Сформульовано визначення кодифікаційного акту (КА) та доведено, що дані акти мають кваліфікаційні ознаки, які виокремлюють їх у відносно уособлену, самостійну групу нормативно-правових актів і надають їм особливу, підвищену юридичну силу у порівнянні зі звичайними нормативними актами, які видаються даним органом державної влади. Обгрунтовано необхідність прийняття, зміни та доповнення КА кваліфікованою більшістю (2/3) голосів конституційного складу Верховної Ради України. Досліджено значення ознак, властивостей, вимог та юридичної природи даних актів як засобу обгрунтування їх самостійного характеру, визначення особливостей, місця КА у системі законодавства та їх ролі у механізмі правового регулювання, визначення шляхів підвищення ефективності законодавства та удосконалення кодифікації у майбутньому. Визначено принципи ієрархічного підпорядкування КА у межах горизонтальної, вертикальної та державно-організованої структури законодавства. Доведено, що Звід законів є результатом систематизації законодавства як родового комплексного поняття, у якому поєднано риси кодифікації, інкорпорації та консолідації, та який не базується на правилах конкретної форми систематизації законодавства. Наведено пропозиції щодо необхідності одночасного прийняття кодифікаційних і підзаконних нормативних актів, спрямованих на їх виконання, пакетом, що надасть можливість підвищити ступінь єдності та несуперечливості законодавства.