Предмет дослідження - кіберзагрози як інструмент геополітичного суперництва. Мета роботи - дослідження проявів кіберзагроз для українського суспільства за умов геополітичного суперництва. Завдання дослідження: розглянути формат термінологічної невизначеності кіберзагрозливої проблематики на національному рівні; дослідити прояви різнопланових кіберзагроз для українського суспільства і держави; закцентувати увагу на пропонованих механізмах боротьби проти наростаючих кібезагроз за умов геополітичного суперництва. У процесі дослідження було використано такі методи дослідження: системний підхід, пошуковий метод, синтезу та узагальнення, аналогічний метод. Методологічна база дослідження - наукові праці вітчизняних вчених, аналітичні матеріали. Проведено дослідження проблематики геостратегічного суперництва, де увагу звернуто на кіберборотьбу. Встановлено, що кібербезпекова проблематика дедалі більше стає проблемою і національного рівня, що простежується у швидкості прийняття нормативно-правових рішень з узаконеними механізмами протидії кіберзагрозам, у створенні спеціальних кіберпідрозділів для забезпечення кіберпротистояння та ін. Акцентовано увагу на тих кіберзагрозах, що були найбільш резонансними в останні роки для українського суспільства і держави та звернуто увагу на застосовуваних владою механізмах протидії. Одержані результати дослідження можуть бути використані за викладання у ВНЗ України таких курсів як: Національна безпека, інформаційна безпека, Соціально-економічна безпека та ін. Висновки: кіберзлочини, кібератаки, кібервійни - це все породження становлення інформаційної цивілізації, що не лише надає змогу будувати більш ефективне й успішне суспільство, а й формує нові загрози національній безпеці, призводить до геополітичного суперництва. Найбільше протиборство розгортається у площині кіберпростору, тому держава більшу увагу має приділяти системі формування інформаційної політики у всіх її проявах: забезпечити термінологічну визначеність; сприяти створенню належної координації діяльності різноманітних інформаційних відомств, діяльність яких пов'язана з кіберпросторовими можливостями; створити ефективну систему підготовки кадрів для спеціальних структурних кіберпідрозділів; налагодити співпрацю з міжнародними структурами, що намагаються забезпечувати кібербезпеку у світовому просторі.

За умов стрімкого зростання кіберризиків і кіберзагроз важливим є моніторинг сучасного стану кібербезпеки нашої країни, висвітлення основних проблем розбудови національної системи кіберзахисту та визначення напрямів їх вирішення. При цьому потрібен як аналіз вже реалізованих заходів у сфері захисту комп'ютерних і телекомунікаційних мереж від кібератак, так і визначення потрібних для реалізації заходів щодо створення умов для безпечного функціонування кіберпростору. Проведене дослідження свідчить про вагомі політичні, економічні і соціальні зусилля з посилення кіберстійкості, які докладає держава задля розвитку національних можливостей з кібербезпеки. З'ясовано, що ефективне забезпечення кібербезпеки потребує комплексного вирішення і вимагає скоординованих дій на національному, регіональному та міжнародному рівнях для запобігання, підготовки, реагування та відновлення інцидентів з боку органів влади, приватного сектора та громадянського суспільства. Визначено політичні, науково-технічні, організаційні та просвітницькі питання, вирішення яких є необхідним у рамках комплексної протидії кіберзагрозам задля випереджального реагування на динамічні змінення, що відбуваються у кіберпросторі. Зазначено про доцільність докладати більше зусиль для встановлення державно-приватного партнерства, розроблення та запровадження механізму обміну інформацією між державними органами, приватним сектором і громадянами стосовно загроз критичній інформаційній інфраструктурі. Наголошено на тому, що Україна має активізувати свою участь в організації спільних міжнародних проектів з нарощування кібернетичного потенціалу з метою узгодження дій та пошуку нових шляхів у посиленні кібербезпеки і захисті критично важливих інформаційних інфраструктур у відповідь на нові тенденції в глобальному русі до цифрової економіки та інформаційного суспільства.

