Наведено комплексне дослідження довірчої власності, що існує у країнах загального права, проаналізовано різноманітні види трастів і трастоподібних конструкцій, що функціонують у країнах цивільного права та змішаних правових системах, зокрема у Франції, Італії, Німеччині, Швейцарії, Південно-Африканській Республіці, Японії, Китаї та ін. країнах. Особливу увагу приділено кваліфікації трасту судами країн, які традиційно не визнавали довірчу власність. Висвітлено світові тенденції в частині визнання та інкорпорації трасту у право країн, які протягом тривалого часу заперечували цей інститут. Розкрито особливості трастоподібних конструкцій в Україні, перспективи запровадження інституту трасту у вітчизняне право.

Розроблено сучасну концепцію трасту, визначено особливості кваліфікації, визнання та інкорпорації інституту довірчої власності у право країн, що належать до різних правових систем, а також підготовлено рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства України, яке регулює суспільні відносини, що виникають з управління майном та довірчої власності. Досліджено найбільш популярні теорії виникнення трасту, проаналізовано поняття, характерні ознаки та правову природу довірчої власності, особливості виникнення, зміни умов і припинення трасту, а також сформульовано концептуально новий підхід до розуміння поняття «розщеплене право власності». Особливу увагу приділено аналізу положень міжнародних нормативних актів, які регулюють відносини трасту. Проаналізовано законодавство та судову практику зарубіжних країн, досліджено різноманітні види трастів і трастоподібних конструкцій, що існують у праві країн, які належать до різних правових систем (Англії, США, Шотландії, Канадської провінції Квебек, Італії, Франції, Швейцарії, Німеччини, Південно-Африканської Республіки, Японії, Китаю та ін.).

Присвячено системному та ґрунтовному аналізу особливостей теоретико-правового аспекту правового регулювання боротьби з кіберзлочинністю. Визначено поняття, значення та наведено ознаки боротьби з кіберзлочинністю. Простежено генезис правового регулювання боротьби з кіберзлочинністю. Окрему увагу приділено аналізу елементів механізму правового регулювання боротьби з кіберзлочинністю. Досліджено національне та міжнародно-правове регулювання боротьби з кіберзлочинністю. Визначено перспективи та тенденції розвитку правового регулювання боротьби з кіберзлочинністю в Україні. Розкрито специфіку правового регулювання боротьби з кіберзлочинністю у зарубіжних країнах.

Проаналізовано основні напрями оновлення Цивільного кодексу України. Розглянуто ґенезу та сучасний стан приватного права, основні чинники та передумови рекодифікації Цивільного кодексу України. Окреслено теоретико-методологічні засади оновлення цивільного законодавства. Сформульовано низку пропозицій щодо вдосконалення та гармонізації правового регулювання приватних відносин.

Вперше обґрунтовано нову доктрину існування права у політиці, розглянуто актуальні проблеми їх взаємообумовленості та розуміння права в реаліях політичного життя суспільства і держави. Визначено актуальність проблеми, що надає доктринальне визначення "політики державних дій", розкрито малодосліджені питання існування права у "живому" контексті державної політики. Зазначено цінність цього творчого міждисциплінарного дослідження, яке плавно переходить від теорії до питань реального світу соціальної практики, створює і підтримує основну авторську ідею - висловити власну позицію кожного вченого на процеси, які проливають світло на право у новому ракурсі, його існування в політичних відносинах держави та суспільства. Поглиблено уявлення та знання у найскладнішій сфері життя суспільства, за умов коли право в сучасній політиці є критично важливим на шляху до правової демократичної держави. Розглянуто суспільні інтереси у формуванні правової політики та реалізації функцій держави. Охарактеризовано право в управлінні державними і суспільними справами. Виокремлено вплив господарського права на формування економічної політики держави. Окреслено соціальну функцію держави та її реалізації засобами трудового права. Викладено політику "справедливого права" у судовій практиці. Визнано правову спрямованість довіри у концептуальному значенні відносин держави та суспільства.