Розглянуто основні складові та тенденції розвитку державної системи управління соціальною сферою. Розроблено теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій з дослідження систем (парадигм) стратегічного державного управління соціальною сферою. Запропоновано національну модернізаційну модель удосконалення механізму державного управління соціальною сферою за умови транзиційних суспільних трансформацій. Доведено, що за сучасних умов стратегічно важливо здійснювати процес соціалізації, відтворення позитивної соціальності як сукупності всіх конструктивних мотивацій громадян та їх асоціацій. Стратегічне управління соціальною сферою передбачає висунення на перший план і досягнення гідних показників якості життя, докорінну модернізацію ідеології та всієї існуючої системи органів державної влади соціального спрямування. Тільки це може наблизити Україну до втілення найбільш прийнятної для нашої країни моделі соціальної політики - європейської (континентальної) моделі захисного типу. Вищою метою регулювання соціального ринкового господарства є максимізація добробуту суспільства, досягнення оптимального функціонування ринкового механізму з урахуванням соціальних аспектів. Показано, що існуючі в Україні реалії нагально потребують глибоких реформ у системі органів державної влади, зокрема, у напрямі перерозподілу повноважень (в тому числі бюджетних) між центром і місцевою владою. Одним з найважливіших напрямів модернізації існуючого механізму стратегічного управління соціальною сферою визначено всебічне стимулювання соціальної інноватики.