: питання міжнародної підсудності трастових справ і визнання та виконання іноземних судових рішень у трастових справах (основу чому заклали Брюссельська (1968 р.) і Луганська (1988 р.) конвенції з подальшою їх еволюцією в межах ЄС), а також колізійні трастові норми (Гаазька трастова конвенція 1985 р.).

Увагу присвячено дослідженню права на захист у кримінальних провадженнях у міжнародно-правовій доктрині та практиці міжнародних кримінальних судів. Серед міжнародних кримінальних судів особливу увагу приділено практиці постійнодіючого Міжнародного кримінального суду, Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії та Міжнародного кримінального трибуналу щодо Руанди. Встановлено, що концепцію права на захист у міжнародних кримінальних судах запозичено з міжнародних актів із захисту прав людини, особливо в контексті її тлумачення Комітетом ООН з прав людини та Європейським судом з прав людини. Визначено особливості правової природи та нормативного змісту права на захист у кримінальних провадженнях. Проаналізовано генезис його міжнародно-правового регулювання та практики міжнародних судів. З'ясовано роль Секретаріату та адвокатських об'єднань у міжнародних кримінальних судах щодо забезпечення права на захист. Встановлено вплив стандартів міжнародного права прав людини на міжнародне кримінальне право в контексті права на захист. Значну увагу приділено питанням імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду у внутрішньодержавне законодавство України та гармонізації законодавства України у сфері права на захист у кримінальному провадженні з нормами Міжнародного кримінального суду.

Досліджено юрисдикцію міжнародних кримінальних судів та Міжнародного Суду ООН щодо злочину геноциду з позицій інтегративного підходу до відповідальності індивідів та держав згідно з міжнародним правом. Розглянуто концептуальні підходи щодо розуміння юрисдикції міжнародних судових органів. Висвітлено комплексна природа Конвенції про геноцид. Досліджено особливості тлумачення міжнародними кримінальними судами складу та окремих елементів злочину геноциду. Здійснено історичний огляд процесу прийняття та характеризується змістовне наповнення юрисдикційних положень статей 6 та 9 Конвенції про геноцид. Запропоновано шляхи застосування статті 6 Конвенції для ''підсилення'' юрисдикції МКС щодо злочину геноциду. Досліджено юрисдикція міжнародних кримінальних судів за параметрами ratione personae, ratione loci, ratione temporis, в контексті юрисдикції ratione personae детально охарактеризовано форми відповідальності за злочин геноциду. Констатовано, що Міжнародний Суд ООН, юрисдикція якого базується на ''компромісній умові'' статті 9 Конвенції про геноцид, є дієвим механізмом забезпечення відповідальності держав за геноцид. Детально охарактеризовано юрисдикцію Міжнародного Суду ООН за параметрами ratione personae, ratione mater iae, ratione loci, ratione temporis.

Досліджено правовий статус Прокурора Міжнародного кримінального суду в доктрині та практиці Міжнародного кримінального суду, зокрема, проаналізовано організаційну структуру Офісу Прокурора, визначено його місце серед основних органів Міжнародного кримінального суду, генезис інституту Прокурора у міжнародних кримінальних судах, гарантії його незалежності, а також проаналізовано повноваження Прокурора на кожній стадії провадження справи у Міжнародному кримінальному суді. Особливу увагу приділено процесуальному статусу Прокурора Міжнародного кримінального суду, окремо розглянуто повноваження Прокурора на стадії порушення розслідування, розслідування кримінальної справи, попереднього кримінального провадження, судового розгляду, апеляційного провадження, виконання вироку та ревізійного провадження.

Проведено аналіз ролі загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями, у правозастосовчій діяльності міжнародних судових інстанцій за умов динамічного зростання відповідних інституцій. З'ясовано, що правозастосовна діяльність нових міжнародних чи регіональних судових або квазісудових інституцій сприяє формуванню нового розуміння загальних принципів права та утвердженню їх вагомості у вирішенні міжнародних та міждержавних спорів.

Досліджено процесуальні права учасників міжнародних збройних конфліктів, щодо яких здійснюється кримінальне провадження міжнародними кримінальними судами. Визначено особливості нормативного змісту кожного з процесуальних прав з урахуванням стадійності кримінального провадження. Розглянуто право на захист. Приділено увагу збройному конфлікту в Україні 2014 - 2015 рр., зокрема, питанням його кваліфікації, процесуальним правам учасників конфлікту, перспективам розгляду справ у Міжнародному кримінальному суді.

Розглянуто проблеми міжнародних інституціональних правових засобів реалізації міжнародного гуманітарного права. Увагу приділено функціонуванню міжнародним трибуналам AD HOC. Приділено увагу механізму створення та функціонування Міжнародного трибуналу для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинених на території колишньої Югославії з 1991 р.

Розглянуто теоретичні та практичні аспекти засобів вирішення міжнародних морських спорів, їх еволюції, особливостей. Визначено поняття "міжнародний морський спір", "ситуація", "засоби вирішення міжнародних морських спорів". Проаналізовано розвиток міжнародних морських спорів, засобів їх вирішення, дію принципу мирного вирішення спорів у міжнародному морському праві та виявлено особливості на прикладі Конвенції ООН з морського права 1982 р., інших міжнародних угод, міждержавної практики. Виявлено найпоширеніші загальні та спеціальні критерії, запропоновано класифікацію міжнародних морських спорів. Розглянуто міжнародні морські спори щодо делімітації морських просторів між Україною та Румунією в Чорному морі, між Україною та Російською Федерацією в Азовському морі та Керченській протоці. Визначено потенційні міжнародні морські спори та ситуації в означеному басейні з приводу використання чорноморських проток, перебування Чорноморського Флоту Росії на території України, розмежування морських просторів між Росією, Абхазією та Грузією, а також використання суднового ходу Дунай-Чорне море через гирло Бистре.