Розглянуто теоретичні проблеми етнонаціональної політики в Україні. Зроблено спробу на основі нового бачення соціально-політичних процесів висвітлити сучасні трактування сутності націоналізму, його політичну роль, а також сутність та особливості національно-державного принципу організації суспільного життя. Викладено завдання вдосконалення законодавчо-правової бази національної політики в Україні, становище та перспективи розвитку національних меншин, причини виникнення, сутність та шляхи вирішення міжнаціональних конфліктів.

Досліджено проблему солідарності та солідаризму, що є найактуальнішою для сучасної України. Визначено сутність держави. Розглянуто вчення Католицької церкви про постання держави. Охарактеризовано термін "держава" в історичному аспекті. Висвітлено завдання державної політики. Наведено головні елементи державної дії. Описано абсолютизм, лібералізм, анархізм, націоналізм, соціалізм, комунізм, фашизм і націонал-соціалізм.

Запропоновано сучасну політико-правову концепцію державознавства з використанням інтегрального підходу до вивчення сучасних процесів державотворення, проблем взаємовідносин етносу (нації) та держави з метою зміцнення етнополітичної стабільності суспільства. Висвітлено теорії націоналізму, етнонаціональної політики, проаналізовано Закон України "Про національні меншини в Україні".

Предложена современная политико-правовая концепция государствоведения с учетом интегрального подхода к изучению современных процессов создания государства, а также проблем взаимоотношений этноса (нации) и государства с целью укрепления этнополитической стабильности общества. Освещены теории национализма, этнонациональной политики, проанализирован Закон Украины "О национальных меньшинствах Украины".

Систематизовано та визначено зміст основних державно-правових категорій, які належать до предмета теорії держави та права. Розкрито зміст і сутність юридичних категорій, таких як: абсолютизм, бездіяльність, вето, державне регулювання, житлове право, законопроект, інститут демократії, казус, матріархат, націоналізм, орган держави, підприємницьке право, резолюція, суспільна небезпека, технократія, управління, функції держави, шкода, юридична логіка, якість закону тощо. Визначено їх функціональне призначення, природу та сутність.

Виявлено публічний інтерес у захисті культурних цінностей, встановлено зв’язок між ним та потенціалом співпраці держав на міжнародно-правовому рівні. Показано теоретичні підходи та виміри культурних цінностей, що розкривають сутність їх міжнародно-правового захисту та формування національної і міжнародної політики захисту: культурний націоналізм та інтернаціоналізм, власнісний та культурний аспекти цінностей. Проаналізовано дефініцію "культурні цінності" у співставленні з близькими термінами. Розглянуто доктрину захисного втручання. Постатейно прокоментовано та піддано конструктивній критиці основні міжнародні договори у сфері захисту культурних цінностей, зокрема Гаазьку конвенцію 1954 року та два Протоколи до неї. Досліджено індивідуальну кримінальну відповідальність за злочини проти культурних цінностей та реституцію (у тому числі компенсаторну реституцію).

Розглянуто питання політичної нації та громадянський націоналізм в контексті розбудови сучасної національної державності в Україні. Досліджено питання реалізації толерантності щодо меншин. Висвітлено теоретико-правові проблеми визначення поняття поруки у цивільному праві. Викладено сучасні моделі бухгалтерського обліку господарської діяльності в зарубіжних країнах. Розкрито роль та значення статусів територіальних громад у системі локальної нормотворчості України. Наведено деякі аспекти щодо застосування інституту адміністративної відповідальності у сфері державної статистики в Україні. Подано юридичний аналіз сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності. Викладено деякі аспекти застосування грошового стягнення як заходу забезпечення кримінального провадження. Висвітлено особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю по залученню іноземних студентів на навчання до ВНЗ України.