За умов стрімкого зростання кіберризиків і кіберзагроз важливим є моніторинг сучасного стану кібербезпеки нашої країни, висвітлення основних проблем розбудови національної системи кіберзахисту та визначення напрямів їх вирішення. При цьому потрібен як аналіз вже реалізованих заходів у сфері захисту комп'ютерних і телекомунікаційних мереж від кібератак, так і визначення потрібних для реалізації заходів щодо створення умов для безпечного функціонування кіберпростору. Проведене дослідження свідчить про вагомі політичні, економічні і соціальні зусилля з посилення кіберстійкості, які докладає держава задля розвитку національних можливостей з кібербезпеки. З'ясовано, що ефективне забезпечення кібербезпеки потребує комплексного вирішення і вимагає скоординованих дій на національному, регіональному та міжнародному рівнях для запобігання, підготовки, реагування та відновлення інцидентів з боку органів влади, приватного сектора та громадянського суспільства. Визначено політичні, науково-технічні, організаційні та просвітницькі питання, вирішення яких є необхідним у рамках комплексної протидії кіберзагрозам задля випереджального реагування на динамічні змінення, що відбуваються у кіберпросторі. Зазначено про доцільність докладати більше зусиль для встановлення державно-приватного партнерства, розроблення та запровадження механізму обміну інформацією між державними органами, приватним сектором і громадянами стосовно загроз критичній інформаційній інфраструктурі. Наголошено на тому, що Україна має активізувати свою участь в організації спільних міжнародних проектів з нарощування кібернетичного потенціалу з метою узгодження дій та пошуку нових шляхів у посиленні кібербезпеки і захисті критично важливих інформаційних інфраструктур у відповідь на нові тенденції в глобальному русі до цифрової економіки та інформаційного суспільства.

Обгрунтовано необхідність створення системи протидії кіберзагрозам на мережах електронних комунікацій (телекомунікацій) шляхом побудови чіткої вертикалі із суб'єктів, які безпосередньо у межах своєї компетенції вживають заходів щодо забезпечення кібербезпеки. Для забезпечення можливості оперативного реагування в реальному часі на загрози, що впливатимуть на стійкість функціонування національної інфраструктури, запропоновано створити Єдиний національний центр реагування на загрози, підпорядкувавши його Раді національної безпеки і оборони України, а також включити до завдань кіберзахисту заходи щодо забезпечення приватного кінцевого обладнання (багатофункціональних мобільних пристроїв) та доступу населення до електронних комунікацій (телекомунікацій) загального користування для задоволення "цифрових" потреб. Рекомендовано надання фінансових і банківських послуг та сервісів через багатофункціональні мобільні пристрої лише за умови наявного письмово контракту на надання телекомунікаційних послуг. Представлено практичні заходи щодо підвищення рівнів компетентностей (комп'ютерних, ІТ, цифрових, комунікативних, кібернетичних) населення України.

У дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання, яке полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні формування та розвитку механізмів забезпечення інформаційної безпеки як складової державної безпеки України та розробці практичних рекомендацій органам влади щодо їх упровадження. Розкрито основні положення державної політики щодо забезпечення інформаційної безпеки та проаналізовано її головні складові. Державна інформаційна політика має низку цілей, зокрема - боротися з феноменом фейкових новин, використовуючи відповідні засоби, що обумовлює необхідність розробки урядової програми для того, аби школярі та менш захищені верстви (пенсіонери, інваліди) навчалися медіаграмотності. Головними складовими забезпечення інформаційної безпеки держави є: ідентифікація обсягу інформаційної продукції, яка виробляється на території держави; стійкість та цілісність мереж в умовах зростання інформаційного навантаження; здатність держави інтенсифікувати розвиток виробництва та поширення інформації; відкритість доступу до інформаційно- комунікаційних технологій для усіх верств населення. Проаналізовано особливості позиціювання України щодо проблематики інформаційної безпеки, а також досліджено стан і проблеми нормативно-стратегічного та організаційного забезпечення національних механізмів протидії інформаційним загрозам. Проаналізовано можливості запровадження в Україні кращих практик реалізації державної політики інформаційної безпеки та виявлено, що вони охоплюють такі сфери: економіка, захист вітчизняних кібернетичних мереж, галузь застосування права, збройні сили. Окреслено можливі шляхи вдосконалення системи інформаційної безпеки України. З’ясовано, що до пріоритетів у роботі має увійти вирішення таких завдань: створити мирну, безпечну, стійку й відкриту інформаційну сферу; сприяти відповідальній поведінці країн; відповідними заходами зміцнити довіру й інформаційний обмін; нарощувати потенціал тощо. Таким чином, необхідна розробка глобальних поведінкових стандартів для кіберпростору, слід розширити можливості в міжнародно-правовій системі стосовно попередження й протидії кіберзлочинності; розвивати й заохочувати позитивний досвід щодо донесення інформації про надзвичайні події, створювати поведінкові стандарти для кіберпростору. Водночас, Україні треба створити ефективну національну систему кібернетичної безпеки; посилити спроможності суб’єктів безпекової та оборонної галузей для підтримки дійової протидії воєнним кіберзагрозам, кібершпигунству, кібертероризму і кіберзлочинності, поглибити міжнародне співробітництво в цьому секторі.

