Проведено дослідження юридичної мови як невід'ємного чинника правової системи та способу відображення мовної свідомості учасників комунікації у даній сфері. Проаналізовано історію становлення, традиції, функції юридичної мови в Україні, виявлено особливості мови актів застосування права залежно від рівня професійності, мовної підготовки, загальної та правової культури суб'єктів правозастосування, запропоновано визначення поняття "юридична мова". Охарактеризовано стан юридичної терміносистеми, яка формується в сучасній Україні, визначено роль і місце дефініцій у текстах правових актів, зроблено висновок про невизначеність даного питання на нормативному рівні. Показано відкритість мовної системи, що дозволяє визнати процеси запозичення й інтернаціоналізації мови як позитивні явища. У порівняльному аспекті досліджено мовно-юридичні характеристики нормативних і правозастосовних актів. Акцентовано увагу на композиційних особливостях правозастосовних актів вищих органів управління й актів органів внутрішніх справ. Розкрито подвійний характер актів застосування права. З'ясовано, що державно-владний характер зближує його з нормативним, регулювання конкретної ситуації свідчить про індивідуальний характер, який визначає специфіку тексту акта та потребує від суб'єкта певних умінь і навичок. Обгрунтовано твердження, що сучасна мовно-правова культура правознавців має будуватися на комутації - здатності знаходити, встановлювати та використовувати зв'язки для удосконалення засобів взаємодії, навчання та передачі вмінь і навичок, обміну інформацією, встановлення контактів і вирішення конфліктів. Обгрунтовано необхідність