Розглянуто основні етапи становлення української нації та держави. Охарактеризовано державний устрій Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, висвітлено історію становлення козацької держави у добу Хмельницького. На підставі вивчення наукових досліджень І.Лисяка-Рудницького, В.Липинського, О.Оглобліна, В.Смолія, В.Степанкова, Л.Онішкевича визначено провідні ідеї щодо організації державно-політичного устрою України у період національно-визвольних змагань 1648 - 1654 рр. Показано визначальний вплив польсько-козацької війни на формування національної ідеї та самосвідомості українців. Визначено основні причини падіння Гетьманської держави, розглянуто державотвірну концепцію Б.Хмельницького. Зроблено висновок, що у період національно-визвольних змагань в Україні відбулася соціальна революція, наслідком якої була не ліквідація, а видозміна станового устрою, збереження якої сприяло поширенню та підтримці козацької традиції серед мас поневоленого селянства.

Рассмотрены основные этапы формирования украинской нации и государства. Охарактеризован государственный строй Киевской Руси, Галицко-Волынского княжества, освещена история становления казацкого государства в эпоху Хмельницкого. На основе изучения научных исследований И.Лисяка-Рудницкого, В.Липинского, О.Оглоблина, В.Смолия, В.Степанова, Л.Онишкевича выявлены основные идеи по организации государственно-политического устройства Украины в период национально-освободительного движения 1648 - 1654 гг. Показано решающее влияние польско-казацкой войны на формирование национальной идеи и самосознания украинцев. Установлены основные причини падения Гетьманского государства, рассмотрена концепция Б.Хмельницкого о формировании государства. Сделан вывод, что в период национально-освободительной борьбы в Украине произошла социальная революция, последствием которой была не ликвидация, а видоизменение станового строя, сохранение которого способствовало распространению и поддержке казацкой традиции среди масс угнетенного крестьянства.

Висвітлено процес "українізації" з політико-правової точки зору. Увагу приділено характеристиці більшовицької національно-культурної політики та спрямованості авторитарного режиму проти "місцевого націоналізму", котрий компартійна верхівка завжди вважала основною небезпекою в національному питанні.

Досліджено конституційні ідеї, концепції та доктрини розвитку українського суспільства, що сформувалися і розвивалися у XVIII - 30-х р. ХХ ст. Встановлено, що конституційні концепції суспільного устрою українців творилися під впливом наукового аналізу історичного досвіду українців, політичних умов в яких вони перебували, європейських теорій розуміння сутності та вдосконалення людського соціуму, а саме: ідей слов'янофільства, теорій лібералізму, соціалізму, націоналізму.

З'ясовано, що мають місце досить різні тлумачення поняття "національна безпека", що свідчить про відсутність розуміння природи виникнення, діалектики розвитку, механізмів можливого управлінського впливу на соціальне явище, яке визначають цим поняттям. Обгрунтовано, що у науковому сенсі при визначенні соціального явища, яке відображає специфіку етнокультурного усвідомлення, емоційну та варіативну оціночну характеристику динаміки безпечних умов буття людини, суспільства та державних інститутів, доцільним є вживання терміну "концепта", який поєднує ціннісну, образну і поняттєву сторони та дозволяє відобразити у його змісті істотні властивості, зв'язки, відношення, суперечності, тенденції розвитку предметів, які утворюють це явище, що передбачає фіксацію ознак і властивостей елементів пізнання сутності буття об'єктів реального світу, які визначаються концептами "небезпека", "безпека", "нація", "націоналізм", "національний", "культурний код народу (нації)", "державність", їх взаємозв'язку та взаємозумовленості як соціокультурних феноменів. Запропоновано інституційно-цивілізаційний концептуальний підхід щодо інтерпретації та операціоналізації концепту "національна безпека", особливістю якого є те, що у цьому концепті елемент безпека розглядається як соціокультурний феномен, що характеризує стан буття людини, суспільства та державних інститутів і водночас як категорія, що відображає універсальні властивості та відношення об'єктивної дійсності, закономірності розвитку матеріальних, природних й духовних явищ, пов'язаних з їх існуванням, а елемент "національна" як соціокультурний феномен, що відображає характеристики культурного коду макросоціальної спільноти (нації) та створених нею державних інститутів, за яких забезпечується збереження якісної визначеності та функціонування державності, яке відповідає її природі. Запропонований підхід дозволяє враховувати трансформації політичного, економічного і культурного глобального простору та мінімізувати небезпеки підміни національних цінностей та інтересів владною верхівкою та ігнорування потреб розвитку соціальних груп шляхом нав'язування волі більшості, що неможливо в межах традиційних підходів.