Розглянуто ефективну протидію актуальним кіберзагрозам у сфері платіжних систем на прикладі взаємодії організацій фінансового сектору України. Проаналізовано особливості дослідження додатків Android на наявність шкідливого програмного забезпечення. Досліджено вектори атак та сучасні методи забезпечення інформаційної безпеки криптовалюти. Охарактеризовано засади забезпечення протидії кіберзагрозам на підприємствах, установах та організаціях. Увагу приділено проблемні питання визначенню місця вчинення злочину в кіберпросторі. Висвітлено окремі проблемні питань наукового забезпечення кібербезпеки в Україні. Розглянуто зарубіжний досвід визначення правового статусу криптовалют. Досліджено деякі аспекти розробки автономної системи захисту web-ресурсів.

Мета статті - дослідження науково-методичних засад оцінки ефективності процесу управління інформаційною безпекою підприємств малого та середнього бізнесу (ПМСБ) та розробка рекомендацій щодо підвищення його ефективності в умовах зростання викликів і загроз їх кібербезпеці та інтелектуальній власності. При цьому основними методами дослідження стали: аналіз, синтез, узагальнення, табличні, графічні, а також комплексний підхід. Актуалізовано важливість і необхідність своєчасної оцінки ефективності процесу управління інформаційною безпекою ПМСБ через зростання кіберзагроз їх інтелектуальній власності як основи інноваційного розвитку в умовах пандемії, війни, діждиталізації. Обгрунтовано процес управління інформаційною безпекою щодо захисту об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ) як надійне підгрунтя для забезпечення інноваційного розвитку ПМСБ. При цьому наголошено на зростанні важливості, ролі та значущості кібербезпеки для функціонування та розвитку ПМСБ в умовах нових викликів і загроз. Розроблено та запропоновано до використання науково-методичний підхід щодо оцінки ефективності процесу управління інформаційною безпекою в контексті захисту ОІВ ПМСБ в умовах зростаючої кількості викликів і загроз. Наголошено на доцільності детального дослідження напрямів удосконалення нормативно-законодавчої бази з питань інформаційної безпеки щодо захисту ОІВ ПМСБ в умовах протистояння кіберзагрозам. Висвітлено перспективні напрями досліджень цієї проблематики: розробка стратегії інформаційної безпеки щодо захисту ОІВ у контексті попередження нових викликів і загроз; удосконалення організаційних аспектів управління інформаційною безпекою щодо захисту ОІВ; розвиток цифрової культури ПМСБ як чинника підвищення ефективності процесу управління інформаційною безпекою в умовах викликів діджиталізації.

Мета роботи - дослідити особливості та сутність кіберзагроз та надати рекомендації з приводу правового забезпечення кібербезпеки на підприємствах та в державі загалом. Дослідження було проведено із застосуванням загальновизнаних методів наукового пізнання, таких як: аналітичний, формальний, порівняльно-правовий, системно-структурний та інші. Досліджено поняття, суть, характеристики кіберзагроз та відповідних їм категорій, вказано на проблеми забезпечення протидії ним, надано пропозиції щодо подолання таких проблем шляхом вдосконалення чинного законодавства та його гармонізації зі стандартами, прийнятими в країнах Євросоюзу. Обговорена дискусія у науковому дослідженні ведеться щодо особливостей правового врегулювання загроз та ризиків, які виникають під час взаємодії суб'єктів у кіберпросторі.

