Теоретично обгрунтовано та розроблено науково-прикладні підходи, методичні та практичні рекомендації щодо поглиблення гуманізації державного управління на сучасному етапі українського державотворення. Розроблено пропозиції та практичні рекомендації щодо оптимізації сучасної державної політики у сфері державного управління у напрямку її гуманізації, наближення до потреб людей. Здійснено соціологічне дослідження проблеми щодо суті основних напрямів гуманізації державного управління за матеріалами експертного опитування вищих державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. Висвітлено роль соціального забезпечення й удосконалення управлінських технологій як чинників гуманізації державного управління. Сформульовано концептуальну модель трансформації відносин між державою та громадянським суспільством у процесі реформування влади у сучасній Україні у напрямку їх гуманізації. Теоретично обгрунтовано роль державної служби й особистісних якостей її кадрового складу у гуманізації державного управління. Запропоновано напрями управління за умов проведення політичної реформи в Україні, а саме: децентралізацію та демократизацію управління, трансформацію державного управління в публічне з посиленням ролі інститутів громадянського суспільства, оприлюднення намірів планів органів державного управління через Білі та Зелені книги.

Досліджено теоретико-методологічні засади демократизації процесу вироблення державної політики, роль організацій громадянського суспільства як суб'єктів цього процесу. Здійснено аналіз теоретико-методологічних підходів до вивчення вироблення державної політики та місця в ньому організацій громадянського суспільства. Охарактеризовано основні ознаки, специфіку даних організацій як соціально-політичних інститутів. Розкрито зміст і характер їх участі у процесі вироблення суспільної політики. Проаналізовано європейську практику залучення інституцій громадянського суспільства до ухвалення рішень. Запропоновано підходи до демократизації процесу підготовки й ухвалення рішень органами державної влади в Україні у процесі вироблення суспільної політики.

Визначено роль і місце громадського моніторингу та громадської експертизи в забезпеченні належного врядування. Розглянуто особливості реалізації права громадян на участь в управлінні державними справами, місцевому самоврядуванні. Розкрито зміст, форми та характер участі організацій громадянського суспільства в процесі вироблення суспільної (державної) політики. Приділено увагу організації та проведенню громадської експертизи діяльності органів влади, а саме: розкрито її сутність і види, призначення, особливості процесів її планування та підготовки. Описано процеси планування та проведення громадського моніторингу.

Узагальнено досвід і законодавство з питань розробки містобудівної документації для сіл і селищ, проведено аналіз чинного законодавства та причин, що спонукають сільські та селищні ради до розробки містобудівної документації. Висвітлено досвід залучення громадськості до співпраці з владою, бізнесом у ході розробки містобудівної документації, а також обгрунтовано шляхи та можливості залучення ресурсів для таких робіт.

Проведено комплексний аналіз соціально-політичних, правових і управлінсько-організаційних засад становлення та розвитку гуманітарної сфери України в 1917 - 1920 pp. З'ясовано особливості впливу гуманітарних чинників на державотворчі процеси, ініційовані та здійснювані Українською Центральною Радою, Українською Державою гетьмана П. Скоропадського, Західноукраїнською Народною Республікою та Директорією Української Народної Республіки, критично осмислено досвід тодішніх трансформацій у зазначеній сфері. Запропоновано Концепцію державної політики гуманітарного розвитку в добу української національної революції 1917 - 1920 pp. Визначено стратегічну мету гуманітарної політики українських урядів, зокрема її спрямованість на створення умов для досягнення тодішніх світових стандартів якості національної освіти, науки, культури, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування для відродження і повноцінного функціонування української нації. Розроблено конкретні пропозиції щодо можливостей імплементації позитивних елементів цього досвіду в практику державного управління сучасної України.

На основі значного масиву документальних джерел, насамперед архівних, проведено дослідження розвитку гуманітарної політики українських урядів у добу національної революції 1917 - 1920 рр. Розглянуто державно-управлінський вплив Української Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР на національно-гуманітарний розвиток Української Народної Республіки, Української Держави, Західноукраїнської Народної Республіки. Проаналізовано позитивний та негативний досвід гуманітарної політики різних форм української держави 1917 - 1920 рр. в контексті проблем гуманітарного розвитку сучасної України.

Розкрито історичні передумови та джерела формування державних підходів до розвитку гуманітарної сфери в Україні, починаючи від княжих часів і закінчуючи періодом української державності в 1917 - 1920 рр. Узагальнено, зокрема, результати діяльності центральних органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення єдиної державної політики в галузі культурного будівництва на території Української Народної Республіки та Української Держави гетьмана П. Скоропадського. Звернено увагу на особливості розуміння тодішньою управлінською елітою ролі духовності в процесах креативної розбудови національної державності, висвітлено пріоритетні напрями конкретних зусиль влади в цій царині.

Проаналізовано проблематику та стан розвитку системи державної політики у сфері культури у добу національно-визвольної боротьби 1917 - 1920 рр. Узагальнено, зокрема, результати діяльності центральних органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення єдиної державної політики в галузі культурного будівництва на території Української Народної Республіки (УНР), Української Держави гетьмана П. Скоропадського та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Зосереджена увага на особливостях розуміння тодішнім управлінським істеблішментом щодо ролі духовності в процесах креативної розбудови національної державності, висвітлено пріоритетні напрямки конкретних зусиль влади у цій царині.

Проаналізовано проблематику та стан розвитку культурної сфери, її чинники, що сприяють консолідації українського суспільства. Узагальнено результати діяльності центральних органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення єдиної державної політики в галузі культурного будівництва в Україні. Зосереджено увагу на особливостях розуміння сьогодішнім управлінським істеблішментом ролі духовності в процесах креативної розбудови національної державності, висвітлено пріоритетні напрями конкретних заходів влади у цій царині.

Обгрунтовано пропозиції з оптимізації державної соціогуманітарної політики та окреслено напрями вдосконалення шляхів, механізмів, інструментів державного управління соціогуманітарною складовою суспільного розвитку в Україні в контексті інтеграції та консолідації українського суспільства. Розглянуто підготовку нормативно-правових документів з питань державного регулювання соціогуманітарної складової суспільного розвитку в Україні.

Здійснено комплексне дослідження поняття конституційно-правових обмежень конституційного процесу та з’ясовано проблемні питання здійснення конституційного процесу в сучасних умовах в Україні. Вміщено аналіз основних визначень поняття конституційного процесу в юридичній літературі, включаючи питання складових конституційного процесу та умов його здійснення, а також розглянуто конституційний процес в якості предмета юридичних обмежень. Досліджено юридичні підстави і зміст обмежень конституційного процесу за наявності негативних умов його здійснення в Україні в умовах воєнного стану. Охарактеризовано конституційно-правову практику зарубіжних країн у питаннях обмежень конституційного процесу в умовах воєнного стану. Проаналізовано конституційне та законодавче визначення обмежень конституційного процесу в Україні, визначено проблемні аспекти здійснення конституційного процесу в Україні в сучасних умовах і умовах воєнного стану, а також сформульовано відповідні висновки і пропозиції. Встановлено, що умовами здійснення конституційного процесу є необхідні обставини реальної дійсності, а також положення, правила та вимоги, що забезпечують реальну можливість, нормальне та ефективне здійснення порядку діяльності, метою якої є створення, зміна чи скасування правил поведінки загального характеру, об'єктивовані в Основному законі держави.