На основі історико-правового аналізу історіографічного знання, конституцій, конституційних законів, інших нормативно-правових актів та політико-правових документів, архівних документів, писемних джерел з'ясовано історико-правові закономірності й особливості становлення та конституційного розвитку Турецької Республіки у XX - на початку XXI ст. Становлення Турецької Республіки на початку XX ст. описано як результат низки історико-правових процесів, що ґрунтуються на загальних закономірностях державотворення. Серед таких - трансформація континентальних європейських та азійських імперій у суверенні національні держави, формування державних ідеологій на засадах націоналізму, конституціоналізація та демократизація монархій та формування модерних (сучасних) республік. Визначальною особливістю державності Туреччини є формування державотворчих і правових реформ згори вниз - від нечисленної еліти (найчастіше військових або бюрократії) до численного слабко організованого громадянського суспільства. Ця особливість обґрунтовано за допомогою аналізу державних (найчастіше конституційних) та правових реформ 20-х - 30-х, 60 - 80-х рр. XX ст., а також 20-х рр. XXI ст. Ці реформи розвинули специфічні історико-правові явища - турецький республіканізм та турецький конституціоналізм. Турецький республікалізм проголошує основну мету республіки - загальне благо громадян, а не особисті права окремих осіб. Радикалізація ідеї турецького республікалізму неодноразово приводила до монополізації влади політичними партіями, військовими та бюрократичними елітами. Зауважено, що розвиток турецького конституціоналізму показано як складову історико-правових процесів вестернізації, модернізації, євроінтеграції, екзогенним чинником яких з середини XX ст. стала європейська перспектива Туреччини, зокрема перспектива вступу в Європейський Союз. З'ясовано тенденції розвитку Турецької Республіки та турецького конституціоналізму. Для обґрунтування цих тенденцій здійснено порівняльний аналіз юридичної та фактичної конституції Туреччини.

Зазначено, що визначивши зміст понять "нація", "національна держава" та "українське питання", встановлено, що вони взаємодіють в рамках державотворчих концепцій українців, які будучи позбавлені власної держави акцентували увагу на забезпеченні національних прав, а відповідно і майбутнє державне утворення мало бути сформованим на підставі національного чинника. Наголошено, що ідея відродження "національної держави" не є відповідником ідеології "націоналізму". Характеризуючи правові системи Російської і Австро-Угорських імперій, у межах яких і відбувалося становлення "українського питання", вказано на їх спільні та відмінні риси. Спільним було те, що "національне питання" використовувалося для забезпечення правової стабільності окремих регіонів. Відмінним - імперія Романових проводила реакційну шовіністичну політику, яка на практиці не ліквідувала українську державницьку ідею, а навпаки - активізувала її. Конституційні норми імперії Габсбургів сприяли утвердженню ліберального правового світогляду та ідей національно-територіальної автономії. В національній політичній і правовій думці XIX - початку XX ст. "українське питання" пройшло еволюцію від ідей федералізму й автономізму до самостійництва. Цілісності змісту "українського питання" надало включення його в систему міжнародно-правових відносин. Правові ідеї відродження української державності, з останньої третини XIX ст. обговорювалися в політичних колах Німеччини та Австро-Угорщини, а на початку XX ст. - Великої Британії, США. Відповідно встановлено, що "українське питання" - це комплекс політичних, культурних, соціальних та економічних вимог, які були сформовані українцями в умовах відсутності національної державності та передбачали досягнення національно-територіальної автономії (програма мінімум) або національної державності (програма максимум, була сформована у кінці XIX ст.).

Висвітлено питання розвитку та впровадження теорії, практики та методології національної безпеки за нових умов світосприйняття України як держави, яка протистоїть агресивним викликам. Розкрито проблеми юридичної відповідальності за порушення прав у сфері інтелектуальної власності. Проаналізовано інтелектуальну власність у сфері фармації, як складову фармацевтичного націоналізму. Розглянуто особливості нормативно-паравового регулювання охорони секретних винаходів. Увагу приділено питанням правової охорони комп'ютерних програм у міжнародному праві.