Мета роботи - визначення контекстуальних і часових закономірностей розвитку представлення в науковій літературі досліджень у сфері забезпечення обороноздатності країни із використанням бібліометричного та трендового аналізу. Відзначено певну дивергентність трендів наукового та користувацького інтересу до питань забезпечення обороноздатності країни. Формалізація контекстуальних особливостей поняття "обороноздатність країни", виокремлених за результатами бібліометричного аналізу, дозволила визначити, що все популярнішим стає аналіз впливу системи національної та колективної безпеки на обороноздатність країни, протистояння кіберзагрозам, вибору стратегії протидії військовим конфліктам і тероризму. Виявлено сім кластерів наукових досліджень, присвячених питанням забезпечення обороноздатності країни. Перший сфокусований на формуванні системи національної оборони; другий - на військовій медицині, медицині надзвичайних ситуацій; третій - на організації системи національної та колективної безпеки; четвертий - на обгрунтуванні стратегії протидії військовій агресії та тероризму; п'ятий - на забезпеченні кібероборони; шостий - на визначенні особливостей забезпечення обороноздатності окремих країн світу; сьомий - на виявленні взаємозв'язку між обороноздатністю країни та впровадженням інноваційних розробок. Набули подальшого розвитку теоретичні засади ідентифікації трендів наукових досліджень із питань забезпечення обороноздатності країни, що, на відміну від існуючих, базуються на результатах структуризації наявного дослідницького доробку (з використанням інструментарію VOSviewer v. 1.6.10 та GoogleTrends) за двома критеріями: рівень тісноти наукових досліджень та еволюційно-часовий вимір, що дозволило кластеризувати напрями міждисциплінарних досліджень.

Досліджено теоретико-методологічні засади державного управління щодо забезпечення інформаційної безпеки суспільства в умовах загроз ментальному здоров’ю при впливі дестабілізуючих факторів. Проаналізовано вплив інформаційного контенту на людину, встановлено відношення та особистісні реакції громадян до інформаційного середовища, в якому вони перебувають, проведено оцінку якості отримуваної інформації, встановлені потреби в ній. Виокремлено актуальні інформаційні загрози інформаційній безпеці шляхом їх систематизації, що допомагає зрозуміти широту та глибину спектра розладів ментального здоров’я та дозволяє розробляти ефективні стратегії й заходи для запобігання та управління захисту громадян від негативних наслідків. Розроблено модель забезпечення ментального здоров’я суспільства, яка обґрунтовує причини порушення рівноваги, дає змогу розробити відповідні стратегії управління, що допоможуть збалансувати систему, знизити ризики дисбалансу. Відповідно до авторського визначення поняття "ментальне здоров’я" може застосовуватися для кожної зі складових окремо: психічній, соціально-психологічній та духовній. Обґрунтовано організаційно-інституційні заходи та практичні рекомендації щодо удосконалення системи забезпечення інформаційної безпеки суспільства в умовах загроз ментальному здоров’ю при впливі дестабілізуючих факторів, що представлено у вигляді удосконалення законодавства у сфері забезпечення інформаційної безпеки; впровадження сучасних методів управління ризиками інформаційної безпеки; взаємодії з міжнародними організаціями та країнами у сфері інформаційної безпеки для обміну досвідом, створення спільних стратегій і протидії кіберзагрозам; розвитку системи підготовки кваліфікованих кадрів у галузі забезпечення інформаційної безпеки країни; створення стратегій та політик, що спрямовані на збереження, підтримку ментального здоров’я населення в умовах інформаційної нестабільності. Представлено проект "Програма створення центрів медико-психологічної клінічної реабілітаційної та абілітаційної допомоги", що є теоретичним підґрунтям для розроблення державної політики щодо організації реабілітаційної допомоги особам, які зазнали шкоди ментальному здоров’ю внаслідок впливу дестабілізуючих факторів.

