Розглянуто феномен закордонного українства як наукову проблему державної політики. Висвітлено шляхи й етапи формування української закордонної громади в історичному та політико-правовому вимірі. Проаналізовано основні механізми формування та здійснення державної політики історичної батьківщини щодо співвітчизників за кордоном на прикладі країн Центральної та Східної Європи, а також колишнього СРСР. Встановлено, що сучасну закордонну українську громаду умовно можна розділити на три складові: східна українська діаспора, західна українська діаспора та громадяни України, які постійно або тривало проживають поза межами України. Зазначено, що факт відриву від історичної батьківщини не за власним бажанням, а внаслідок перегляду та зміни державних кордонів позначився на самоусвідомленні та дещо відмінній психології діаспорного буття цієї категорії осіб. Співпраця з ними, сприяння реалізації їх освітніх, культурних та інформаційних прав має стати одним з пріоритетів державної етнополітики України.