На основі широкого спектру документальних джерел та матеріалів, значна частина яких вперше вводиться до наукового обігу, висвітлено ідеологічну концепцію та програмові засади Організації Українських Націоналістів. Досліджено суспільно-політичну модель майбутньої Української Держави та її соціально-економічний лад в теорії та ідеології ОУН(б) у різні часи існування Організації в період від 1940 до 1990 рр. Відображено внутрішні суперечки та зміни світоглядних позицій і державотворчої думки серед провідних діячів та ідеологів ОУН(б) на різних етапах діяльності Організації, як в Україні, так і в еміграції. Вказано на основи та особливості ідеології українського націоналізму XX ст. в теорії і практиці політичної діяльності ОУН. Досліджено конституційні основи і державний устрій України в теоретичній конструкції ОУН-р-б (середина 1960-х - кінець 1980-х рр.).

Концептуалізовано поняття регіональної ідентичності та розкрито характер взаємин і векторів розвитку регіональної ідентичності та національної держави в країнах Європи. Розглянуто структуру, функції та місце регіональної ідентичності в сучасному політичному процесі та з'ясовано змістовне поле регіональної vs національної ідентичності. Обґрунтовано роль політики пам'яті та символічної політики як інструментальних практик конструювання регіональної ідентичності. Дано оцінку значенню регіональної ідентичності в політичних процесах сучасної Європи. З'ясовано рівень загрози безпеці сучасного європейського простору за наявності конфліктів ідентичностей. Обґрунтовано основні технології попередження та врегулювання конфліктів ідентичностей, які є викликом сучасним країнам Європи. Встановлено особливості феномену регіонального націоналізму на прикладі Іспанії крізь призму трьох регіонів (Галісія, Каталонія та Країна Басків), що викликають регіональний дисбаланс та ведуть до дестабілізації соціально-політичного життя в країні. Досліджено особливості формування регіональних ідентичностей у Великій Британії на основі аналізу ефективності асиметричної моделі деволюції. Визначено регіональні диспропорції в Італії та охарактеризовано специфіку конфліктних взаємин регіонів, їх причини, характер та шляхи врегулювання.

Розглянуто специфіку правової аргументації у відстоюванні української національної системи. Визначено, що сучасне вчення про правову аргументацію виникло в результаті узагальнення та систематизації прийомів і методів ведення полеміки, які були поширені в Стародавній Греції. Безумовно, уміння переконувати людей, наводити логічні аргументи проти своїх опонентів, підкріплювати їх фактами, впливати не тільки на розум, а й на почуття та емоції слухачів, стало надзвичайно важливим. Доведено, що сучасні вчені вважають аргументацію однією з наймолодших галузей наукового знання. З середини XX ст. і до сьогодні вона стрімко розвивається, набуваючи якісно нового вигляду, значно змінюючи свій стиль, поповнюючи арсенал методів, розвиваючи різні зв'язки з рядом суміжних наук. Визначено етапи зародження правової аргументації та її основні прийоми. Встановлено, що у сучасному юридичному дискурсі теорія юридичної аргументації розвивається доволі інтенсивно. Про це свідчать численні статті, дисертації та спеціальні роботи, присвячені різним аспектам правової аргументації. Цей інтерес не випадковий. Процес аргументації, обгрунтування та доказу є ключовим для всієї юридичної практики. Доведено, що в Україні, незважаючи на весь період державної незалежності, триває процес формування нації. Події останніх двох років посилили інтерес до цього явища як в теоретичному, так і в політико-прикладному аспектах. Роботи представників політичних і соціологічних наук, чиї імена пов'язані з методологічним поворотом у вивченні націй і націоналізму, роблять помітний вплив на зміст дискусій в історичному професійному середовищі. Незважаючи на позитивні зрушення в цій галузі в російській історичній науці, традиційні проблеми зберігаються. Сучасні дослідники неодноразово відзначали у своїх наукових публікаціях, етноцентричність є однією з головних рис українського національного канону. Саме "українська" нація довгий час залишалася головним об'єктом дослідження. Інші, як правило, якщо і не повністю ігнорувалися, то були представлені мінімально, як історичне тло.