У монографії досліджено питання сутності й різновидів кримінальних правопорушень у кіберпросторі та запропоновано науково й теоретично обгрунтовані підходи до вдосконалення кримінального законодавства щодо встановлення кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення в кіберпросторі. Особливу увагу приділено кваліфікації кримінальних правопорушень, передбачених XVI розділом Особливої частини Кримінального кодексу України. Типологізовано кримінальні правопорушення в кіберпросторі. Акцентовано увагу на аналізі міжнародних конвенцій, іцо визначають відповідальність за суспільно небезпечні діяння, вчинені в кіберпросторі, та проаналізовано стан імплементації норм Конвенції «Про кіберзлочинність» у національне законодавство України. ПЕРЕДМОВА 5 РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У КІБЕРПРОСТОРІ 7 1.1. Становлення й генеза кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення в кіберпросторі на теренах України 7 1.2. Теоретико-правові підходи до тлумачення поняття «кіберпростір» 31 1.3. Поняття та ознаки кримінальних правопорушень у кіберпросторі ..60 РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У КІБЕРПРОСТОРІ 99 2.1. Теоретико-прикладні аспекти типологізації кримінальних правопорушень у кіберпросторі 99 2.2. Кримінально-правова характеристика кіберзалежних кримінальних правопорушень у кіберпросторі 143 2.3. Кримінально-правова характеристика кіберутворювальних кримінальних правопорушень у кіберпросторі 198 РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У КІБЕРПРОСТОРІ 248 3.1. Особливості кримінально-правової кваліфікації кримінальних правопорушень у кіберпросторі, предметом і засобом вчинення яких є віртуальні активи 248 З 3.2. Особливості призначення покарання за вчинення кримінальних правопорушень у кіберпросторі 271 3.3. Кримінально-правова характеристика обставин, що обтяжують покарання за кримінальні правопорушення в кіберпросторі 296 РОЗДІЛ 4. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАХОДИ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ КІБЕРПРОСТОРУ 314 4.1. Теоретико-правові аспекти застосування норм і принципів міжнародного права до регулювання відносин у кіберпросторі в Україні 314 4.2. Порівняльно-правовий аналіз кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень у кіберпросторі за законодавством зарубіжних держав 339 ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 368 ПЕРЕДМОВА Активне застосування інформаційно-телекомунікаційних технологій в усіх сферах життєдіяльності людини - це невід’ємна частина сучасності. Цифровізація різноманітних процесів діяльності суспільства є каталізатором вчинення суспільно небезпечних діянь дистанційно й уникнення відповідальності. Викрадення інформації, створення нових схем із легалізації злочинних доходів, зокрема з використання віртуальних активів, порушення приватного життя несанкціонованим втручанням у цифрові пристрої стають нормою сьогодення. Останніми роками з’явився феномен кібертероризму зі здатністю впливати на об’єкти життєзабезпечення та оборони держави, спричинивши колосальні людські жертви,, і фактично набув практичного значення. Президент України Володимир Зеленський у своєму виступі зазначив: «Ця війна стала першою у світі, де кіберпростір перетворився на повноцінну арену бойових дій - таку саму, як на суходолі, в повітрі чи морі. Ворог цинічно використовує кібератаки, як і кулі та ракети, для втілення своїх злочинних планів. Російський агресор посилив кібератаки на сайти державних органів влади й важливі інфраструктури об’єкти». Крім того, в Стратегії національної безпеки визначено одним з основних пріоритетів посилення спроможностей національної системи кібербезпеки для ефективної протидії кіберзагрозам у сучасному безпековому середовищі. У 2021 році було ухвалено Стратегію кібербезпеки, у якій було визначено основні засади розбудови безпеки держави в кіберпросторі та конкретизовано основні загрози. Незважаючи на збройну агресію Російської Федерації, спрямованість кримінальних правопорушень у кіберпросторі не обмежується об’єктами державної цифрової інфраструктури. Кримінальні правопорушення в кіберпросторі різноманітні, а їх види породжені розвитком науки й техніки, а також винахідливістю осіб, які їх вчиняють. На нашу думку, не допустити негативних наслідків диджиталізації суспільства одночасно з діяльністю щодо регулювання процесів цифровізації є одним з основних завдань нашої держави в цьому столітті. Незважаючи на той факт, що питання відповідальності за кримінальні правопорушення, вчинені в кіберпросторі, вже декілька років розробляють як у нашій державі, так і в низці зарубіжних країн, питання якісної протидії такому негативному явищу залишається відкритим. Суспільна небезпечність зазначених кримінальних правопорушень обумовлена багатьма факторами, серед яких основними, на нашу думку, є транснаціональність, латентність і власне масштаби таких суспільно небезпечних діянь. Згідно з даними офісу Генерального прокурора України в період із 2015 до 2020 року було обліковано приблизно 10 256 кримінальних правопорушень, передбачених XVI розділом Особливої частини Кримінального кодексу України. За цей самий період винесено всього 162 обвинувальні вироки суду. Вищезазначене свідчить про необхідність та актуальність комплексного вивчення поняття й видів кримінальних Правопорушень у кіберпросторі.